28804 (657098), страница 2
Текст из файла (страница 2)
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються стійкими злочинними об’єднаннями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в АР Крим; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих відділів ГУ СБ України в АР Крим);
у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Піднесення до права” (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.).
Публікації. За темою дослідження опубліковано шістнадцять наукових робіт, з яких дев’ять статей надруковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, задачами, об’єктом і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 259 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Кількість використаних джерел – 386 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.
Розділ 1 “Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та їх загальна характеристика” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичного розвитку та обумовленості кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, сучасних підстав криміналізації створення вказаних злочинних об’єднань та поняття і ознак притаманних цим угрупованням.
У підрозділі 1.1 “Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” простежується процес історичного розвитку уявлень щодо небезпечності створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Аргументується, що на перших етапах розвитку України ще не визначилась необхідність у забороні створення не передбачених законом воєнізованих формувань. З моменту посилення центральної влади починалися процеси централізації всіх сфер суспільного життя. Формування централізованої беззаперечної влади єдиного суверена мало змогу зіштовхнутися зі супротивом з боку воєнізованих формувань князівств або інших суб’єктів. У такому аспекті, вірогідно, і виникла потреба у забороні формування незалежних від центральної влади воєнізованих формувань.
На території сучасної України перші відгомони встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань з’явилися за козацьку добу у ХVІІІ ст.
Уперше окрема відповідальність за створення зазначених формувань у кримінальному законодавстві України з’явилася у КК України 1960, який у 1993 був доповнений ст. 1876 “Створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань або груп”.
Чинне кримінальне законодавство передбачило відповідальність за створення вказаних угруповань у ст. 260 КК України “Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань”.
У підрозділі 1.2 “Підстави криміналізації створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” зазначається, що криміналізація створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань є цілком обумовленою і повністю відповідає загальним підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Підставами криміналізації таких формувань виступають: високий ступінь суспільної небезпечності; несприятлива динаміка виникнення та існування вказаних об’єднань; об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони суспільної безпеки у зв’язку із створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; необхідність кримінально-правової гарантії конституційних прав та проголошених Конституцією України цінностей, а також реалізація положень законів України; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами; можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними засобами.
Підрозділ 1.3 “Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу понять “не передбачене законом воєнізоване формування” і “не передбачене законом збройне формування” та притаманним їм ознакам.
У результаті дослідження цих понять зроблено висновок, що вказані формування не відносяться до різновиду злочинних організацій, а є стійкими злочинними об’єднаннями. Автор піддає критиці нормативне закріплення цих понять. Зокрема вказується, що воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” відповідно. Більш детальний розгляд цих двох термінів дозволяє визначити їх вади та визнати їх синонімами. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. В такому аспекті вбачається більш доцільним визначати у законі поняття саме “не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань” і зробити це через термін “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”. З огляду на це необхідно внести зміни у законодавство, а саме у примітці до ст. 260 КК України замість термінологічних зворотів “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” використовувати термінологічний зворот “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”.
Доводиться, що використання у законі цих двох понять є недоцільним. Зокрема, поняття воєнізоване завжди передбачає наявність зброї як ознаки будь-якого легального військового формування. Окрім цього, просте воєнізоване формування без зброї не може становити таку міру суспільної небезпеки, яка потребує кримінально-правового реагування. З огляду на це, пропонується виключити ч. 1 ст. 260 КК України, а в ч. 2 ст. 260 КК України передбачити відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань.
Досліджено кожну з ознак цих формувань. Доведено, що не передбаченим законом воєнізованим та збройним формуванням притаманні ознаки як стійких злочинних об’єднань: кількісний склад, стійкість, ієрархічність, так і власні специфічні: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї.
Вбачається за доцільне виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку – проведення фізичної підготовки, як таку, що не є визначальною.
Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування у контексті ст. 260 КК України. У роботі наголошується на певних дискусійних моментах цієї ознаки. З огляду на неконкретність терміна “інша зброя”, пропонується його замінити на термінологічний зворот “інша небезпечна для життя та здоров’я особи зброя”.
На підставі розглянутого у підрозділі 1.3 пропонується авторське визначення “воєнізованого збройного формування”. Так, під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об’єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров’я особи зброю та здатні до виконання бойових завдань.
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак цього злочину.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт злочину” подається аналіз різноманітних підходів до визначення об’єкта злочину, що досліджується.
Розміщення норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”, вбачається правильною.
На підставі пропонованих у науці визначень сутності громадської безпеки автор пропонує її власне бачення. Так, загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек. Визначаючи громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов’язані з загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Враховуючи це, громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, автор визначає як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов’язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.
Безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, пропонується визнавати суспільні відносини громадської безпеки з приводу гарантування стану захищеності невизначеного кола осіб від діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та дотримання встановленого з метою забезпечення громадської безпеки порядку створення воєнізованих формувань в Україні.
У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона злочину” розкривається сутність злочинних дій та інших ознак об’єктивної сторони досліджуваного злочину.
Об’єктивна сторона будь-якого зі складу злочину вчинюється тільки шляхом дії. Наслідки є обов’язковими лише у складі злочину, передбаченому ч. 5 ст. 260 КК України. У ч. 4 ст. 260 КК України обов’язковою ознакою об’єктивної сторони передбачений спосіб вчинення злочину – напад.
У результаті дослідження автором стверджується, що процес створення стійких злочинних об’єднань, передбачених у ст. 260 КК України, має два етапи. Перший зводиться до визначення складу його учасників. Обов’язковою ознакою цього етапу є досягнення угоди про вступ конкретної особи до вказаного формування для здійснення спільної злочинної діяльності, при цьому обов’язковим є усвідомлення особою характеру цього угруповання. Другий етап характеризується розробкою планів діяльності, визначенням структури, цільової і функціональної спрямованості його діяльності.
Звертається увага на те, що поняття організатора (особи, яка його створила) і поняття керівника злочинного угруповання не співпадають. Адже існують два види керування, залежно від того, з якого часу особа приймає на себе обов’язки (функції) керівника: у першому випадку особа створює і керує не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; у другому – особа, не приймаючи участі у створенні зазначеного формування, приймає керівництво вже існуючим.
У підрозділі, з урахуванням думок окремих науковців, доводиться, що передбачення такого діяння, що характеризує об’єктивну сторону, як участь у складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК України) є цілком обґрунтованим. Окрім цього зазначається, що суб’єктами вчинення дій, що складають форму об’єктивної сторони, передбачену ч. 4 ст. 260 КК України, можуть бути як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, які спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад.
На підставі аналізу бланкетного законодавства автор піддає сумніву доцільність використання в ч. 4 ст. 260 КК України триєдиного терміна “підприємство, установа, організація”. Адже згідно з цивільним та господарським законодавством терміном “організація” охоплюється юридична особа будь-якої організаційно-правової форми. У зв’язку з цим запропоновано внести відповідні зміни до кримінального закону, зокрема до ч. 4 ст. 260 КК України, щодо використання єдиного терміна – “організація”.
У підрозділі 2.3 “Суб’єкт злочину” наводиться характеристика суб’єкта злочину, що розглядається.
Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 260 КК України, відповідно до чинного кримінального законодавства, може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення цього злочину досягла шістнадцятирічного віку. Враховуючи загальні критерії доцільності встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, пропонується знизити вік суб’єкта злочину до 14 років за участь у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян та за ці діяння, якщо вони призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків. На підставі цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК України.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
