Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Цей принциповий відступ від ленінської економічної по­літики відбувся непомітно як для сучасників, так і для іс­ториків. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.

Яскравим прикладом зростаючого в народному госпо­дарстві впливу адміністративного начала служить зовні непо­мітна трансформація ленінського плану кооперування на­селення. Лозунг колективізації сільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавлення кооперативних об'єднань і систем.

Оскільки промисловість «посадили» на бюджет, треба було вишукувати новіі джерела бюджетних доходів. Ще во­сени 1923р. відновили горілчану монополію. В. І. Ленін, як відомо, був противником продажу спиртних напоїв. Намагаючись пояснити продаж го­рілки, Сталін вказав на таку причину: «Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». При цьому він додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. по­над 500млн. Крб. доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав 2,6млрд., а в 1934 - 6,8млрд. крб. Якщо промисловість стала залежною від бюджету, то сам бюджет попав у за­лежність від горілки.

У травні 1922р. В. І. Ленін запросив на посаду заступни­ка наркома фінансів відомого йому з часів підпілля здібно­го господарника М. К. Владимирова, який працював нарко­мом продовольства України. Перед ним ставилося конкрет­не завдання - зупинити інфляцію і здійснити грошову реформу. Працівники Наркомфіну спра­вилися з дуже важким завданням. У жовтні 1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10-карбованцевої вартості, які через червоний колір купюри стали зватися червінцями. У 1924р. знецінений «держзнак» вилу­чили з обігу, грошова реформа завершилася, перші партії червінців з'явилися на зарубіжних валютних ринках. Та кон­вертована валюта виявилася незручною для командно-адміністративної системи управління. У 1926-1928рр. було здійснено заходи, щоб перетворити червоний карбованець у внутрішню валюту i це дало можливість покрива­ти фінансові прориви найпростішим шляхом - за рахунок паперово-грошової емісії.

Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди на­лежала сільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Селянство сплачує державі не тільки звичайні податки, прямі і посередні, але воно ще переплачує на порівняно високих цінах на товари промисло­вості - це, по-перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарські продукти - це, по-друге.

З приводу розриву в цінах, або, як тоді казали, розхилу «ножиць цін», у колективному керівництві партії розгоріли­ся дискусії. Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв і Є. Г. Зинов'єв вважали, що з селян треба брати багато, аби забезпечити максимальні темпи розгортання промисловості («надіндустріалізація»). Й. В. Сталін стояв за помірний розхил «но­жиць». Інші члени колективного керівництва, що склалося у 1923 році—М. І. Бухарін, О. 1. Риков і М. П. Томський схилялися до введення «відновлювальних» цін, які цілкови­то повертали селянам витрати на виробництво хліба. У кін­цевому підсумку група Бухаріна підтримала центристську позицію Сталіна. Та селяни не давали на це згоди і взимку 1927-1928 ро­ків практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза.

Виїхавши у січні 1928 р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Ста­лін у серії виступів перед партійними працівниками розгор­нув програму з трьох пунктів:

- зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови - засто­сувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;

- у найближчі 3-4 роки провести часткову колективі­зацію сільського господарства;

- услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кош­ти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні лише для вилучення готової продукції. З їх допомогою не­можливо було змусити селян-одноосібників постійно вироб­ляти товарний хліб.

Ревізію курсу XV з'їзду ВКП(б) в соціалістичному будівництві Сталін по-всякому камуфлював. Замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у ко­лективні господарства і накладання продрозкладки на кол­госпи, Сталін на словах усе це заперечував: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулювання і т. д., є контрреволюційним базі­канням». Надалі знову став уживатися тільки термін «розкуркулення».

У 1922р. В. I. Ленін пропонував задуматися над тим, «як кооперувати, як «обмежувати» куркулів, не припиняючи зростання продуктивних сил». Отже, куркулі не виключа­лися з числа учасників кооперативного руху. На XVI конфе­ренції ВКП(б) при обговоренні доповіді М. І. Калініна про шляхи піднесення сільського господарства несподівано ви­никла дискусія про місце куркуля в колективізованому селі. Секретар ЦК КП(б)У П. П. Любченко вважав, що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збе­реження куркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів. А в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» ставилося завдання ліквідувати куркуля «як клас». При цьому куркульськими вважа­лися всі найзаможніші в даному населеному пункті госпо­дарства безвідносно до того, чи мали вони експлуататорські ознаки. А нерідко перед селянином-середняком поставала й інша дилема: або вступати до колгоспу, або виступати противником колгоспу і тому бути розкуркуленим.

1928 рiк - «Рік великого перелому» характеризується не тільки пере­ходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувся перехід до нор­мованої торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контрактаційній основі. Контрактаційний договір з державою втратив характер добровільності. Від­повідно до постанови ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» він став розглядатись як «засіб організації планового продуктообміну між містом і селом».

Як політик Сталін володів «магією слів». Непопулярні надзвичайні заходи він завжди пов'язував тільки з куркуль­ськими господарствами. Лозунг ліквідації куркульства як класу давав змогу ціною висилки сотень тисяч селян­ських сімей, оголошених куркульськими, змусити тих, хто залишився, вступати до колгоспів.

Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, Сталін негайно перейшов до авантю­ристичної лівацької політики «стрибка» в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозра­хунку промисловість самостійно заробляла порівняно неба­гато. З бюджету важка індустрія країни одержала в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в 1932р.- 9078млн. крб., а всього за п'ятирічку - 16622 млн. Крб. при власних коштах 3371 млн. крб.

Сільськогосподарське походження мали не лише вилу­чення з прибутків села у формі податків та «ножиць цін», а й значна частина надходжень від горілчаної монополії та емісії. Суцільна колекти­візація села здійснювалася в ім'я прискорення промислово­го будівництва.

Промисловість фінансувалася під план. Плановий при­ріст продукції було встановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на 1931 - 45%, на 1932р.- 36%. Саме такий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок». Насправді, середньоріч­ний приріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав 15,7%. Треба взяти до уваги: на вартісні показники, які визна­чалися в незмінних цінах 1927/28р., дуже вплинула інфля­ція; у першій п'ятирічці інтенсивно оновлювалася продукція, а нові її види включалися в статистичну звітність у поточних, підвищених цінах. Виходить, що за­безпечення високих темпів індустріалізації не потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений на їх основі перший п'ятирічний план становили цілком реальну і надій­ну альтернативу сталінському «стрибку».

1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду пар­тії про часткову колективізацію на добровільній основі. Піс­ля того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, де кожний крок - невідомий. Найбільші труднощі виникли при опрацюванні внутрішньої організації селянського колек­тивного господарства і його непростих взаємовідносин з оточуючим світом.

Із трьох форм колгоспу селяни-середняки надавали пе­ревагу товариствам спільного обробітку землі, де усуспіль­нювалися тільки основні земельні угіддя, а з галузей сіль­ськогосподарської праці -рільництво. Напередодні суціль­ної колективізації питома вага тсозів на Україні дорівнювала 74,5%, артілей—22,6%, а комун, де рівень усуспіль­нення засобів виробництва підходив до максимуму,- лише 2,9%. ЦК ВКП(б) у постанові від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» висунув завдання здійснити суцільну колекти­візацію в артільній формі з перспективою дальшого зрос­тання рівня усуспільнення.

Ще навесні 1928р. допускалося, що колгоспники можуть вільно розпоряджатися результатами своєї праці ї зробити вибір між субсидіями та можливістю продати хліб на рин­ку. У «рік великого перелому» торгівлю хлібом на ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто з колгоспних токів почали вивозити на зсипні пункти та елеватори.

ТРИ РОКИ ПРОДРОЗКЛАДКИ

«Рік великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсо­ваної колективізації збігся з фактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або ін­дивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгос­пів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р. поширилася практика твердих зав­дань щодо здачі всіх «лишків».

Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспів першою заповіддю. Ціна була заниженою, а через інфляцію незаба­ром стала взагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність. Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких наперед визначалася част­ка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельним ор­ганам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражно­го фондів хліб мав надходити лише державі.

Повернення до непопулярного воєнного комунізму тер­мінологічне маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо «новим етапом непу». Поняття «продрозкладка» замінювалося поширеним терміном «план».

Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Украї­на одержала непоганий урожай. Напередодні жнив зроби­ли орієнтовний підрахунок: 1 355млн. пудів. На 23,5млн. чоловік сільського населення треба було утворити продо­вольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376млн. пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди скла­дали 515млн. пудів, резервний - 35млн. Виходячи з цих нескладних підрахунків, хлібозаготівельний план визначив­ся в 430млн. пудів. Потім його збільшили до 440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів. До 1 червня 1931р. заготівлі з урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти 310млн. за попередній сезон. Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всі роки Ра­дянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді. ЦК ВКП(б) XVI з'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємо в основному з успіхом».

Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготі­вель був мізерний, а заробітки в громадському господар­стві - злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розра­ховувати в основному на присадибну ділянку.

Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважа­тися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально става­ло дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обклада­ли «твердим завданням» та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських госпо­дарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.

Колективізація супроводжувалася експропріацією за­можного прошарку селянства і руйнуванням розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого розростання кризових явищ. Найістотні­шим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громад­ського господарства, їхнє пряме небажання працювати.

За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933р. обстежили 340 колгоспів різних районів України. З'ясувалося: 19% пра­цездатних колгоспників за рік не заробили жодного трудо­дня, а З0% одержали від 1 до 50 трудоднів. Одна з причин таких показників була проблема управління.

Характеристики

Список файлов реферата