xoz_ob (655462), страница 3
Текст из файла (страница 3)
що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання (концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації, корпорації) — договір;
створення господарського об'єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;
ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;
здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються установчими документами господарського об'єднання);
встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);
особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;
здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з господарського об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації;
вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і до відомостей державної реєстрації господарського об'єднання;
Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;
Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.
Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.
Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.
Зміст франчайзингу зводиться до наступного:
головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.
Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.
Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.
Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,
оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.
Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника франшизи.
Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.
Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.
Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.
На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.
3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації
господарських об’єднань.
Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.
Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.
Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон “Про господарські товариства”, який детально регламентує порядок створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає поняття господарського об'єднання та його основні ознаки.
В Україні функціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того, почався процес створення холдінгових компаній та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об’єднань в різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так, Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена можливість об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий режим майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднання віднесені до числа суб’єктів колективної власності.
Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв’язку з цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі питання:
1. Умови створення об’єднань підприємств.
2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.
3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.
4. Загальні принципи управління об’єднанням.
5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.
6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.
7. Права і обов’язки учасників об’єднання.
8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об’єднання та інше.
Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в Законах України “Про господарські товариства” (ст.9), “Про підприємства в Україні” (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності визначення цих господарських суб’єктів, їх правового статусу, порядку створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі “Про акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити в спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.
Процеси акціоннування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдінгових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв’язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
