26454 (655996), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Проект документа складали за вказівкою дяка старші піддячі. Дяк цей проект редагував, роблячи позначки в тексті, на полях чи на зворотному боці аркуша. Виправлений документ старіший піддячий переписував заново - «білив». Переписаний документ піддячий звіряв з чернеткою і візував: ставив підпис на зворотній стороні в нижньому правому куті аркуша, стверджуючи правильність написаного. Звірений документ підписувався дяком розтягнуто по всій його ширині, наприклад: «А грамоту писав дяк Семен Дичко».

Писали на вузеньких (15-17 см) смужках паперу, які за необхідності склеювали. Зворотний бік залишали чистим. До першого документа підклеювали послідовно інші, і довгу паперову смужку згортали в рулон. Смужки при читанні тягнулись; звідси і народилось поняття, що означає сьогодні невчасне вирішення того чи іншого питання - тяганину (зволікання). У діяльності приказів XV - XVII ст. виробився сталий процес роботи з документами, який і дістав назву приказного діловодства. У практиці приказів затвердились певні формуляри складових частин документів, порядок їх оформлення та просування як у самих приказах, так і між ними.

Діловодство стало вимагати значного досвіду, якого нерідко не мав начальник приказу - суддя. Тому на допомогу йому призначалися дяки, які й чинили справи. Документи поділяли на законодавчі, які виходили від органів державної влади, та розпорядчі, які складали органи управління. До першої категорії відносили укази царів та рішення Боярської думи, до другої - грамоти та листи. Від простих людей до приказів надходили чолобитні.

Територія Лівобережної України, що на той час увійшла до складу Росії, була поділена на 16 військових округів, або полків, де адміністративна, судова та військова влада належала полковникам. Територія кожного полку поділялася на сотні на чолі з сотниками. Державу очолювали гетьман і старшинська рада; справочинством відали генеральний писар та генеральний і полкові судді.

У травні 1710р. гетьманом став генеральний писар Пилип Орлик, автор «Пактів», або так званої «Бендерської Конституції і вільностей Запорізького війська». Вихідним положенням цього документа була теза про незалежність України. Проте цей документ, укладений тодішніми політичними емігрантами, на території України сили не набув.

3. КОЛЕГІАЛЬНЕ ДІЛОВОДСТВО

Діловодство в установах до XVIII ст. велось згідно з канцелярськими традиціями і законодавством не регулювалося.

Застарілу систему приказів у 1717-1718 рр. змінили 12 колегій, кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалася Сенату. Згодом 13-ю колегією став Синод, що відав церковними справами. Остаточно структуру колегій визначив підписаний 1720 року «Генеральний регламент» державних колегій, що заклав засади організації діловодства в державних установах.

Історія складення «Генерального регламенту» така. Ще у 1715 р. Петро І направив своїх представників до Швеції, Данії та Німеччини для вивчення системи управління та подальшої доповіді про можливість її застосування в Росії. Після вивчення було прийняте рішення взяти за зразок шведські колегії і, враховуючи особливості російського державного устрою, поступово вводити їх у державі. Перший варіант «Генерального регламенту» склав Генріх Фік. Згодом документ зазнав 12 редакцій.

У «Генеральному регламенті» докладно розкрито функції кожного підрозділу колегії. Спеціальний розділ визначав структуру і функції канцелярії та її секретаря. Найважливіші документи складав секретар, інші, за вказівкою секретаря, - канцеляристи. Частину документів писали за «генеральним формуляром», тобто за обов'язковими формами.

«Табель о рангах» у 1722 р. поклав початок системі чинів, звань та титулів, які обов'язково застосовувалися в справочинстві до перевороту 1917 року. Саме тоді було засновано сучасну практику офіційного адресування.

Хоч питання документування діяльності установ на місцях відображені в законодавчих актах, у завершеній формі вони сформульовані в «Учреждениях для управлення губерний» (7 листопада 1775 р.). Згідно з цим документом листування між установами стало ритуалом, який треба було добре знати, щоб мати змогу обійняти відповідну посаду.

Для відносин між вищою владою і владою на місцях встановлювалися відповідні види документів залежно від місця установи за ієрархічною градацією. Тобто, визначалася ієрархія не лише установ, а й документів. Вищі установи давали вказівки, підпорядковані - писали «доноси» про їх виконання.

Весь процес проходження як вхідних, так і вихідних документів реєструвався у журналах, книгах або реєстрах. На вхідних документах у верхньому правому куті позначали дату надходження та номер за реєстром. Зареєстровані документи розглядались назначеними виконавцями і заносились до настільного реєстру.

Для полегшення знаходження документів складали алфавіти установ та осіб, які мали до них якесь відношення. Про свою роботу установи складали звіти, а про кількість і склад прослуханих справ - термінові зведення.

Таким чином, були вироблені засади організації обліку, проходження та зберігання документів. Тоді ж з'явилася назва «архів».

Законодавчі та розпорядчі акти державної влади оформляли указами, регламентами, інструкціями, протоколами. Виникла безліч форм листування: листи, реляції, доноси, повідомлення, вимоги тощо. Для деяких документів, таких, як дипломи, патенти, були створені генеральні формуляри-зразки, за якими вони мали оформлятися.

Росія дедалі більше обмежувала українське самоврядування. 1722 року була утворена Малоросійська Колегія у Глухові, яка контролювала діяльність гетьмана, старшини, відала фінансами та справочинством. З відновленням у 1750 р. гетьманщини в Україні влада стала належати київському генерал-губернатору і гетьману. Після остаточної ліквідації гетьманства у 1764 р. вона знову перейшла до Малоросійської Колегії. Але до 1775 р. важливу роль у житті українського народу відігравала Запорізька Січ.

ВИСНОВКИ

Розглянувши актове, приказне і колегіальне діловодство можна визначити наступні їх особливості та головні ознаки:

Актове діловодство (з XIII ст..) характеризувалось наступним:

1. Поява актового діловодства спричинено діяльністю громадських і земських судів.

2. Актові книги веліся за подвійною системою: спочатку акти записувались до чернетки-протоколу, а потім переписувались у чистовик-індукту.

3. Акти вписувались у секстерни – зошити, складені з 4-6 аркушів паперу.

4. Не доведена справа позначалась на аркушах цифрою 2 або словом «уасиа».

5. Нумерація актів проводилась по місяцям; нумерація аркушів була введена значно пізніше.

6. В основному змісті документів простежується прагнення додержуватись канцелярської мови, характерної для представників тодішнього феодального суспільства.

Приказне діловодство (XV - ХVII ст.) мало наступні особливості:

1. Документи - у вигляді стовпців - текст на смугах паперу шириною 15-17 сантиметрів. Зворотна сторона використовувалася для адреси, резолюції, поміток. Документ має форму сувої.

2. Діловодство починалося з моменту отримання документу, на якому ставилася дата отримання. Потім - підготовка до докладу. Обговорення - приговори наказу. Складався документ - відповідь.

3. Підпис д'яка, що відповідав за складання документу ставився на склейках документу. Автор документу - та людина, що виконувала записи тексту.

4. Документи систематизувалися за певними ознаками.

5. Види документів - накази царя, приречення боярської думи, указні книги. Прикази слали один одному «пам'яті», формою звертання до державних установ були чолобитні.

6. Налагоджується архів, документи зберігаються в приказних хатах.

7. З'являються особливі форми документів -книги: - для грошових операцій - прибутково-расходні; - для обліку пошлін - митницькі; - для обліку врожаю - умолотні та інше.

8. В документах ведеться перерахування титулів, звань, повноважень.

9. Розрізняли тексти лицьової та оборотної сторони листа. Площа листа, де розміщувався текст мала свої назви. Верх листа -«голова», а частина під основним текстом - «іспод».

10. Діловодство було засноване на канцелярських традиціях та не регулювалося законодавством.На землях правобережної України, що поступово входили до складу князівства Литовського застосовувалися актові книги (з XIII до кінця XVIII століття). Книги поділялися на: - секретні (кримінальні справи); - нотатні (дарчі, купчі, боргові, контрактні документи); - поточні (для скарг, свідчень, заяв). Цей період називають актове діловодство.

Колегіальне діловодство (з XVIII століття) характеризується наступними ознаками:

1. Петро І у 1699 році вводить гербовий папір, а у 1700 році заміняються стовпці зошитами. 28 лютого 1720 року утворений «Генеральний регламент державної колега», де оформлена система документування та діловодства колегії - колежське діловодство. Це система норм по документуванню внутрішньої діяльності колегій та їх листуванню з іншими установами.

2. Упорядкована система реєстрації, введені журнали. Розроблена система довідкового апарату - настільний реєстр. Журнали А і В - для реєстрації вихідних документів, а С і Д - для реєстрації вхідних документів. В документах обов'язково проставлялася дата і номер.

3. Закладені основи обліку та зберігання документів: «архів». Утворюються архіви, колегії, поточні архіви, державні архіви. Групування справ в архівах. Групування документів у справах за змістом, географічною ознакою.

4. Документи, що оберталися листи, доношення, реляції, прохання, вимоги. У всіх установах утворюються документи за грошовою та матеріальною звітністю. Для оформлення угод у XVIII столітті був утворений письмовий порядок їх здійснення.

5. Частина документів складається за генеральними формулярами.

6. Найбільш важливі документи складалися секретарем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д., Чупріна М.О. Ділові папери в менеджменті. Навчальний посібник. Київ: ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002, 272 с.

2. Електронне діловодство: Навч.-метод. посібник для студентів денної та дистанційної форми навчання зі спеціальності 7.050102 "Економічна кібернетика" / О.В. Шпортько, В.В. Ступницький, Л.В. Шпортько, Н.І. Ступницька. / За ред. О.В. Шпортька. Рівне: РДГУ, 2006. 88 с., з іл.

3. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Слов.-довід. – К.: Вища шк., 1995. –319с.

Характеристики

Список файлов реферата