30019 (657605), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Роздільне майно подружжя – це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони й були придбані під час шлюбу за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного. Уразі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право на аліменти.

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті, оголошення в судовому порядку померлими одного з подружжя чи через розлучення. Шлюб може бути розірваним шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або за спільною заявою; розлучення проводиться у судовому порядку. У ряді випадків розірвання шлюбу допускається в органах РАГСу (коли подружжя не має неповнолітніх дітей, один з подружжя вважається безвісно відсутнім, недієздатним внаслідок душевної хвороби, а також засудженим до позбавлення волі на строк не менше 3 років).

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в РАГСі.

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей базуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Батьки та діти зобов’язані надавати один одному моральну та матеріальну допомогу.

До особистих прав та обов’язків по відношенню до дітей слід віднести: право і обов’язок присвоїти дитині прізвище, ім’я, по батькові; виховувати і утримувати дітей; визначати місце проживання дитини, забезпечувати інтереси дітей при розгляді справ про них.

До майнових прав і обов’язків батьків і дітей слід віднести право і обов’язок батьків по управлінню майном дітей поважати спільну та роздільну власність. До того ж, батьки і діти мають взаємні аліментні обов’язки.

За сімейним законодавством України передбачене усиновлення (прийняття за дочку). Це правова форма забезпечення дитини, яка втратила батьків або одного з них, батьківським, сімейним оточенням та піклуванням.

Опіку і піклування встановлюють відповідні відділи і управління державної адміністрації, виконавчі комітети щодо осіб:

а) які не досягли 18 років і позбулися батьківського піклування;

б) визнаних судом недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства;

в) визначених судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами;

г) які потребують піклування за станом здоров’я.

Законодавство встановлює умови і порядок опіки і піклування, права і обов’язки сторін.

Опікуни і піклувальники можуть бути звільнені від своїх обов’язків на їх прохання або в разі неналежного виконання ними обов’язків і зловживання правами.

Тема 2. Акти громадського стану.

Народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові підлягають державній реєстрації у відповідних органах. Заявник повинен бути ознайомлений із даними, внесеними до запису акта, який засвідчується печаткою і підписом керівника відповідного органу чи посадової особи, й отримати свідоцтво згідно із записом. Реєстрація акту здійснюється в присутності заявника, вся інформація є конфіденційною.

Обов’язково надаються документи, що підтверджують факти, які підлягають реєстрації і пред’являються паспорти чи паспортні документи.

Реєстрацію народження дитини проводять за місцем проживання її батьків або одного з них за заявою. Якщо батьки не вступили в шлюб, то народження дитини можна зареєструвати за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини.

Якщо батьки чи один з них не досягли 18-річного віку, то народження дитини реєструється у звичайному порядку.

Народження реєструється при пред’явленні медичного свідоцтва про народження, паспорта або паспортних документів батьків.

Реєстрацію встановлення батьківства здійснюють органи РАГСу за місцем проживання одного з батьків або за місцем реєстрації народження дитини, чи за місцем постановляння рішення суду про встановлення батьківства.

Встановлення батьківства реєструється на підставі спільної заяви батьків або рішення суду.

До заяви батьків додається свідоцтво про народження дитини. Реєстрацію проводять в день надання заяви.

Реєстрація одруження.

Особи, які вирішили взяти шлюб, надають письмову заяву до органу РАГСу за місцем проживання однієї з них або їхніх батьків. Особи, які хочуть зареєструвати одруження, зобов’язані пред’явити паспорти.

Шлюб укладається по закінченні місячного терміну після надання заяви особами, які бажають одружитися.

Новий шлюб можна зареєструвати лише при наявності документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу.

Орган РАГСу зобов’язаний ознайомити обидві сторони з умовами й порядком реєстрації шлюбу; переконатися, що заявники взаємно обізнані зі станом здоров’я і сімейними справами, а також роз’яснити їм права й обов’язки як майбутнього подружжя та батьків і попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

Реєстрацію розірвання шлюбу проводять за місцем проживання подружжя або одного з них.

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду здійснюється за письмовою заявою. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення у книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу є не дата постановляння рішення суду про припинення шлюбу.

РОЗДІЛ VI. ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА.

Тема 1. Загальні засади трудового права.

Трудове право є однією з галузей права в цілому, яка регулює трудові відносини. Одне з соціально-економічних прав громадян України є право на працю. Для реалізації своєї здатності до праці людина повинна зайняти певне місце в суспільного поділу праці. Це зумовлює правове регулювання праці. Основи цього регулювання визначаються як основі принципи. До них належать:

• право на гарантовану державою заробітну плату;

• право на відпочинок;

• право на здорові та небезпечні умови праці;

• право на безкоштовну професійну підготовку;

• право на об’єднання у професійні спілки;

• право на участь в управлінні виробництвом;

• право на матеріальне забезпечення, обов’язок додержання трудової дисципліни, обов’язок бережливого ставлення до народного добра, обов’язок виконання встановлених державою з участю профспілок норм праці.

Конституція і законодавство України закріплюють і регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.

Особливості правовідносин в умовах кооперативних, орендних, комерційних та деяких інших підприємствах і установах визначаються їх статутами і чинним законодавством.

Право на працю громадяни реалізують шляхом укладання трудового договору з підприємствами, установами, організаціями

Тема 2. Трудовий договір.

Це угода між власником підприємства, установи, організації чи уповноважених ними органом та працівником, що визначає роботу, яку повинен виконувати працівник і в якій працівник зобов’язується дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, а власник – виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати належні умови праці.

Сторони – працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Зміст трудового договору – права й обов’язки сторін. Сторони укладають угоду, в якій обумовлюється зміст (умови) договору. Їх поділяють на:

а) безпосередні, що визначаються сторонами;

б) похідні, що передбачені в законодавстві.

Безпосередні умови поділяють на необхідні, без досягнення домовленості, за якими договір не буде укладено.

До них належать: узгодження місця роботи, спеціальності, кваліфікації, посади та розміру заробітної плати.

Додаткові – випробування при прийнятті на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок та ін.).

До похідних умов належать: охорона праці, матеріальна і дисциплінарна відповідальність та інші умови.

Строк випробування при прийнятті на роботу установлюється ст..27КЗпП:

а) для робітників – не більше одного місяця;

б) для інших – не більше трьох місяців;

в) в окремих випадках за погодженням з комітетом профспілки – до шести місяців.

Строки трудового договору:

а) безстроковий, що укладається на невизначений строк;

б) на певний строк, встановлений за погодженням сторін;

в) такий, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Ст.. 24КЗпП установлюється перелік умов обов’язкового додержання письмової форми. Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір оформлюється наказом. Якщо наказ не було видано, а особа фактично стала до роботи, то договір вважається укладеним.

Власник або уповноважений орган не має права вимагати від працівника виконання роботи не обумовленої трудовим договором.

За згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статтях 33 і 34 КЗпП України, допускається переведення на іншу роботу.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Законодавство допускає роботу тимчасову і сезонну, а також сумісництво.

Сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час, на тому ж або іншому підприємствах, в установі, організації або у громадянина( підприємця, приватної особи) за наймом.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Підставами припинення трудового договору (ст.. 36КЗпП) є :

1. угода сторін;

2. закінчення строку дії договору;

3. розрив договору з ініціативи власника, працівника або профспілкового органу;

4. призов працівника до лав збройних сил України;

5. переведення працівника за його згодою на іншу роботу;

6. відмова працівника від переведення;

7. набрання чинності вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі;

8. підстави, передбачені контрактом.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють понад 5 днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення иа нагороди за успіхи в роботі; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається інструкцією, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 29 липня 1993 року №58 із змінами внесеними наказом від 26 березня 1996 року №29.

Правові, економічні, організаційні основи зайнятості населення і його захист від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації права на працю в умовах ринкової економіки визначає Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року.

Тема 3. Робочий час і час відпочинку.

Робочий час – це час виконання роботи працівником відповідно трудового договору. Норма тривалості робочого часу не має перевищувати 40 годин на тиждень. Організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом. Скорочена тривалість робочого часу: неповнолітні 16-18 років – 36 годин;

15-16 і 14-15 років – 24 години на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу не більш як 36 годин на тиждень для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці.

Крім того, скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках проводиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже існує скорочений робочий час.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються ст..62 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу.

Час відпочинку – це час, коли працівник не виконує трудові обов’язки (перерва, вихідні дні, святкові і неробочі дні, відпустка).

Право на відпочинок забезпечується встановленням для робітників та службовців робочого тижня, що не перевищує 40 годин. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години.

Перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше двох годин. Вона не включається в робочий час, як правило, повинна надаватися через чотири години після початку роботи. На цей час працівники можуть відлучатися з місця роботи.

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Характеристики

Список файлов реферата