28043 (656608), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрі­господарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс міс­тить рекомендацію органам виконавчої влади та міс­цевого самоврядування передавати такі землі у влас­ність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій, а також громадянам для сільсько­господарських та інших потреб.

Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільсь­когосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподар­ського призначення і підлягають подальшому перероз­поділу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридич­ним особам України у власність для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва або для ін­шого сільськогосподарського використання.

3. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо ви­користання громадянами належних їм на праві влас­ності земельних ділянок, які розташовані в межах од­нієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. Згідно цього Закону, ме­ліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окре­мі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопро­водів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зво­ложувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічни­ми спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємо­дію яких забезпечує управління водним, тепловим, по­вітряним і поживним режимом ґрунтів на меліоро­ваних землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські ме­ліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньо­господарські меліоративні системи, тобто меліоратив­ні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розпо­діл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підпри­ємства (КСП) з їх великими земельними масивами ме­ліорованих земель, що обслуговувались однією внутрі­господарською меліоративною системою. В процесі ре­організації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих зе­мельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приват­ну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те, хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпе­чувати функціонування.

Саме на уточнення цього питання спрямована нор­ма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земель­них ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігос­подарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліо­ративної системи, наявність яких робить обов'язковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відно­сяться: 1) наявність зазначеної меліоративної систе­ми; 2) ця меліоративна система знаходиться у справ­ному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кі­лькість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недоско­налість чинного законодавства не виключені із скла­ду меліорованих (тобто, із складу земель, на яких шту­чно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї ви­моги полягає в тому, що власники меліорованих земель­них ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобов'язані забезпечити вико­ристання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну екс­плуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних).

Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спіль­не забезпечення функціонування меліоративної систе­ми. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про при­мушення до укладення угоди про спільне використан­ня меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмежен­ня необхідні для забезпечення ефективного функціо­нування спільної меліоративної системи.

Література

1. Конституція України.

2. Земельний кодекс України.

3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.

Характеристики

Список файлов реферата