KURSOVA (655044), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кабінет Міністрів України дає на підставі та виконання вимог Конституції, законів України та актів Президента, у зв”язку з чим йому надане право вирішувати такі питання виконавчої влади, які ен відносяться згідно з Конституцією або законами до компетенції Президента і Верховної Ради. З цією метою Конституція встановлює види правових актів уряду україни – постанови і розпорядження та зазначає, що вони є обов”язковими для виконання на всій території України. Постановами Кабінету Міністрів повинні оформлюватися найбільш важливі рішення, які мають нормативний характер. Рішення з оперативних, інших поточних питань видаються у вигляді розпоряджень.

Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів, предбачена положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів від 8 липня 1993 року, і передбачає підготовку як тексту акту, так і пояснювальної записки до нього, в якій подаються необхідні обгрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.

Акти Кабінету Міністрів підписує Прем”єр-міністр і вони набирають чинності з дня їх підписання, якщо інші строки не предбачені в цих актах.

Кабінет Міністрів України повинен здійснювати контроль за виконанням прийнятих ним правових актів через підлегли йому органи або безпосередньо.

Указом Президента “Про єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27 червня 1996 року в Україні запроваджується Державний реєстр нормативних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку.

Слід зазначити деякі приклади вирішення неузгодженості взаємовідносин між законодавчою і виконавчою владами. Найбільш типовий приклад -–Конституція Франції 1958 року, де міститься перелік питань, з яких парламент приймає закони, а також визначені питання, з яких нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони та не мають назви закону, але насправді вони регулюють питання, які відносяться до предмета закону (акти регламентарної влади). В інших випадках за уповноваженням парламенту виконавча влада наділена правом приймати акти, які мають силу законів (делеговане законодавство). Доречі, у 1994-1995 роках таке право було надано Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав повноваження приймати декрети-акти, що за своєю силою дорівнюються законам.

4.Відповідальність Кабінету Міністрів.

Це питання визначене ч.2 ст.113 Конституції України, в якій сказано, що Кабінет Міністрів відповідальній перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у ст.ст.85, 87 Конституції України.

У згаданому розділі доцільно було б закріпити загально визначені в усьому світі принципи колективної, індивідуальної і солідарної відповідальності міністрів.

Перший з них означає, що всі міністри несуть колективну відповідальність перед Президентом незалежно від їхньої позиції при прийнятті урядом того чи іншого рішення. Колективна відповідальність міністрів може сполучатися з індивідуальною відповідальністю останніх за доручену їм сферу діяльності. Нарешті, принцип солідарності означає, що міністри несуть солідарну відповідальність за політику і рішення уряду, навіть якщо будь-який міністр формально не брав участь у прийнятті того чи іншого рішення або був проти нього. Міністр, який не згоден з рішенням уряду, повинен або приєднатися до нього або підати у відставку. Члени уряду не вправі публично піддавати критиці діяльність уряду і в той же час залишатись в цого лавах.

5.Висновок

Розділ Конституції про Кабінет Міністрів не взмозі охопити всіх сторін його діяльності, які потребують законодавчого регулювання. Тому Конституція (ст.120) передбачає прийняття окремого закону щодо цього питання. В ньому будуть більш детально викладені повноваження та організація діяльності, порядок формування та склад кабінету міністрів, його відносини з Президентом, Верховною Радою, іншими органами виконавчої влади. Зокрема, потребують певного законодавчого закріплення форми та засоби можливого взаємного делегування повноважень органами виконавчої влади.

Слід більш ретельно врегулювати механізм здійснення виконавчо-розпорядчих функцій, виключення випадків, їх дублювання і неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та підвищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень.

Детальна регламентація питань організації і діяльності органів виконавчої влади має бути перед усім віднесена до найвищої ланки в системі цих органів – Кабінету Міністрів. Це певною мірою забезпечить належну організованість усієї субордінованої системи згаданих органів та їх окремих ланок. Такий підхід створить можливості для Президента, Кабінету Міністрів у реалізації їхніх конституційних повноважень щодо організаційної діяльності і структури уряду.

Список використаної літератури:

1.Бельский К.С., О функциях исполнительной власти, государство и право – 1997г..

2.Кисіль С.П., Система органів і джерела права державної виконавчої влади (Правова система України: теорія і практика).

3.Коментар до Конституції України. К.-96.

4.Шаповал В.М., Виконавча влада: правовий статус і реалії. Урядовий кур”єр-1996.

5.Шаповал В.М., Конституційний механізм державної влади у незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади. Право України-1997р..

6.Фрицький О.Ф., Кабінет Міністрів України: деяки особливості визначення і нормативного закріплення правового статусу. УАВС. Науковий вісник. К.-96.

19

Характеристики

Список файлов реферата