27935 (656554), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Суб’єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов’язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов’язкові для сторін публічного зобов’язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов’язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Види зобов’язань розрізняють також за підставами виникнення, за співвідношенням прав та обов’язків сторін, з урахуванням особливостей їх об’єктивного та суб’єктивного складу.

І. За підставами виникнення:

договірні;

позадоговірні.

Договірні виникають з договорів.

Позадоговірні - внаслідок заподіяння шкоди, з безпідставного придбання або збереження майна.

ІІ. За співвідношенням прав та обов’язків суб’єктів зобов’язань:

односторонні (одна сторона має тільки права, а інша - тільки обов’язки, наприклад, по зобов’язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди);

двосторонні (кожен з учасників має як права, так і обов’язки, наприклад за договором поставки).

ІІІ. В залежності від визначеності предмету виконання:

однооб’єктні (предметом є конкретно-визначена дія, наприклад, у зобов’язанні внаслідок заподіяння шкоди боржник зобов’язаний відшкодувати збитки в натурі, а саме надати річ такого ж роду і якості або виправити пошкодження);

альтернативні (боржнику надається право вибору однієї з кількох дій або передачі одного з кількох предметів, передбачених договором чи законом, наприклад в бартерних угодах юридичні особи нерідко оговорюють декілька видів майна; у випадку неможливості надати кредитору один його вид боржник зобов’язаний передати вид майна, передбачений договором).

IV. За характером взаємозв’язку один з одним:

основні;

додаткові (залежать від основних; обслуговують основні зобов’язання, частіше за все у вигляді гарантій та забезпечувальних засобів, а тому автоматично припиняються з припиненням основних зобов’язань).

V. В залежності від сукупності прав та обов’язків, які властиві суб’єктам господарських відносин:

прості (сторони пов’язані одним правом і одним обов’язком);

складні (якщо прав та обов’язків більше).

Класифікація господарських зобов’язань може бути і за їх суб’єктним складом.

Суб’єкти (сторони) господарсько-договірного зобов’язання виступають в якості кредитора (управнена сторона) та боржника (зобов’язана сторона). В деяких зобов’язаннях може бути декілька кредиторів та декілька боржників. В таких випадках мова йде про зобов’язання з множинністю осіб. Враховуючи те, що боржник у зобов’язанні виконує свій обов’язок (борг) перед кредитором, то і множинність боржників називається пасивною, а зобов’язання - з пасивною множинністю. На відміну від боржника кредитор проявляє активні дії по витребуванню (отриманню) боргу, а тому множинність кредиторів називається активною, а зобов’язання - з активною множинністю.

2.2 Виконання ГЗ

Виконання господарського зобов’язання боржником полягає у здійсненні ним тих дій, які повинні бути здійснені у відповідності зі змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може виражатись і в утриманні від здійснення певних дій, якщо саме воно складає обов’язок боржника.

Діюче законодавство передбачає 2 принципи виконання зобов’язань:

1) принцип належного виконання;

2) принцип реального виконання.

Принцип належного виконання встановлює, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином у відповідності з умовами зобов’язання (договору, вимогами закону), а при відсутності цих умов та вимог - у відповідності з вимогами, які зазвичай пред’являються.

Принцип реального виконання є логічним розвитком першого і означає недопустимість заміни того, що зобов’язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки. Сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання обов’язку в натурі.

Під способами забезпечення виконання зобов’язань слід розуміти передбачені законом або договором спеціальні засоби, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов’язання, а у випадку невиконання, служить засобом задоволення законних вимог кредитора. Систему способів забезпечення виконання зобов’язань складають

неустойка, порука, гарантія, заставоа, притримання, завдаток.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Застава В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Окремі види застав:

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника.

Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.

Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

2.3 Припинення ГЗ

Як і будь-яке правовідношення господарське зобов’язання припиняється за наявності певних правоприпиняючих юридичних факторів, які й складають підстави припинення зобов’язання.

Господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

У разі якщо зобов’язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язання припиняється виконанням.

Господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання.

Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання.

Господарське зобов’язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов’язання повністю або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону.

Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням.

У разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб’єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов’язань за його участі.

3. Загальні положення про договори (господарські договори)

3.1 Поняття та особливості господарського договору, його предмет та зміст

Договір є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин, який встановлює певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, що його уклали. Отже, договір можна визначити як волевиявлення двох або кількох сторін про встановлення, зміну або припинення правовідносин.

Майново-господарські зобов’язання, які виникають між СГ і не господарюючими суб’єктами-юридичними особами, на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Кабінет Міністрів Країни, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках, затверджувати типові договори.

Укладення ГД є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для СГ у випадках, передбачених законом або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій СГ чи органу державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні ГД сторони можуть визначати зміст договору на основі:

Вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, щ не суперечать законодавству;

Примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором або доповнювати його зміст;

Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

Характеристики

Список файлов реферата