Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Держава як дійсність конкретної свободи є індивідуальна держава. У своєму розвиненому і розумному вигляді така держава є, згідно гегелівському трактуванню, засновану на розділенні властей конституційну монархію.

Трьома різними властями, на які підрозділяється політична держава, по Гегелю, є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.

У своїй теоретичній розробці цих проблем Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників Локка і Монтеск’є, вважає належне розділення властей в державі гарантією публічної свободи. Разом з тим він розходиться з ними в розумінні характеру і призначення такого розділення властей, їх складу і так далі

Так, Гегель вважає точку зору самостійності властей і їх взаємного обмеження за помилкову, оскільки при такому підході як би вже передбачається ворожість кожній з властей до інших, їх взаємні побоювання і протидії. Він виступає за таку органічну єдність різних властей, при якій всі власті виходять з потужності цілого і є його членами. У пануванні цілого, в залежності і підлеглості різних властей державній єдності і полягає, по Гегелю, істота внутрішнього суверенітету держави.

Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету і обґрунтовує суверенітет спадкового конституційного монарха.

Пояснюючи характер компетенції монарха, Гегель відзначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монархові залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне: «Я хочу».

Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, це владу визначати і встановлювати загальне. Законодавчі збори складаються з двох палат. Верхня палата формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється від решти частки цивільного суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, общинах, товариствам і тому подібне, а не шляхом індивідуального голосування.

Гегель відстоює принцип публічності дебатів в палатах станових зборів, свободу друку і публічних повідомлень.

Вищий момент ідеї держави, по Гегелю, є ідеальністю суверенітету держави відносяться один до одного як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. Субстанція держави, його суверенітет, виступає як абсолютна влада ідеального цілого над всім одиничним, особливим і кінцевим, над життям, власністю і правами окремих осіб і їх об'єднань. В питанні про суверенітеті мова йде про дійсності держави як вільного і етичного цілого. У цьому, на думку Гегеля, полягає «етичний момент війни, яку не слід розглядувати як абсолютне зло і чисто зовнішню випадковість...».

Сферу міждержавних відносин Гегель трактує як область прояву зовнішнього державного права. Міжнародне право – це, по Гегелю, не дійсне право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство), а лише зобов’язаність. Яка ж буде дійсність цього зобов’язання – залежить від суверенної волі різних держав, над якими немає вищого права і судді в звичайному сенсі цих понять.

Все новий час, що зачався Реформацією, Гегель вважав за епоху німецької нації, під якою він мав на увазі не лише німців, але, швидше, взагалі народи північно-західної Європи. Росія і Сполучені Штати Північної Америки, за оцінкою Гегеля, поки не встигли виявити себе в усесвітній історії, і ним це ще постане в майбутньому.

Сконструйоване Гегелем розумна держава, що є в конкретно-історичному плані буржуазною конституційною монархією, у філософсько-правовому плані є правом в його системно-розвиненій цілісності, тобто правова держава. З погляду всесвітньо-історичного прогресу така держава трактуючи Гегелем як якнайповніше і адекватніше об'єктивування свободи в державно-правових формах наявного буття.

Осмислення гегелівської концепції держави в контексті досвіду і знань XX ст. про тоталітаризм дозволяє зрозуміти ворожу і взаємовиключну протилежність між державністю і тоталітаризмом. У цьому сенсі можна упевнено сказати: етатизм проти тоталітаризму.

Філософсько-правове учення Гегеля надав помітний вплив на подальшу історію політико-правової думки. Це було наочно продемонстровано в подальшій історії гегельянства і трактувань учення Гегеля з різних ідейно-теоретичних позицій.

Список використаної літератури

1. Кант Иммануил. Сочинения в 6-ти т.( Под общ. ред. В.В. Асмуса и др.) – М., «Мысль», 1965. Т.4 Ч.2 (Ред. В.Ф. Асмуса),

2. Кассирер Э. Жизнь и учение Канта (Сост. С.Я. Левит; Перевод М.И.Левиной).- СПб.: Унив.кн., 1997.

3. Нерсесянц В.С. «История политических и правовых учений», М: изд-во ИНФРА-М, 2000 г.

4. Основы политической науки. Часть1. М.; Изд-во «Знание» России,1994.-224с.

Характеристики

Список файлов реферата