26663 (656066), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Розглядаючи з такої точки зору правове регулювання інформацііїних відносин, можна дійти висновку, що зазначені відносини в Україні регулюються двома групами норм: загальноправовими, дія яких поширюється на всі суб'єкти інформаційних відносин, і спеціально-правовими (галузевими), дія яких поширюється тільки на суб'єкти, що здійснюють свою діяльність у відповідній галузі, у зв'язку з цим до загальних норм публічного права у сфері регулювання інформаційних відносин можна віднести такі закони України:

• "Про інформацію";

• "Про захист інформації в автоматизованих системах" та ін.

Окремі загальнообов'язкові положення про інформаційні відносини є в галузевих законодавчих актах, зокрема в законах України:

• "Про державну податкову службу в Україні";

• "Про міліцію";

• "Про прокуратуру";

• "Про Службу безпеки України";

• "Про оперативно-розшукову діяльність";

• "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю";

• "Про захист прав споживачів" та ін.

Правові норми регулювання інформаційних відносин безпосередньо в банківській сфері зосереджено у спеціальних га­лузевих актах, насамперед у законах України:

"Про банки і банківську діяльність";

• "Про підприємства в Україні";

• "Про господарські товариства";

• "Про аудиторську діяльність";

• "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ін. Наявність досить великої кількості законодавчих актів, які так чи інакше регулюють інформаційні відносини суб'єктів підприємництва, ще не означає, що в Україні діє досконала система інформаційної безпеки, оскільки загальнообов'язкові положення галузевих законодавчих актів визначають права державних органів влади, управління та нагляду за доступом до банківської інформації.

У зв'язку з цим банківська інформація, у тому числі і з обмеженим доступом, є досить прозорою, принаймні для державних органів. А враховуючи, що останні не несуть практично ніякої відповідальності за використання такої інформації, говорити про створення ефективного правового режиму захисту банківської інформації немає підстав. Доказом цього є і те, що на п'ять законодавчих актів, які надають суб'єктам підприємництва право захисту своїх таємниць, існує близько 25 інших законодавчих і нормативних актів, які це право, якщо і не скасовують, то суттєво звужують, встановлюючи свої правила користування інформацією (додатки 2, З, За). Істотним недоліком є і те, що створене правове поле ніяк не передбачає зворотної дії. Так, у жодному із законодавчих актів не передбачено, що правоохоронні органи, органи державної податкової служби та інші установи, які користуються інформацією банку, зобов'язані (або мають право) надавати банкам відомості, без яких останні не можуть забезпечувати безпеку своєї діяльності, відсутність яких завдає шкоди банкам, а отже, і економіці держави.

4. Захист права банківської діяльності – частина права інтелектуальної власності.

Із законодавством України, яке регламентує правовий режим захисту банківської інформації, тісно пов'язано і переплітається законодавство про інтелектуальну власність. Іноземний досвід та аналіз вітчизняного законодавства у галузі інтелектуальної власності дають підстави говорити, що під цією категорією слід розуміти сукупність прав та обов'язків, які виникають у суб'єктів господарських та суспільних відносин на результати творчої діяльності окремих фізичних і юридичних осіб. Такі результати творчої діяльності згідно з чинним законодавством повинні бути виражені об'єктивно і зафіксовані на відповідних носіях інформації. Основним же об'єктом права інтелектуальної власності є інформація про твори.

Отже, можна зазначити, що режим захисту інтелектуальної власності подібний до режиму захисту банківської інформації, хоч і має іншу правову основу. Його системоутворюючими законодавчими актами є закони України:

• "Про власність";

• "Про авторське право і суміжні права";

• "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

• "Про охорону прав на промислові зразки";

• "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

• "Про науково-технічну інформацію".

Під інтелектуальною власністю розуміють "твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати наукової праці" (ст. 13 Закону України "Про власність"). У банківській сфері результатами інтелектуальної діяльності можуть бути технології банківських операцій, методики залучення клієнтів, плани розвитку тощо. У цьому випадку об'єкти права інтелектуальної власності набувають статусу нематеріальних активів і за наявності визначеної ціни можуть виступати об'єктами цивільних правовідносин. Водночас вони існують тільки у вигляді відповідної інформації, яка може набувати документованих, програмних форм або існувати у формі знань (додатки 4, 5). Враховуючи важливість такої інформації, законодавством визначено організаційно-правові заходи щодо порядку і правил Гї захисту через державні гарантії (ст. 54 Конституції України), державну охорону (авторське право), державну реєстрацію (патентування) та правовий доступ до об'єктів інтелектуальної власності (закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг") (додатки 6, 7, 8).

Найбільш неврегульованим з огляду на норми права є інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності банків, яке передбачає діяльність з формування їх інформаційних ресурсів (додатки 9, 10). Звісно, що така діяльність не може здійснюватися поза нормами закону, оскільки для цього суб'єкти інформаційних відносин повинні мати відповідні права. Існуючі законодавчі акти практично не встановлюють ніякого правового регулювання діяльності у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення, їхніми положеннями регулюються лише деякі незначні дії з отримання банками необхідної для них інформації. Зокрема, у Законі України "Про інфор­мацію" (ст. 9) визначається право суб'єктів на вільне одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для здійснення їх завдань і функцій. Однак таке право обмежене ст. 10 цього Закону, де зазначено, що вільний доступ можливий тільки до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів. Крім того, вільним є доступ до відкритої інформації (ст. 29). Отже, маючи тільки такі права, інформаційні ресурси банків для ефективного забезпечення їх діяльності на ринку створити практично неможливо.

Значною мірою відчувається відсутність спеціального законодавчого акта, яким би гарантувалось право підрозділам безпеки банківської діяльності займатись детективною діяльністю хоча б у межах, необхідних для забезпечення проведення банками активних операцій.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абалкин Л. И., Аболихина Г. А., Адибеков М. Г., Андросова Л. Д., Ауров В. В. Безопасность банка / Алла Георгиевна... Грязнова (ред.). — М. : ДеКА, 1995. — 104с. — (Банковская система России).

2. Банківське право: Програма для студ. спец. 7.060101 "Правознавство", 6.050105 "Банківська справа" та інших неюридичних спец. / Укоопспілка; Львівська комерційна академія / Г.М. Голуб (уклад.). — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2002. — 28с.

3. Безклубий Ігор Анатолійович. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми / Київський національний ун- т ім. Тараса Шевченка. — К. : ВПЦ "Київський університет", 2005. — 378с.

4. Закон України "Про банки і банківську діяльність" / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парламентське вид-во, 1998. — 24с.

8

Характеристики

Список файлов реферата