31485 (658247), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Для того, щоб виключити можливість виникнення екстремізму і тероризму на ґрунті міжнаціональних зіткнень, деякі дослідники пропонують, щоб важливі політичні, соціальні, економічні та інші рішення ще на стадії їх розробки проходили своєрідну експертизу з позицій впливу їх наслідків на стан міжнаціональних взаємин в державі [24].

І все ж, попри спроби міжнародної спільноти унормувати проблему права на самовизначення у цивілізовано-правовий спосіб, як свідчать дані Стокгольмського міжнародного інституту з досліджень проблем миру, тільки в середині 90-х рр. ХХ ст. понад 70% озброєних конфліктів по всій планеті були міжетнічними [25]. Світ, у якому питання національних суверенітетів постійно перебуває у стані облоги, на грані величезних ризиків.

Надання всім народам права на відокремлення та створення суверенних держав містить величезну небезпеку глобальних війн і конфліктів, пов’язаних з переглядом кордонів. Існують реальні передумови для появи нових світових проблем, для розвитку сепаратизму, для виникнення нових держав. Нині у світі існує понад 220 держав, але, як прогнозують деякі вчені, через півстоліття це число перевищить 500 [26]. Ось така тенденція розвитку нинішнього світу. Якщо виходити з гіпотетичної можливості розвитку цього процесу мирним шляхом, дроблення держав, сепаратизм, створення карликових суверенних держав - це все призведе до руйнування господарського простору та до економічної катастрофи. Тобто право на відокремлення є останнім заходом реалізації права на самовизначення.

Таким чином, право на самовизначення не носить абсолютного характеру і має два обмеження: воно не повинно обмежувати аналогічні права іншого народу і повинно завжди розглядатись у контексті інших імперативних принципів міжнародного права (відмова від застосування сили, вирішення суперечок мирними засобами, невтручання у внутрішні справи інших держав, співробітництво, суверенна рівність, виконання зобов’язань відповідно до Статуту ООН). Але ані в міжнародному праві, ані в конституційному праві на самовизначення немає відповіді на питання: чи можна реалізувати законне право на самовизначення нації, якщо реалізація його буде пов’язана з неминучим порушенням територіальної цілісності держави, від якої бажає відокремитись нація, народ, що самовизначається (особливо, якщо держава, від якої нація відокремлюється, не згодна на це)? Р.А. Мюллерсон з приводу цього вважає, що міжнародне право піклується про територіальну цілісність лише тих держав, які в своїх діях дотримуються принципу самовизначення народів та мають уряди, які представляють весь народ без будь-якої дискримінації [27]. Тобто, жодна частина демократичної держави Заходу не має права на зовнішнє самовизначення.

Більшість західних дослідників вважають, що проблема рухів за самовизначення найближчим часом не зникне. Але використання права на самовизначення в повному об’ємі не обов’язково має привести до незалежності кожної етнічної групи. Можливі різноманітні рішення, починаючи від прав меншин і до культурної або політичної автономії [28]. Таким чином, право на самовизначення реалізується не тільки у формі створення самостійної держави, а і в інших формах, які може вибрати нація, народ, який самовизначається. Однак це може бути реалізовано лише в демократичній державі з урахуванням всіх вимог і основних принципів міжнародного права. Досвід таких багатонаціональних країн Європи, як Швейцарія, Бельгія, Голландія, Франція та ін., підтверджує, що вирішення етнічних проблем можливо при демократичному режимі. Це, перш за все, надання автономії з широким внутрішнім самоврядуванням.

Підсумуємо. Право на самовизначення є одним з важливих принципів міжнародного права, яке у 50-70 рр. ХХ ст. отримало своє юридичне оформлення. Воно має універсальний характер і притаманне всім народам. Нації, які ведуть боротьбу за створення незалежної держави, знаходяться під захистом міжнародного права. Вони об’єктивно мають змогу використовувати заходи примушення відносно тих сил, які зашкоджують нації отримати повну міжнародну правосуб’єктність, оформитись в державу, однак лише тоді, коли нація підлягає дискримінації. В усіх інших випадках переважає принцип територіальної цілісності держави. Взагалі, право народів на самовизначення не є обґрунтуванням принципового права на сецесію (тим більше, що це може призвести до безперервного розладу держав, руйнування економічних зв’язків, війн і т.д.).

У другій половині ХХ ст. більше уваги приділялось і приділяється зараз внутрішньому самовизначенню народів. При конституційному демократичному уряді, що виражає інтереси всього населення без дискримінації прав нечисленних народів, право на самовизначення реалізується без відділення від держави (політична, адміністративна або культурна автономія, федералізм).

Світове співтовариство ще не має єдиних уявлень про підстави та критерії для реалізації права на самовизначення. Тому це залишається одним з найважливіших питань в сучасній системі міжнаціональних та міжетнічних відносин. Безумовно, реалізація цього права, як і всіх інших прав людини, повинна бути законною. На наш погляд, доцільним є розуміння під суб’єктом самовизначення етнічної спільноти і виділяти, залежно від цього, наступні типи вимог самовизначення: антиколоніальне самовизначення, самовизначення нації, самови-значення частини держави, самовизначення корінних народів, самовизначення меншин, самовизнач-чення дисперсних народів. Такий підхід дав би змогу конкретизувати, про що йдеться в певному випадку, і окреслити права етнонаціональних спільнот стосовно самовизначення.

Визначальним є те, що світове та, зокрема, європейське співтовариство з сер. 1970-х рр. не прийняло жодного нормативного документа, який би був в змозі врегулювати комплекс питань, пов’язаних із реалізацією права на самовизначення. Це призвело до того, що на хвилі “етнічного ренесансу" кінця 80-90 рр. ХХ ст. цей принцип реалізовувався в багатьох випадках шляхом озброєної боротьби. Якщо світове співтовариство буде і далі ігнорувати це питання, зволікати з рішенням, то ця тенденція буде зберігатися і надалі.

Література

1. Декларация о принципах международного права, касающаяся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН от 24 октября 1970г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.17-23.

2. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. - М., 2000. - С.103-104.

3. Там само. - С.110.

4. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.15.

5. Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам от 14 декабря 1960г. // Международные акты о правах человека. Сб. документов. - М., 1998. - С.100.

6. Международный пакт об экономических, социальных и культурних правах от 16 декабря 1966 г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.107.; Международный пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.117.

7. Декларация о принципах международного права... 1970г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.21.

8. Всеобщая Декларация прав народов от 4 июля 1976г. // Мартыненко А.П. Права народов в современном международном праве. - К., 1993. - С.142-145.

9. Декларация о принципах международного права... 1970г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.18.

10. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. - М., 1991. - С.42.

11. Козлов А.Е. Право на самоопределение как принцип международного права и конституционное право человека // Права человека и межнациональные отношения. - М., 1994. - С.70-71.

12. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. - М., 2000. - С.105-106.

13. Бердяев Н. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. - М., 1990. - С.318.

14. Международный Пакт о гражданских и политических правах 1966г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.117,126.; Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 1975г. // Международное право в документах. - М., 1997. - С. 19-20.

15. Пунжин С.М. Проблемы международно-правовой защиты прав меньшинств // Права человека и межнациональные отношения. - М., 1994. - С.111.

16. Декларация о принципах международного права... 1970г. // Международное право в документах. - М., 2000. - С.21-22.

17. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975г. Часть I. // Международное право в документах. - М., 1997. - С. 20.

18. Решения Римской встречи Совета "СБСЕ и новая Европа - наша безопасность неделима" http://www.rcwi.org/ru/lib/legal/osce /doc.373. htm (14.06.03).

19. Hunter Mark. Nationalism unleashed // Transitions. - 1998. - July. - Р.18-28.; Mudde Cas. The New roots of Extremism // Transitions. - 1998. - July. - Р.44-47.; Conor a Gearty. The internal and external ‘other’ in the union legal order: racism, religious intolerance and xenophobia in Europe // The EU and Human Rights. Edited by Philip Alston. - Oxford, University press, 1990. - Р.327-358.

20. Моджорян Л.А. Терроризм и национально-освободительные движения // Государство и право. - 1998. - №3. - С.82.; Кузьмищев А.В. Тупики этногордыни. Отнюдь не детская болезнь конца века. http://el. integrum.ru/nel/main. cgi? action=ref&hist (19.11.03).

21. Бэттлер А. Национальные интересы, национальная и международная безопасность // Полис. - 2002. - №4. - С.155,157.

22. Моджорян Л.А. Терроризм и национально-освободительные движения // Государство и право. - 1998. - №3. - С.83.

23. Кузьмищев А.В. Тупики этногордыни. Отнюдь не детская болезнь конца века. http://el. integrum.ru/nel/main. cgi? action=ref&hist (19.11.03).

24. Петрищев В.Е. Правовые и социально-политические проблемы борьбы с терроризмом // Государство и право. - 1998. - №3. - С.92.

25. Садохин А.П. Этнология. - М., 2001. - С.226.

26. Маначинський О. Централізація чи сепаратизм? Територіальна цілісність держав і право націй на самовизначення // Політика і час. - 2002. - №6. С.42.

27. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. - М., 1991. - С.46.

28. Йонгман А.Я., Шмид А.П. Самоопределение: Пер. з англ. // Этнос и политика. Хрестоматия. - М., 2000. - С.179.; Бруннер Г. Национальное государство и право на самоопределение: никакой связи? Пер. з нім. // Этнос и политика. Хрестоматия. - М., 2000. - С.171.

Характеристики

Список файлов реферата