27824 (656491), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

На думку автора, моральність і справедливість права пов’язується не лише з процесом правоутворення, оскільки принципового значення має їх вплив на рівні реалізації правових норм, особливо в межах правозастосування. Справедливість існуючої системи законності обумовлюється змістом реалізованих правових норм.

Автором обґрунтовується висновок про те, що врахування вимог справедливості необхідне при реалізації будь-якої правової норми на всіх стадіях правозастосовчої діяльності, при чому особливої соціальної значимості справедливість набуває при призначенні покарання. Зміст вказаного значення справедливості полягає у тому, щоб не допустити невідповідності між мірою покарання та скоєним, а також формалізму, що створює загрозу помилкового тлумачення змісту права та неврахування особистості винного. На думку дисертанта, важливим аспектом справедливості в процесі правозастосування є відповідність закону та справедливості в актах правозастосування. У вказаному аспекті, на думку автора, полягає додатковий вимір справедливості, змістом якого є відповідність акту певним інтересам та можливість досягнення не лише правової, але і моральної мети права.

Продовжуючи дослідження, автором зазначається про те, що поняття справедливості правозастосування близьке за значенням до поняття “доцільність”, котре відображає співвідношення між метою права і діяльністю суб’єкта по її досягненню. Бути доцільним означає бути спроможним до втілення мети в реальній дійсності. За такого підходу справедливість можливо розглядати як показник доцільності, а отже, порушення справедливості це одночасно і порушення доцільності. На думку дисертанта, взаємодія законності, справедливості і доцільності сприяє посиленню соціальної сприйнятливості права особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації.

Автором зазначається, що в сучасній юридичній науці відсутній єдиний методологічний підхід до виокремлення принципів і вимог законності, що не сприяє ні процесові теоретичного пізнання цього багатоаспектного явища, ні зміцненню режиму законності. На думку дисертанта, поняття принципу може бути визначено як сукупність вимог, кожна з яких є системою чітко визначених правових розпоряджень. Вказаний підхід дозволяє визначити чіткий перелік принципів і вимог законності, здійснити нормативне їх закріплення і конкретизацію, що створює додаткові можливості для зміцнення законності і правопорядку, а також забезпечення відповідності законності справедливості.

У висновках, які резюмують дисертаційну роботу, сформульовано основні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми, що полягає у визначенні природи та сутності співвідношення законності та справедливості у сфері права, а також їх взаємодії в процесі правотворчості та реалізації права.

Головними науковими і практичними результатами роботи є наступні висновки:

1. Законність та справедливість є складними соціально-філософськими та правовими категоріями, які пов’язані із широкою сферою людських взаємин. Протягом всієї історії існування людства зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення розвивалися і змінювалися. Вказані зміни мають еволюційний характер і відображають особливості певних епох, а також рівень розвитку суспільства і науки.

2. Поняття справедливості, законності та права за часів античності формувались одночасно з виникненням приватної власності, що стало передумовою поширення ідей загальної рівності людей в якості однієї з основ справедливості. Такому розумінню справедливості відповідало уявлення про державу як форму втілення справедливості, та про законність і право як критерії і засоби її захисту. Відповідність чи невідповідність людських законів і законності в цілому природі та природному праву постає в якості критерію та виміру їх справедливості чи несправедливості.

3. За часів середньовіччя та відродження законність не досліджувалась як самостійна юридична категорія. Вона ототожнювалась зі справедливістю як виявом досконалості закону. Історія становлення ідей законності пов’язується з такими суб’єктивними категоріями, як чесність, матеріальна забезпеченість та справедливість.

4. Еволюційність поглядів на законність за часів просвітництва визначається в обґрунтованості таких її вимог, як відповідальність всіх суб’єктів перед єдиним судом, необхідність дотримання недоторканості особи та її свободи. Ступінь законності в суспільстві в цю епоху вперше пов’язується зі знанням законів, дотриманням справедливих правових принципів та відповідальністю за їх порушення.

5. Феномен справедливості і законності у поглядах вчених ХХ століття набуває конкретно-визначений, прикладний характер, що пов’язується із умовами та особливостями життєдіяльності суспільства, держави та права, а також надає можливість визначити й обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальних інституцій з метою підвищення рівня справедливості і законності (на рівні свідомості людини, її поведінки, освіченості населення, підвищення професійності в діяльності органів управління тощо).

6. Законність являє собою обумовлене закономірностями суспільного розвитку комплексне соціально-правове явище, яке складається з трьох взаємозв’язаних складових, а саме: принципу, методу і режиму існування держави, що полягає у розумінні, суворому і неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, які повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.

7. Законність як суспільний феномен являє собою певний результат взаємодії різноманітних чинників, що і визначають її природу. Отже, теоретична концепція законності повинна бути певним емпіричним узагальненням, що не суперечить людському досвіду. Це підкреслює об’єктивний характер явища і виключає можливість суб’єктивно-ідеалістичного його тлумачення.

8. З позицій моральності і справедливості законність виступає в першу чергу як засіб захисту прав, свобод і законних інтересів кожної особистості. Вона повинна забезпечувати охорону людини як від сваволі самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності, рівня її відповідності принципам моралі, справедливості і доцільності залежить ступінь свободи особистості, реальність її прав і свобод, рівень реальності демократії. Це визначає особливе значення законності для суспільства – вона є основою порядку в суспільстві, елементом демократії та засобом охорони загальнолюдських моральних цінностей, одним із проявів яких є справедливість.

9. Законність, справедливість і доцільність є тісно пов’язаними і взаємодоповнюючими один одного принципами правореалізаційної діяльності, які сприяють посиленню соціальної сприйнятливості права взагалі і особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка найбільш важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації. Вказане вимагає від правозастосовчих органів високої професійної підготовки, яка забезпечує методологію винесення законних і справедливих рішень. Справедливість пронизує всі різновиди правозастосування та визначає моральний характер його мети та засобів.

10. Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Самохвалов В.В. Законність і справедливість в епоху античності та середньовіччя // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К., 2000. – С. 510–519.

2. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимога правозастосовчої діяльності // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.). – К., 2000. – С. 363–365

3. Самохвалов В.В. Законність та справедливість: проблеми співвідношення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 9. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 18–25.

4. Самохвалов ВВ. Законність: основні аспекти та сфери прояву // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 11. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 44–50.

5. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності як гарантії її справедливості // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 29–31.

6. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимога правозастосовчої діяльності // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Збірник матеріалів Міжвузівської наукової студентської конференції (27 січня – 2 лютого 2001 р., м. Косів Івано-Франківської обл.). – К., 2002. – С. 64–66.

7. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сфери прояву законності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 28–46.

8. Самохвалов В.В. Вимоги, принципи та гарантії законності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 55–74.

9. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сфери прояву законності // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження і впровадження. – К.: Вид-во “Юстиніан”, 2004. – С. 11–29.

10. Самохвалов В.В. Моральна природа законності // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – Т. 2. – С. 264–267.

11. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимоги та фактори правореалізації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 31. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 567–572.

12. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності у правозастосуванні // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 127–129.

13. Самохвалов В.В. Поняття та принципи державної влади // Правові проблеми влади. Теоретико-методологічні та історичні засади. – Одеса.: Видавництво „Юридична література”, 2006 – С. 25-38.

АНОТАЦІЇ

Самохвалов В.В. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення і взаємодії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2008.

У дисертації здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних та практико-прикладних аспектів до співвідношення законності та справедливості.

Проаналізовано історико-правовий аспект ідей взаємообумовленості і взаємозалежності законності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу.

Висвітлено методологічні проблеми законності, які полягають у визначенні поняття, сфер і аспектів прояву законності, розмежуванні принципів і вимог законності, які характеризують оптимальні напрямки дослідження не лише законності, а і її співвідношення із справедливістю.

Проведено змістовний аналіз співвідношення законності і справедливості у сфері юридичної діяльності шляхом визначення взаємодії моральності, справедливості і законності в процесі правового впливу на суспільство, взаємозалежності і справедливості у процесі реалізації права та характеристики особливостей вияву принципів і вимог законності у правозастосування.

Ключові слова: законність, справедливість, моральність права, вимоги законності, принципи законності, сутність та природа законності, верховенство закону, права людини.

АННОТАЦИЯ

Самохвалов В.В. Законность и справедливость: теоретико-правовые проблемы соотношения и взаимодействия. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2008.

Объектом диссертационного исследования выступают теоретико-методологические и практико-прикладные проблемы законности как средства обеспечения справедливого развития общества, государства и права.

Предметом исследования является определение понятия, признаков, принципов законности, аспектов соотношения законности и справедливости в правотворческой и правоприменительной деятельности как форм проявления их моральной природы.

Научная новизна диссертации состоит в обосновании взгляда о том, что моральность, справедливость и законность являются взаимозависимыми категориями, что заключается в их нацеленности на формирование единого морально-правового механизма регулирования поведения людей в обществе. На основании проанализированной юридической литературы автором определено и обосновано понятие «законности» как обусловленного закономерностями общественного развития комплексного социально-правового явления, что состоит из трёх элементов – принципа, метода и режима существования государства и заключается в понимании и неукоснительном исполнении всеми субъектами правоотношений требований законодательных актов, которые должны соответствовать принципу справедливости права как в процессе правореализации, так и правотворчества.

Диссертантом анализируется историко-правовой аспект идей взаимообусловленности и взаимозависимости законности и справедливости, отмечается, что во времена средневековья и возрождения законность отождествлялась со справедливостью как формой проявления совершенства закона. Процесс развития науки в эпоху просвещения определил две тенденции исследования идей взаимодействия законности и справедливости, а именно единства этих категорий как формы естественного права и различия в рамках позитивного права.

Исследованы методологические проблемы законности, состоящие в определении понятия, сфер, аспектов проявления законности, разграничении принципов и требований законности, которые предоставляют возможность соотнести ее со справедливостью. Взаимосвязь законности и справедливости в сфере права не имеет одностороннего характера, хотя законность и возникает на основе справедливости и после её становления она сама приобретает характер важного средства обеспечения справедливости. Только при наличии законности законодатель может рассчитывать на справедливое регулирование общественных отношений.

Характеристики

Список файлов реферата