27753 (656426), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Публікації. За темою дисертації автором підготовлено 9 публікацій, з яких 6 – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, загальним обсягом 3,7 д.а., з яких особисто здобувачу належать 2,2 д.а.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації складає 164 сторінки комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 286 найменувань та додатки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, його методологічна й теоретична основи, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.
Розділ 1. Загальна характеристика зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з трьох підрозділів, де детально характеризується поняття господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування, а також здійснюється аналіз господарських кредитно-банківських правопорушень та системи засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.
У підрозділі 1.1. “Особливості господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування” досліджується сутність господарських кредитно-банківських правовідносин. Перш за все, з’ясовано, що в них органічно поєднуються приватні та публічні інтереси заради сприяння досягненню суспільного блага. Господарські кредитно-банківські правовідносини повинні максимально сприяти ув’язуванню публічних інтересів суспільства з особистими інтересами суб’єктів банківського кредитування, що спрямовані на матеріальне задоволення власних потреб.
Суб’єктами господарських правовідносин, що складаються у сфері банківського кредитування, виступають виключно суб’єкти господарювання, – кредитор (банківська установа) та позичальник (різноманітні суб’єкти господарювання). Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють сферу банківського кредитування, автор доходить висновку, що кредитор є суб’єктом господарського права зі спеціальним статусом. До специфічних рис банківської установи автор відносить законодавчо встановлюваний мінімальний розмір її статутного капіталу, обмеження щодо вибору засновниками організаційно-правової форми банку, необхідність дотримання банківською установою (зокрема і власниками істотної участі) законодавчо встановленої межі адекватності капіталу тощо.
До специфічних рис господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування, дисертант також відносить дієвий характер юридичних фактів, що знаходить свій прояв в активних діях учасників сфери банківського кредитування, а також відсутність різкого протиставлення прав одного учасника банківського кредитування обов’язкам іншого.
У підрозділі 1.2. “Поняття та види правопорушень, що скоюються у сфері банківського кредитування” зроблено спробу щодо визначення та комплексного загальнотеоретичного аналізу різноманітних правопорушень, що посягають на сферу банківського кредитування. Проаналізувавши низку протиправних посягань на кредитно-фінансову сферу (дисциплінарні, адміністративні, фінансові проступки, кредитно-банківські злочини, цивільні правопорушення) автор доходить висновку, що більшість їх, так чи інакше, тісно пов’язана з порушенням господарського кредитно-банківського зобов’язання.
Дисертант акцентує увагу на тому, що термін “кредитно-банківське правопорушення” досить часто розглядається в юридичній науці як категорія кримінального чи цивільного права. У дослідженні автор головну увагу приділяє аналізу саме господарського кредитно-банківського правопорушення, наголошуючи на тому, що господарське кредитно-банківське правопорушення відповідає загалом родовому поняттю “правопорушення”, має низку специфічних ознак, до яких автор відносить: особливе середовище здійснення правопорушення (господарська діяльність у сфері банківського кредитування, що має форму господарського зобов’язання), суб’єктний склад, факультативність вини тощо.
Проаналізувавши різноманітні протиправні посягання на сферу банківського кредитування та юридичну природу господарського кредитно-банківського правопорушення дисертант доходить висновку про їх тісний взаємозв’язок, відображений у специфічній взаємообумовленості цих протиправних діянь. Факт здійснення конкретного галузевого різновиду протиправного посягання у сфері банківського кредитування може бути причиною скоєння господарського правопорушення. Факт спричинення господарського кредитно-банківського правопорушення, паралізуючи в цілому кредитне зобов'язання, часто є причиною скоєння інших видів протиправних діянь, що посягають на сферу банківського кредитування.
У підрозділі 1.3. “Поняття засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування” проаналізовано загальну структуру забезпечувальних правовідносин у сфері кредитування суб’єктів господарювання, визначено поняття “забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань”. Обґрунтовано необхідність сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення).
Під засобами забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань запропоновано розуміти передбачені законом або господарським кредитним договором спеціальні засоби, що стимулюють належне та реальне виконання боржником покладених на нього зобов’язань, а також забезпечують задоволення законних вимог кредитора у разі невиконання (неналежного виконання) своїх обов’язків боржником.
Дисертант вважає неприпустимим залучення до сфери забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань всіх передбачених чинним законодавством забезпечувальних засобів. Аналіз сучасного механізму кредитування суб’єктів господарювання, а також результати проведеного автором анкетування практичних співробітників банку, що мають безпосереднє відношення до кредитного процесу, свідчать про найбільше поширення таких передбачених діючим законодавством засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, як застава, гарантія та порука платоспроможних суб’єктів господарювання. Окрему увагу приділено аналізу застосування господарських санкцій, страхування, а також державної гарантії у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.
Автор акцентує увагу на специфіці застосування забезпечувальних засобів у сфері господарювання. Особливість вибраної тут методології забезпечення виконання кредитно-банківських зобов’язань обумовлюється необхідністю сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення). Указана інтерпретація забезпечувальних засобів, цілеспрямовано впливаючи на свідомість учасників сфери банківського кредитування, стимулює їх належну поведінку та формує її відповідну мотивацію. Особливу увагу приділено класифікації існуючих засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування.
Розділ 2. Аналіз упровадження правових засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню проблем правового регулювання та специфіки застосування сучасних засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.
Підрозділ 2.1. “Аналіз факторів, що сприяють здійсненню господарських правопорушень у сфері банківського кредитування” розкриває питання теоретичного аналізу детермінації погроз, що виникають у сфері кредитування суб’єктів господарювання.
Якісно проведений аналіз детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень може значно підвищити ефективність вирішення комплексу завдань, які пов’язані з забезпеченням належного виконання кредитування суб’єктів господарювання. Одним з превентивних заходів скоєння різноманітних кредитно-банківських правопорушень є поінформованість про фактори, що стимулюють протиправну активність у сфері банківського кредитування. Усю сукупність детермінант неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання автор поділяє на “загальні” та “спеціальні” фактори (детермінанти).
Під “загальними детермінантами” пропонується розуміти внутрішні проблеми функціонування господарської системи, що обумовлюють скоєння різноманітних господарських кредитно-банківських правопорушень. Зокрема, вказується на те, що об’єктивна природа загальних детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень обумовлена розладом базових інститутів системи господарювання України, до яких належить, безумовно, й інститут банківського кредитування суб’єктів господарювання. До цих детермінант автор відносить загострення кризових економічних явищ; нестабільність політичної обстановки; погіршення економічної кон’юнктури ринку; ослаблення державного контролю за сферою банківського кредитування.
На відміну від загальних, “спеціальні детермінанти”, мають більш-менш суб’єктивну природу та являють собою специфічні чинники, що обумовлюють скоєння протиправних вольових актів учасниками господарського кредитно-банківського зобов’язання. До них пропонується відносити неналежну організацію кредитного моніторингу; прогалини побудови (використання) системи забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань; скоєння кримінальних злочинів, дисциплінарних, адміністративних, фінансових проступків, що посягають на сферу банківського кредитування; проблеми правового регулювання сфери кредитування суб’єктів господарювання тощо.
У підрозділі 2.2. “Застава як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” розглядаються господарсько-правові аспекти застосування інституту заставного забезпечення та проблеми неузгодженості норм господарського та цивільного законодавства, що регламентують функціонування заставного механізму. Зокрема, вказується на існування різних підходів законодавця у цивільному та господарському законодавстві при визначенні терміна “застава” та декларативний характер цивільно-правової позиції щодо опису предмета застави у статті 584 Цивільного кодексу України.
Функціонування механізму заставного забезпечення у сфері кредитування суб’єктів господарювання характеризується певною господарсько-правовою специфікою, що обумовлено, на думку дисертанта, специфічним об’єктом забезпечення (господарським кредитно-банківським зобов’язанням) та особовим складом його учасників. Автор проаналізував особливості функціонування та специфіку правового регулювання заставних відносин з участю таких заставодавців: державне комерційне, казенне, комунальне підприємство, акціонерне товариство та інші суб’єкти господарювання.
Підрозділ 2.3. “Державна гарантія як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” присвячено дослідженню специфіки функціонування інституту державної гарантії.
У дисертації подається авторське визначення поняття “державна гарантія”. Державну гарантію автор розуміє як специфічний засіб забезпечення виконання господарського зобов’язання, за яким держава (гарант) бере на себе обов’язок задоволення вимог кредитора принципала (бенефіціара) шляхом виплати останньому грошової суми у випадках, розмірах та способах, що передбачені письмовим підтвердженням про видачу державної гарантії (гарантійною угодою).
Автор визнає державну гарантію як найбільш характерний господарсько-правовий засіб забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Такий висновок пояснюється низкою специфічних рис державної гарантії, до яких автор відносить стратегічну важливість кредитно-банківських зобов’язань, що забезпечуються державною гарантією; чітко виражений вертикальний характер відносин, що пов’язані з функціонуванням інституту державної гарантії; необхідність ратифікації Верховною Радою України кредитних проектів, що забезпечуються державною гарантією; компенсацію гарантійних зобов'язань за рахунок бюджетних коштів; надання державної гарантії на умовах платності, що обумовлено частиною 2 статті 17 Бюджетного Кодексу України тощо.
У підрозділі 2.4. “Інші сучасні засоби забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” досліджені колізійні проблеми функціонування забезпечувальних правовідносин.
Автор акцентує увагу на проблемах упровадження в банківську практику низки забезпечувальних засобів, а саме господарських санкцій, страхування, поруки, банківської гарантії. Проаналізовано їх забезпечувальну сутність, проблеми правового регламентування та перспективи упровадження в сучасну практику банківського кредитування суб’єктів господарювання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
