30688 (657975), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Право на відмову від позову реалізується виконанням процесуальних дій в усній чи письмовій формі. Усна заява заноситься до протоколу судового засідання і підписується позивачем. Для письмової заяви закон не встановлює будь-яких вимог. Вона виконується довільно, але в ній необхідно зазначити обов'язково мотиви відмови від позову, оскільки такі дії перебувають під контролем суду. І якщо вони суперечать закону або порушують чиї-не-будь права та охоронювані законом інтереси, суд не приймає відмови від позову. Не допускається відмова від позову, коли буде встановлено, що такі дії суперечать законодавству, що передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором контрактації, про стягнення завданих злочином збитків, якщо відповідачем не повністю поновлені порушені трудові права позивача тощо.

При прийнятті відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Але коли суд прийняв від відповідача пред'явлений зустрічний позов, то справу належить розглядати по суті.

Формою відмови другої сторони — відповідача від належних прав на судовий захист буде визнання позову — безспірна згода відповідача, висловлена ним в судовому засіданні, про задоволення пред'явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом постановлення позитивного для позивача судового рішення. Як волевиявлення визнання позову в теорії процесу переважно розглядається розпорядчим актом процесуального значення, який відтворює дію принципу диспозитивності цивільного процесуального права. Оскільки розпорядження характеризується можливістю вибору одного з варіантів поведінки суб'єкта правовідносин, то такі риси має і визнання позову відповідачем. В науці цивільного процесу неоднозначно вирішується також питання про предмет визнання. Стверджується, що такими є лише факти підстави позову чи Заперечення, а решта — позов, правовідносини похідні від юридичних фактів. Але це міркування не відповідає процесуальному законодавству. Аналіз ЦПК свідчить, що ним врегульовано визнання позову (ст. 103 ЦПК) і визнання факту (ст. 40 ЦПК). Аоскільки позов складається з трьох частин — предмета, підстави, змісту, то кожна з них може бути об'єктом визнання. Підставу позову складає сукупність юридичних фактів, тому предметом визнання може бути якась частина підстави, частина юридичних фактів чи окремий факт (ст. 40 ЦПК). Але визнання факту відрізняється від визнання позову не тільки за обсягом обставин, а й за суб'єктами визнання: позову — відповідач, факту — будь-яка особа, що бере участь у справі. Визнання позову чи факту може паралізувати частково чи повністю вимоги позивача, порушувати його права й інтереси, а також права та інтереси інших осіб, які беруть участь у справі, тому цим особам надається можливість висловити свої міркування з приводу визнання, заперечуючи проти нього, домагатися від суду його відхилення, а суду надаються повноваження відхилити визнаний факт установленим (ст. 40 ЦПК) і не прийняти визнання позову (ст. 103 ЦПК).

Визнання позову викликає певні юридичні наслідки — звільнює суд від дальшого дослідження обставин у справі, а позивача — від доказової діяльності на обгрунтування позову і є підставою для задоволення судом вимог позивача. При визнанні факту інші особи, які беруть участь у справі (позивач і особи, які пред'явили вимогу в інтересах інших осіб), звільняються від обов'язку доказування його за допомогою інших засобів. На доказування визнаного в суді факту не поширюється правило про допустимість доказів, крім випадків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом (ст. 40 ЦПК).

Мирова угода— це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок — відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджується, то вона підлягає доказуванню в суді. Затверджена судом мирова угода є підставою для виконання (п. 5 ст. З Закону «Про виконавче провадження»). Але затвердження судом мирової угоди не означає, що суд цим самим стверджує існуючі між сторонами відносини. Суд перевіряє, чи вільна виявлена воля сторін мирової, чи не порушені будь-чиї права та інтереси, чи не шкодить мирова угода державним і громадським інтересам; щоб під виглядом мирової угоди не затверджувалась незаконна угода, не втілювався договір, не пов'язаний з предметом позову, для укладення якого встановлений нотаріальний порядок тощо. Не допускається укладення мирової угоди, спрямованої на звільнення в обхід закону від майнової відповідальності посадових осіб, винних в заподіянні підприємствам і організаціям шкоди незаконним звільненням з роботи працівників, у не виконанні рішення суду про поновлення на роботі та ін. За правилом ст. 220 ЦК припинення зобов'язання між організаціями угодою сторін допускається у випадках, коли такі дії не порушують інтересів держави. Суд має враховувати чи в межах повноважень і своїх прав сторони визначили умови мирової угоди.

Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-правових правовідносин.

Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається в протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобов'язаний роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і одночасно закриває провадження в справі. Мотивована ухвала судом постановляється також про незатвердження мирової угоди (ст. 179 ЦПК). Мирова угода може бути укладена також в стадіях апеляційного і касаційного провадження (статті 304,332 ЦПК) та звернення рішення до виконання (ст. 352 ЦПК).

2. Особливості розгляду справ, що виникають з адміністративних правовідносин.

Суть провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин

Сучасний розвиток України характеризується тим, що вона розбудовується як демократична соціальна, правова держава. Про реалізацію принципів правової держави свідчить функціонування в Україні автономної системи судової влади з наданням їй можливості розглядати справи, що виникають не тільки з цивільних (приватних) правовідносин, а й з адміністративних (публічних), і тим самим здійснювати захист прав та інтересів їх суб'єктів.

Такі справи розглядаються адміністративними судами. Відповідно до п. 2 ст. 24 ЦПК судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені в ст. 236 ЦПК:

1) по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в референдумі;

2) по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидата;

3) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України;

4) по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України;

5) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії;

6) по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності;

7) по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень;

8) по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності;

9) по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;

10) по заявах прокурора про визнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії посадової особи;

11) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

12) по заявах про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню;

13) інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесені законом до компетенції судів.

Конституція України (ст. 124) поширила юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі, та гарантує кожному право на оскарження в суд рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55). Об'єднання зазначених справ у самостійний вид «провадження з адміністративно-правових відносин» носить умовний характер, оскільки не точно відображає їх галузеву належність. Справи, зазначені в пп. 1-6, виникають з виборчих відносин, які врегульовані нормами конституційного права. Справи, вказані в пп. 7-11, виникають з адміністративно-правових і процесуальних відносин, а справи, зазначені в п. 12, — з податкових фінансово-правових відносин.

До скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності належать, наприклад, скарги на відмову адміністрації про видачу дубліката трудової книжки, про відмову житлово-комунальних органів зареєструвати будинок на праві власності, про відмову органів опіки і піклування дати дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною, інші скарги на рішення органів опіки і піклування тощо, які виникають відповідно з трудових, цивільних, сімейних правовідносин. З вказаних причин назва цього виду провадження має умовний характер. Фактично це «провадження у справах, що виникають з конституційних (виборчих), адміністративних і податково-фінансових правовідносин», яке повніше відображає галузеву належність зазначеного провадження, але не усуває наявну проблему.

Справи цього виду провадження характеризуються не тільки неоднорідністю їх галузевої належності, а й різною метою, на досягнення якої спрямований їх судовий розгляд. У справах з виборчих правовідносин суд розглядає спір між учасниками виборчого процесу, що виник при реалізації ними своїх прав і обов'язків. У справах по скаргах на неправильності в списках виборців і в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, суд розглядає правовий спір, що виник між громадянином і дільничною виборчою комісією з приводу допущених неправильностей в списках виборців, які перешкоджають громадянину брати участь у виборах чи в референдумі, тобто порушують його політичні права на участь у виборах народних депутатів відповідних рад та на участь в референдумі. З виборчих правовідносин виникають також справи по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та заявах про скасування рішення виборчої комісії. До суду мають право звернутися кандидат або його довірена особа зі скаргою на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата, про скасування рішення про реєстрацію кандидата з питань передвиборної агітації, про визнання виборів недійсними. Отже, у цих справах суд також розглядає спір з виборчого права, який виник між кандидатом (або довіреною особою) і окружною (територіальною) виборчою комісією, шляхом встановлення правомірності дій названих суб'єктів виборчого процесу. Аналогічну правову спрямованість мають справи, що виникають: по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування рішення Центральної виборчої комісії; по скаргах і заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів. Спільність цих справ за галузевою належністю висуває питання про доцільність їх об'єднання в одну категорію з уніфікацією цивільного процесуального порядку розгляду.

У справах по скаргах на дії органів і посадових осіб щодо накладення адміністративних стягнень суд розглядає спір про право, який виник з адміністративних правовідносин між громадянином і органом державного управління в зв'язку із здійсненням останнім владних дій, що безпосередньо впливають на майнові і особисті права суб'єктів відносин. Джерелом такого спору виступає реалізація норм адміністративного права шляхом їх виконання і застосування. Неналежне виконання громадянами норм адміністративного права є підставою для застосування до них уповноваженим адміністративним органом (посадовою особою) санкцій адміністративного права як засобу державного примусу. З приводу правомірності їх застосування виникають спори між суб'єктами адміністративних правовідносин, котрі підвідомчі суду, і за скаргою осіб, до яких були застосовані такі санкції, передаються на його розгляд.

У справах про стягнення недоїмки по податкових і неподаткових платежах спір виникає з приводу реалізації належних повноважень органів податкового державного управління (податкових інспекцій) по залученню громадян до податкових обов'язків шляхом оспорювання відповідного податкового акта про це або неналежного його виконання. З цього випливає, що обов'язковим суб'єктом спору з податкових правовідносин, які підлягають судовому вирішенню, є державна податкова інспекція і громадянин. За змістом такі спори виникають не внаслідок реалізації майнових прав, що властиво для цивільних справ, а в результаті здійснення виконавчої діяльності державною податковою інспекцією України. Спори, що виникають з приводу застосування адміністративних санкцій і притягнення громадян до податкових обов'язків, хоч і пов'язані з майновими наслідками, але виникають в результаті не переходу майнових благ і цим самим, а також нерівноправністю сторін у таких правовідносинах відрізняються від майнових відносин, врегульованих нормами цивільного, сімейного, трудового права

У справах позовного провадження спір виникає з цивільних, трудових, сімейних, кооперативних правовідносин, які грунтуються на диспозитивній основі, і правове становище суб'єктів характеризується рівноправністю. Становище суб'єктів адміністративних, фінансово-податкових правових відносин носить владний характер, грунтується на владі і підпорядкуванні. В цивільному судочинстві їх правове становище нівельовано у виконанні окремих дій до процесуальної рівноправності із залишенням елементів владності в інших діях — податкова інспекція виступає заявником у справі про стягнення недоїмки в суді і одночасно органом виконання постановленого у такій справі рішення.

У справах по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних і посадових осіб в сфері управлінської діяльності суд розглядає спір, що виник між зазначеними суб'єктами в сфері управлінської діяльності, тобто виник з адміністративних правовідносин і які тісно пов'язані і взаємообумовлені іншими правовідносинами — цивільними, сімейними, трудовими, житловими та ін. Так, до суду може бути оскаржено рішення органу, що призначає державну допомогу, пенсію; рішення Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу про відмову видати дозвіл (ліцензію) на здійснення підприємницької діяльності; рішення державних органів про відмову в реєстрації об'єднання громадян; з питань опіки і піклування; дії про відмову у видачі документа про місце роботи, проживання, стан здоров'я тощо. Отже, суд розглядає спір, що виник між громадянином і державним органом чи посадовою особою у зв'язку із здійсненням ними функцій в галузі управлінської діяльності, які позбавили громадянина можливості здійснити належне йому право з правовідносин по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, цивільного, житлового, сімейного права та ін. Без правильного вирішення спору — встановлення правомірності в сфері управлінської діяльності реалізація прав таких матеріальних правовідносин неможлива.

Характеристики

Список файлов реферата