038-47 (655238), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визначення правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст. 264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судовому розгляді владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути виявлені порушення, а робить це через суд.
Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді.
Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій прокуратури як представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою, оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35 Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам?
Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є: новим правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку представляє), беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.
Очевидно, що під наведені ознаки підпадає і прокурорське представництво. Рядом з тим воно має ряд специфічних рис, які відрізняють його від представництв інших видів. Перша особливість полягає в тому, що представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як представництва інших видів випливають з інших підстав: доручення, адміністративного акту, закону.
Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої юридичноі сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.
Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала початок правовому представництву нового типу – прокурорському представництву.
Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи0.
Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими.
Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком формальної недосконалості.
У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного (ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади.
Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність (громадянин – держава).
У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку0.
Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин. Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю.
У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом. Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє (громадянином або державою), належать до різних галузей права і регулюються різними нормами законодавства0
Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.
Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).
З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом.
Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту0.
Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди
Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у справі.
Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову (відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу0.
НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО
Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами.
Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю0.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
