24260 (654059), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Після Другої світової війни в Афганістані зіткнулися інтереси СІЛА й СРСР. Радянський Союз надавав допомогу існуючим тут режимам, а американці підтримували сили, що протистояли центральному уряду. У 1979 р., на прохання влади, в Афганістан були введені радянські війська. Протягом десяти років вони брали участь у війні на боці уряду. У 1989 р. було оголошено про утворення тимчасового уряду у вигнанні.

Падіння уряду Наджибулли в 1992 р. призвело до нової громадянської війни, але вже між переможцями. Боротьбу за владу повели мусульманські угруповання поміркованих суннітів і радикальних шиїтів. Однак у країні з'явилася нова сила — фундаменталістський рух талібів («Талібан»), що підтримувався Пакистаном.

Протягом двох років вони змогли захопити значну частину території країни й у вересні 1996 р. ввійшли в Кабул. У 1997 р. Афганістан був оголошений еміратом на чолі з еміром Муллою Омаром. Конституція 1987 р. була скасована, країна почала жити за законами шаріату.

Талібам протистояли формування непуштунських народів — таджиків, хозарів та узбеків, що входили до Північного альянсу. Однак після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у військові дії проти талібів вступили СІЛА, яким протягом кількох тижнів удалося розбити армію талібів.

У червні 2002 р. Лойя Джирга (національна асамблея) ухвалила рішення щодо створення перехідної адміністрації країни на чолі з одним із лідерів пуштунів Хамідом Карзаєм. На виборах, що пройшли в жовтні 2004 р., Карзай набрав 55,4 % голосів і став президентом країни.

Однак країна, що воювала протягом чверті століття, і досі потерпає від збройних конфліктів: на півдні виникають зіткнення пуштунів з американськими військами, а на півночі існує протиборство між узбеками й таджиками. Роздробленість афганського суспільства була й залишається причиною численних міжусобиць і конфліктів, що виникають на ґрунті територіальних, релігійних, ідеологічних, етнічних і культурних відмінностей між окремими племенами, народами, а також угрупованнями -- наприклад, між поміркованими й екстремістськи налаштованими ісламістами.

Населення. Афґаністан — багатонаціональна країна, де проживають більше ніж 20 народностей. 42 % населення — представники різних пуштунських племен, 27 % припадає на таджиків, по 9 % — на газарів та узбеків, менш численні нуристанці, киргизи, ваханці, аймаки, казахи. Пуштуни проживають у центральних, південних і південно,-східних районах країни — вони мусульмани-сунніти. Серед пуштунів багато кочівників, що вільно пересуваються територією Афганістану й Пакистану, уважаючи кордон умовністю.

Таджики проживають у північних і північно-східних районах країни. У північній частині проживають також узбеки, а на північному заході — туркмени. І ті, й інші — мусульмани-сунніти, їхні основні заняття — землеробство й скотарство. Газари зосереджені в центральній частині країни. Вони сповідують іслам шиїтського напрямку — саме із цієї причини їх часто пригноблювали. Загалом шиїти складають 19 % населення країни, а іслам сповідують 99 % жителів Афганістану. Дуже ( сильними в країні є також племінні традиції.

Населення країни відрізняється високою народжуваністю — 47,2 особи на 1000 жителів, при цьому смертність теж є досить великою — 21,1 особи на 1000 жителів. З огляду на те, що тривалість життя афганців є невеликою,— 42 роки — не дивно, що населення дуже молоде, і середній вік афганця складає 17,5 року.

Багаторічні війни, закриті підприємства, занедбані поля, зруйновані міста й політика талібів призвели до того, що мільйони афганців були змушені залишити місця свого постійного проживання. Більшість із них опинилася на території Пакистану й Ірану. Однак зараз країна має позитивне сальдо міграції за рахунок біженців, що повертаються на батьківщину.

Більшість афганців — сільські жителі, вони складають 66,3 % населення країни. Багато хто живе великими родинами в селах, де переважають глинобитні або побудовані із сирцевої або обпаленої цегли житла. Кочівники на стоянках ставлять намети чотирикутної форми, виготовлені з вовняної тканини.

Найбільше місто Афганістану — його столиця Кабул. Максимальна кількість жителів раніше доходила до 3 млн осіб — тут проживав кожний другий міський житель країни. Однак унаслідок воєнних дій відбувся відтік населення. Зараз у Кабулі налічується 2,27 млн жителів. Місто було столицею держави Великих Моголів і Дурраній-ської держави.

На півдні Афганістану розташоване місто Кандагар — центр однойменної провінції, великого плодівницького й тваринницького району країни.

Культура. У фольклорі в афганців, особливо пуштунів, переважають героїчні пісні, що оспівують боротьбу за незалежність. Традиційний одяг афганців залежить від племені, місця перебування й соціального стану. Головні елементи чоловічого костюма — довга (до колін і нижче) біла або кольорова сорочка й щільно підперезані поясом широкі штани (каміс). Головний убір — повстяний ковпак, тюбетейка або чалма з 5—7 метрів тканини. Основна їжа афганців — хліб (додай), супчарва та чай. До традиційних страв належать плов, смажене м'ясо (кебаб), манти, перепічки. Часто на їхньому столі бувають овочі — томати, огірки, картопля, морква.

У пуштунів збереглася традиційна родопліменна структура, коли кілька великих родин складають рід, кілька родів — клан (хель), а кілька кланів — гілку племені або плем'я.

Господарство. Про господарство країни можна говорити в минулому або майбутньому часі. За роки війни були зруйновані багато підприємств, постраждали іригаційні спорудження й шляхи сполучення, перервалися торговельні зв'язки між окремими районами країни й іншими державами.

Протягом століть основу економіки Афганістану складало сільське господарство, а за останні 20 років його частка в національному виробництві навіть збільшилася через падіння промислового виробництва, однак це не свідчить про високий рівень розвитку цієї галузі. Урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби є низькими, а основним засобом виробництва хліборобів залишаються традиційні мотика й кетмень. Із їхньою допомогою афганці обробляють невеликі ділянки, зосереджені в оазисах у гірських долинах. Із зернових культур обробляють ячмінь, пшеницю, кукурудзу, рис. З інших культур поширені бобові (горох, квасоля, сочевиця), олійні, бавовник, цукрова тростина, конюшина, опійний мак.

В афганських садах ростуть абрикоси, персики, лоукат, гранат, дрібноплідний лимон, помаранч, слива, виноград, апельсини. Свіжі й сухі фрукти, ізюм і горіхи, вироблені афганцями, традиційно йшли на експорт.

Скотарством в основному займаються кочові й напівкочові племена. Розводять кіз, зебу, буйволів, але основну роль у господарстві кочівника відіграють верблюди. Вони використовуються для одержання молока й кумису, вовни, перевезення майна, а верблюжий гній кочівники використовують як паливо. У північній частині країни розводять каракульську породу овець, що дає знамениті каракулеві смушки.

Афганська промисловість дає тільки п'яту частину національного доходу. Найбільше значення мають текстильна й харчова промисловість, однак більшість підприємств морально застаріли. Машинобудівну, хімічну, гірничо-збагачувальну галузі афганцям доведеться створювати наново у зв'язку з руйнуванням нечисленних підприємств.

У країні відсутні сучасні транспортні магістралі. У багатьох районах основним транспортним засобом залишаються верблюди й осли.

Характеристики

Список файлов реферата