Vtoroe chtenie (655027), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Стаття 88. Обчислення строків погашення судимості

(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

(3) Якщо особу в порядку, передбаченому законом, було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та додаткового).

(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості, переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Стаття 89. Зняття судимості

(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 87 цього Кодексу.

(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 87 цього Кодексу.

(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

Розділ XІV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 90. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Стаття 91. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями Особливої частини цього Кодексу;

2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до винесення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної відповідальності за вчинене.

Стаття 92. Види примусових заходів медичного характеру

(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

2) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

(2) Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

(3) Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

(4) Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

(5) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Стаття 93. Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру

(1) Зміна або припинення примусових заходів медичного характеру застосовується судом у встановленому законом порядку.

(2) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

(3) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання щодо осіб, зазначених у пункті 2 статті 90, вони підлягають кримінальній відповідальності на загальних засадах.

Стаття 94. Примусове лікування

(1) Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

(2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Розділ XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 95. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 103 цього Кодексу.

(2) Примусові заходи виховного характеру передбачені частиною другою статті 103 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

(3) У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності".

Стаття 96. Види покарань

(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) виправні роботи;

3) арешт;

4) позбавлення волі на певний строк.

(2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Стаття 97. Штраф

(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход або майно, на яке може бути звернене стягнення.

(2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 98. Виправні роботи

(1) Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

(2) Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків.

Стаття 99. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Стаття 100. Позбавлення волі на певний строк

(1) Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

(2) Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

(3) Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років.

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини - на строк до п'ятнадцяти років.

Стаття 101. Призначення покарання

(1) При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 63 - 65 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

(2) При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Стаття 102. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

(1) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 73 - 76 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

(2) Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

(3) Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

(3) У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Стаття 103. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

(1) Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

(2) У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг чотирнадцятирічного віку і має майно або доход, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

(3) До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

(4) Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

(5) У разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він направляється для відбування призначеного покарання.

Стаття 104. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності

(1) Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до шістнадцяти років, застосовується відповідно до статей 48 та 78 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Характеристики

Список файлов реферата