31695 (658293), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Національний прокурор, як заступник Генерального прокурора, і інші заступники Генерального прокурора призначаються Прем'єр-міністром з числа прокурорів Служби національного прокурора за пропозицією Генерального прокурора.

Закон "Про Прокуратуру" не визначає повноваження, обов'язки і внутрішню структуру Національної служби; зокрема співвідношення її повноважень з повноваженнями інших підрозділів прокуратури. Служба національного прокурора є допоміжним органом, зі складу якого формуються кадри для Національного прокурора, особливо коли він виступає перед Верховним Судом, Вищим Адміністративним Судом чи Конституційним Трибуналом.⁴

Прокурори можуть звільнятися від своїх обов'язків Генеральним прокурором по їхній власній заяві або звільнятися з посади на підставі постанови одного з дисциплінарних комітетів прокуратури. Вони зміщаються з посади автоматично у випадку засудження за здійснення злочину. Генеральний прокурор може зміщати за своїм розсудом будь-якого прокурора, якому дисциплінарний комітет двічі зробив догану. Ця прерогатива носить суперечливий характер. Відсутність чітко сформульованих основ для такого зміщення з посади, і той факт, що закон не передбачає можливостей для оскарження, породжує сумніву в конституційності таких повноважень.⁵

Закон гарантує незалежність прокурора в процесі виконання ним своїх обов'язків, але незалежність обмежена принципом ієрархічного підпорядкування. Таким чином, прокурор зобов'язаний діяти відповідно до наказів, провідних вказівок й інструкцій вищестоящих прокурорів. У принципі, усі накази, що відносяться до "суті провадження", віддаються в письмовій формі і – по запиту прокурора – із вказівкою мотивів. Однак відсутні які-небудь інструкції, що відносяться до конкретного результату розслідування.

Якщо нижчестоящі прокурори не згодні з наказом, вони можуть звернутися до вищестоящого начальства з клопотанням або про зміну наказу, або про своє відсторонення від ведення конкретної справи. Закон також передбачає, що остаточне рішення про відсторонення прокурора від ведення справи приймається безпосереднім начальником прокурора, що видав первісний наказ, крім випадків, коли наказ був відданий Генеральним прокурором. Оскільки Генеральний прокурор є міністром юстиції, небезпека політичного впливу на інститут прокуратури стає очевидною.

Варто також додати, що Генеральний прокурор може видавати провідні вказівки, що обов'язкові для всіх органів, уповноважених проводити кримінальні розслідування. Прокурори користуються імунітетом, і не можуть переслідуватися судом чи в адміністративному порядку без згоди на те відповідного дисциплінарного комітету, або затримані без згоди свого начальства. Однак вони можуть бути піддані дисциплінарним заходам стягнення у випадку здійснення незначних правопорушень.

На думку автора, відсутність конституційного регулювання прокуратури викликає деяке невдоволення серед прокурорів. Більш того, недостатньо чітке розуміння функцій і задач прокуратури підсилює їхнє побоювання виявитися під постійним тиском з боку політиків. Особливу стурбованість викликає подвійний статус міністра юстиції. Хоча прокурорам заборонена політична діяльність, міністр юстиції є політиком, що може бути не тільки членом партії, але і, як показав недавній досвід Ханни Сухоцкой, партійним лідером. Прерогативи міністра визначати призначення, звільнення і просування по службі, поряд з повноваженням здійснювати нагляд у відношенні всіх рівнів прокуратури, відкриває можливості для зловживань. Випадки, що вже мали місце, дають підстави думати, що це не просто гіпотетична можливість.

До того ж Генеральний прокурор має виняткове право вживати визначених заходів, наприклад розпорядитися про продовження періоду тимчасової затримки понад термін, встановлений законом, анулювати або змінювати рішення про припинення попереднього провадження, оскаржити судові рішення, що вступили в силу, і санкціонувати використання спеціальної техніки спостереження, передбаченої Законом "Про поліцію і службу охорони держави". Таке положення справ породило звинувачення в тому, що діяльність Генерального прокурора певною мірою може бути мотивована партійними розуміннями, оскільки особа, що займає цю посаду, неминуче виявляється зв'язаним з визначеною партією чи коаліцією. Варто додати, що, перш ніж обійняти посаду прокурора особі, окрім наявності юридичного освіти, необхідно пройти стажування в прокуратурі чи в суді, тоді як до міністра юстиції не пред'являється жодне з цих вимог. Дотепер усі законодавчі ініціативи, внесені в Сейм, минулого, в основному, націлені на ослаблення, а не на зміцнення прокуратури. Наприклад, пропонувалися зміни, що передбачали позбавлення прокурорів деяких пенсійних пільг, наданих, зокрема, суддям. Юридичне співтовариство розглядає подібні зусилля як спроби обмежити незалежність прокуратури. Так воно і є насправді, оскільки ці міри лише підсилюють домінуюче положення політиків у відношенні прокуратури. Незважаючи на те що Міністерство юстиції розробляє проект виправлень до Закону про Прокуратуру, як прокурори, так і широка громадськість залишаються в неведенні з приводу предмета і характеру запропонованих змін.⁶

Представляється настійно необхідним формування цілісної моделі прокуратури, що гарантувала б велику незалежність цього інституту від політики і політиків. Ця задача тісно пов'язана із зусиллями, спрямованими на побудову демократичного, заснованого на принципі верховенства права, держави і забезпеченням надійного захисту прав і свобод громадян. Невідкладність вирішення цієї задачі обумовлена також тим фактом, що для підготовки необхідних для нормального функціонування цього інституту кадрів і зміцнення престижу прокуратури, вимагаються всякого роду стимули, у тому числі і фінансові.

Слідом за 1989 роком, інститут піддався "чищенню", і прокурори, викриті в пособництві утискам комуністичного режиму, були відсторонені від роботи. В даний час прокурорський корпус включає 4000 прокурорів і 500 стажистів. Чимале число досвідчених співробітників змінили роботу в державних органах на більш високооплачувану роботу в приватному секторі. Інші пішли лише тому, що були незадоволені перспективою політичного втручання в їхню діяльність. У порівнянні із суддями й іншими службовцями судів, прокурори одержують більш низьку заробітну плату.

Дуже незначним є число випадків відсторонення прокурорів від посади за обвинуваченням у причетності до кримінальної діяльності, яких-небудь даних про зв'язки прокурорів з організованою злочинністю не приводилося. Але, з огляду на повсюдно розширену практику проникнення кримінальних структур у стратегічно важливі державні органи, не можна цілком виключати імовірність того, що аналогічному натиску піддасться і польська прокуратура. Через такі побоювання особливу важливість здобуває великий ступінь розведення прокурорів і політиків.

Існує ряд вагомих причин, що служать поясненням того, що в Польщі не була погоджена і прийнята цілісна модель прокуратури і чому усе ще відсутня політична воля для належного врегулювання цього питання з метою забезпечення стабільності і дотримання принципу верховенства права в державі. Політична практика в період, що передував 1989 року, зіграла вирішальну роль у формуванні відношення до прокуратури. Як стало відомо зараз, відставка 1984 року Генерального прокурора і двох його заступників була викликана їх незгодою з партійним рішенням про політичні переслідування, їх посади були заміщені більш згідливими кандидатурами. Однак, незважаючи на зміну режиму, новоявлені політичні лідери явно випробували спокусу підкорити прокуратуру своєму контролю.

Зміна Конституції 1989 року, яка призвела до ліквідації служби Генерального прокурора, як окремого відомства Генеральної прокуратури і передачу функцій Генерального прокурора міністру юстиції, ще більш підсилила подібну спокусу.

На думку автора, для польської прокуратури не характерний феномен, властивий іншим судовим системам, а саме – суперництво між Міністерством юстиції і Міністерством внутрішніх справ. У цілому прокуратура, поліція і спеціальні служби співробітничають у боротьбі зі злочинністю.

Є підстави вважати, що в майбутньому політики і громадськість будуть у більшій мері втягнуті в дебати навколо прокуратури, і насамперед тому, що нова Конституція націлює на посилення інституціональних гарантій захисту індивідуальних прав і свобод, і чітко визначає правовий статус судів і суддів. Навіть якщо буде прийнята модель прокуратури, при якій більшість прокурорів "приписані" до судів, як і раніше буде необхідно створити і структурні умови, що забезпечують політичну нейтральність прокуратури. З іншого боку, якщо виходити з того, що прокуратура стоїть на варті забезпечення і поваги закону, як це проголошується в нині діючому Законі "Про Прокуратуру", то стає необхідним виробити правові рамки, що забезпечують належне виконання цього завдання.

Більш того, для підвищення престижу прокуратури і забезпечення її здатності здійснювати свої функції буде так само необхідно гарантувати відповідне фінансове забезпечення. Крім того, важливо, щоб ієрархія влади в системі прокуратури ґрунтувалася на внутрішньому професійному контролі, що здатний лише зміцнити незалежність прокуратури від політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 1991. - С. 165

2. Клочков В. Джерела створення прокуратури // Право України. - 2001. - №7. - С.105

3. Даев В.Г., Маршунов М.Н. Основы теории прокурорского надзора. - М., 1990. - С. 96

4. Здзислав Чешейко-Сохацки Польша // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 1999. - №3. – С. 64

1 Страшун Б. А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 2001. - C. 112

2 Страшун Б. А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 2001. - C. 112

3 Клочков В. Джерела створення прокуратури // Право України. - 2001. - №7. - С.105

4 Клочков В. Джерела створення прокуратури // Право України. - 2001. - №7. - С.105

5 Даев В. Г., Маршунов М. Н. Основы теории прокурорского надзора. - М., 2003. - C. 115

6 Здзислав Чешейко-Сохацки Польша // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 2003. - №3. – С. 64

Характеристики

Список файлов реферата