IntellectProp (655437), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні дотримуватись, творчо використовати створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворених ними творів. Об'єктом для їх прав служить саме виконання або звуко- і відеозапис. Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоді) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.
Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщання повинні додержуватися права авторів і виконавців. Організації віщання повинні додержуватися права авторів, виконавців і виробників фонограм.
3.3 Суміжні права
Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радио- і телемовлення.
Вони є суміжними стосовно авторських прав, тобто це права близькі, що примикають, пов'язані з авторськими. Їхня роль свого роду посередницька – між авторами і широкою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовно авторських прав, тому що забезпечують використання творів авторів. Суміжні права забезпечують захист творчої праці осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої роботи.
Специфіка суміжних прав:
-
вони пов'язані з використанням певних технічних пристроїв (тому вони з'явилися лише в XX сторіччі, із розвитком технічного прогресу – винаходу звуко- і відеозапису, радіо, кіно, телебачення, штучних супутників) ;
-
об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальних носіях (наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках, касетах, видеоплівках);
-
здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією і без живої участі самого виконавця.
3.4 Суб'єкти суміжних прав
Суб'єктами суміжних прав являються:
-
виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти і т.д.) ;
-
виробники фонограм (особи, котрі першими виконали звуковий запис виконання) ;
-
організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за замовленням створили передачу і за рахунок яких створена передача).
Суб'єкти суміжних прав повинні мати договір з автором твору, а виробники фонограм і організації ефірного і кабельного віщання - ще й договір з виконавцем. Всі суб'єкти суміжних прав мають виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі). Це означає, що інші особи повинні одержувати дозвіл на первинний запис виконання, постановки, передачу в ефір або по кабельній мережі від суб'єктів цих прав. Вони дають також дозвіл на відтворення фонограми, додатки до неї, переробку і ряд інших дій. Суб'єкти суміжних прав мають також право на винагороду. Ці права регулюються за допомогою договорів із користувачами, а збір і виплата винагороди - спеціальними організаціями, що керують суміжними правами, які створюються їхніми суб'єктами. Термін дії суміжних прав - 50 років.
Винятками є випадки, коли припускається використання записів виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів. Це допускається при:
-
використанні винятково з метою навчання і наукового дослідження ;
-
для цитування у формі невеликих уривків в інформаційних цілях ;
3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання в особистих цілях.
4. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав
До загальногромадянських засобів відносяться :
-
визнання права;
-
відновлення права;
-
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
-
відшкодування збитків;
-
визнання угоди (договору) недійсним;
-
стягнення особливої неустойки при невчасній оплаті.
Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним (авторським) законодавством :
-
стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення авторських або суміжних прав;
-
виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці (конкретний розмір визначається судом).
Будь-який з цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість відшкодування збитків.
Терміни охорони суміжних прав встановлені ст.38 даного Закону. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охороняються безстроково.
Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо вона не була опублікована, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису.
Організації ефірного віщання користуються зазначеними правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по кабельній мережі.
Перераховані терміни починають стікати з 1 січня року, що слідує за роком, у якому мали місце дані юридичні факти.
До спадкоємців виконавця і правонаступникам виробників фонограм і організацій віщання переходить право дозволяти або забороняти використання виконання, фонограми, передача в ефір і по кабельній мережі, а також право на одержання винагороди в період частини терміну, що залишилася.
Виникнення і здійснення авторських і суміжних прав не потребує виконання яких-небудь формальностей (ст. 19, 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»), оскільки тут охороняється насамперед форма твору, і для визнання творчого твору об'єктом авторського або суміжного права достатньо вираження його в будь-який об'єктивній формі, що дозволяє відтворювати результат творчості.
У цьому складається їхня відмінність від інших об'єктів інтелектуальної власності, охорона яких припускає дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особливого режиму використання. Тому термін «промислова власність» рекомендується можливим для вживання в двох значеннях: у вузькому значенні, коли в це поняття включається право на винахід, корисну модель і промисловий зразок (патентне право), і в широкому значенні, тобто усі види інтелектуальної власності, за винятком авторських і суміжних прав, як-от всі ті, що підпадають під охорону після попереднього формального закріплення пріоритету.
5. Право на відкриття
Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання.
Автором відкриття признається громадянин, що зробив заявку, котра відповідає запропонованим вимогам.
У відповідності зі ст.514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчуються дипломом, він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на ряд пільг, зокрема, право на додаткову житлову площу, на яку автор відкриття має право нарівні з науковцями.
Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.
Право одержати диплом мертвого автора відкриття, а також винагорода переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються судом (ст. 516 ЦК).
5.1 Патентне право (промислова власність)
Це інститут цивільного права, що регулює відношсини, пов'язані з технічною творчістю.
На відміну від авторського права патентне право реалізується в іншій сфері творчості. Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу; вони не відбивають індивідуальність їхнього творця в такому ступені, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно одне від одного самостійно, різними особами і тому вимагають формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості спрямовані на рішення практичних задач – мають прикладне значення.
Об'єктами патентного права (промислової власності у вузькому розумінні цього слова) є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.
Необхідність патентного права обумовлена неможливістю прямої охорони об'єктів промислової власності засобами авторського права. На відміну від об'єктів авторського права об'єкти промислової власності можуть бути створені різними особами, незалежно одне від одного, тому їхня охорона припускає попереднє формальне закріплення пріоритету у встановленому законом порядку.
Відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням права власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, регулюються законами України від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки».
Органом, що здійснює акт визнання нововведення в якості винаходи, корисної моделі або промислового зразка, виступає Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Госпатент України), іменований для стислості в зазначених законах як «Відомство».
Найважливішими умовами патентоспроможності об'єктів промислової власності є їхня новизна і промислова придатність. При цьому патентне право закріплює абсолютну (світову) новизну об'єктів промислової власності.
5.1.1 Об'єкти патентного права
Це винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Винаходом є технічне рішення, що відрізняється новизною (тобто невідомий рівень техніки) і промислово застосовне (тобто може бути використане в промисловості, сільському господарстві, в галузі охорони здоров'я й інших галузей діяльності). Об'єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи, речовина, застосування раніше відомого пристрою за новим призначенням.
Корисна модель – це технічне рішення певного пристрою в стадії його конструктивного виконання, тобто у вигляді конструкції. Вона повинна бути принципіально новою, і промислово застосовною.
Винахід (корисна модель) є результатом творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути:
-
продукт (пристрій, речовина, штамм мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини);
-
засіб виробництва продукції.
Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
Не є об'єктами винаходів і корисних моделей і не охороняються законодавством, що регулює відносини цієї галузі наступні результати інтелектуальної діяльності:
-
відкриття, наукові теорії і математичні методи;
-
методи організації і керування господарством;
-
плани, умовні позначення, розклади, правила;
-
методи виконання розумових операцій;
-
програми для обчислювальних машин;
-
результати художнього конструювання;
-
топології інтегральних мікросхем;
-
сорти рослин і породи тварин і т.п.
Промисловий зразок – це художньо-конструкторське оформлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Воно повиннео бути новим, оригінальним і промислово застосовним (тобто відтвореним промисловим засобом). Промисловий зразок забезпечує злиття утилітарної і художньої сторін, у ньому реалізується ідея одержання максимальної вигоди за допомогою зовнішнього вигляду виробу.
Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок, кольорова гамма або їхнє сполучення визначаюче зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задовільнення естетичних і ергономічних потреб.
Винахід оформлюється патентом. Патент – це охоронний документ, котрий засвідчує авторство винахідника, його виключні права володільця і приорітет винаходу.
У той же час не охоплюються поняттям промислового зразка:
-
об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні й інші стаціонарні спорудження;
-
друкарська продукція як така;
-
об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних їм речовин.
Суб'єктами патентного права є автори (співавтори) об'єктів промислової власності, патентовласники, а також інші особи (правонаступники або ліцензіати), що одержують за законом або договором визначені патентні права.
5.1.2 Суб'єкти патентного права
Це автори, патентовласники, ліцензіати.
Автор – це фізична особа, творчою працею якого створений твір.
Патентовласник – особа, що має виключне право на використання винаходу. Такими можуть бути:
-
сам автор;
-
роботодавець (при службових винаходах);
-
особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту;
-
правонаступники;
-
договірний патентовласник – патент може бути переданий за договором за плату будь-якій фізичній або юридичній особі.
Ліцензіат – особа, що одержує у визначеному договором обсязі права по використанню винаходу за плату. Ліцензійні договори бувають трьох видів :
-
виняткової ліцензії ;
-
неповної ліцензії ;
-
відкритої ліцензії.
Особливі суб'єкти права на використання винаходу - це попередній користувач і примусовий ліцензіат. Вони можуть використовувати винахід без згоди патентовласника.