23977 (653892), страница 2
Текст из файла (страница 2)
1.2 Історико-економічні етапи розвитку території
В давнину Болгарія, земля Орфея і спартака, належала Царству Македонії. До 46 року до н.е. римляни завоювали весь півострів, де вони залишалися до нападів фрако-іллірськіх племен, які перетворили територію на пустку. У 6 столітті прийшли мирні слов'янські землероби. У 679 році булгари, войовниче турецьке плем'я, перейшли Дунай і створили Першу Болгарську імперію. Потім вони розповсюдилися на південь, відторгаючи при цьому територію у Візантії, до тих пір, поки в IX столітті не відвоювали Македонію. З часом булгари асимілювалися з численними слов'янами і сприйняли їх мову і спосіб життя.В 865 році візантійський чернець, намалювавши зображення пекла на стінах палацу, зумів налякати царя Бориса I до такого ступеня, що той прийняв православне християнство. У 870 болгарська Церква стала самостійною і підкорялася власному патріархові, що дало цареві Сімеону (893-927гг.) привід розширити його царство через Сербію до самого Адріатичного моря. Царство Сімеона зменшилося, коли він дотяг свої жадібні руки до Візантійської імперії. Це ослабило Болгарію, зробивши її підвладною візантійському імператорові Василю II, який наказав виколоти очі 15 000 болгарських солдатів після повної перемоги в 1014 році. Через 4 роки Болгарія стала частиною Візантійської імперії. Другий розквіт Булгарськой імперії був після того, як, два брати, Асен і Петро, очолили загальне повстання проти Візантії. Наповнена самовпевненістю нова імперія охопила території Фракії, Македонії, Албанії. Її масштаб скорочувався протягом подальших двох сторіч татарами і турками. До кінця XIV століття турки правили всією Болгарією. Це було початок правління імперією Османа впродовж подальших п'яти століть.На відміну від тих, що звичайних пригноблюють Туреччина не була така вже погана і не намагалася поміняти релігію булгар в іслам або змінити їх мову і звичаї. Тільки тоді, коли турецьке правління ослабилося в XVIII столітті, булгари пережили високі податки і інфляцію і несли вантаж неуспешних турецьких воєн проти Австрії і Росії. Обурення назріло, і турки (між війнами) намагалися ввести реформи, щоб асимілювати булгар, але було надто пізно. На початку XIX століття, на хвилі Національного відродження, революціонери організували змову з метою скидання турецького правління.Передчасне повстання в квітні 1876 року спалахнуло в Копрівштіце, але турки зуміли його подавити, з повсякчасним насильством і розповсюдженням сплетений про "болгарські лиходійства" по всій Європі. У Пловдіве було звірячо убито близько 15 000 булгар і знищено 58 сіл. По легенді місто Пазарджік було врятоване завдяки сміливому клеркові, який переставив кому в пропозиції офіційного наказу, перетворюючи "Палити місто, не можна залишити його" "Палити місто не можна, залишити його".В кінці 1870-х років ображені європейські союзники втрутилися, щоб врятувати Болгарію. У цьому конфлікті Росія як головний "рятувальник" втратила 200 000 людських життів. Коли російська армія з'явилася в 50 кілометрах від Стамбулу, Туреччина здала Болгарії 60% балканського півострова. Сучасна історія Болгарії почалася із звільнення в 1878 році, також з'явилося відношення між "молодшим братом Болгарією" і Росією. Європейські держави, побоюючись могутнього російського супутника на Балканах, віднімали частини Болгарії, створивши незадовільні відносини між державами і грунт для злості протягом двох Балканських воєн перед Першою Світовою війною.Болгарії не повезло: втративши Македонію, голосно обурившись, не дивлячись на внутрішній опір вона з'єдналася з Центральними союзниками в Першій Світовій війні. Проміжок між війнами характеризувався серйозними проблемами македонських біженців, комуністичними повстаннями, економічною кризою. Найжахливіший випадок протягом болгарської "балканізациі" відбувся у вересні 1923 року, коли тисячі сільськогосподарських і комуністичних підбурювачів були убиті під час повстання. Болгарія підтримувала Німеччину на початку Другої Світової війни, але цар Борис III, побоюючись внутрішнього повстання, відмовився оголосити війну проти Росії. Підземний "Вітчизняний фронт" набрав достатню кількість людей проти німецького уряду для того, щоб скидати монархію. Комуніст Тодор Жівков переконав армію поміняти погляди, що привело до того, що Болгарія почала воювати разом з Росією проти недавнього друга Німеччини до кінця війни.Під правлінням Тодора Жівкова з 1954 по 1989 рік Болгарія стала однією з самих процвітаючих країн Східної Європи. Фермерам було дозволено займатися сільським господарством на невеликих приватних землях в той час, як приріст в промисловості привів до розквіту економіки[4]. Занепад комунізму в 1989 році залишив промисловість беззахисною, і шлях до демократії ускладнився. Перейменована комуністична партія (Болгарська Соціалістична Партія) стала контролювати напрями новій демократичній Болгарії, скоротивши при цьому вплив президента на світовій арені. Несподівано в червні 2001 року болгарська монархія повернулася до влади, коли колишній король Сімеон II був вибраний прем'єр-міністром.Неконтрольована інфляція, високе безробіття, недоліки в соціальному захисті привели до загальної нестійкості. Але прогрес все-таки продовжується під правлінням президента Георги Парванова, і держава дуже хоче отримати членство в НАТО і Європейському союзі
1.3 Природа і природокористування
Запаси корисних копалин в Болгарії невеликі. Найважливіші корисні копалини – лігніти, руди заліза, свинцю, цинку і міді (табл. 1). Країна має промислові запаси мідної руди на 30-50 років, золотовмісних руд – на 20 років, свинцевих і цинкових руд – на 20 років, залізняку, марганцевої руди і вугілля, індустріальної сировини і декоративного каменя – більш ніж на 200 років. Загальна цінність розвіданих мінеральних ресурсів (не вважаючи нафти і газу) складає біля 320 млрд дол. США. Відносна частка окремих різновидів ресурсів наступна: вугілля – 54,47%; руд кольорових і дорогоцінних металів – 5,69 %; чорних металів – 2,05 %, індустріальної сировини – 23,64 % і декоративного каменя – 14,15 %. Головнi елементя рельєфу Болгарії маютъ широку’ спрямованiсть. На пiвночi це Нижпьодунайська рiвнина, всередияi краiни — Балканськi гори (Стара Північна), рiвнини рiчки Марицi 1 Причорноморська, на пiiвднi — Родопськi гори. Гори вкривають бльшу частину територii. Вони не є нездоланнями для транспортвого сполучення, але стали прячиною строкатостi природного середовяща. Природними багатствами крани е корисні копалини, умови для сiльського господарства і рекреацiйаi ресурси.Кориснi копалини Болгарiї рiзноманiтнi, хоч i неiстотнi за своiми розмiрами. Першорядне значения мають полiметалiчнi руди, кам’яна сiль і низькосоргітне буре вугiлля. Краiна лежмть на схилі помiрного і субтропiчного (середземиоморського) поясiв. Лiто жарке. В улоговинах i особливо на рiвнинах родючi грунти. Впродовж року в середньому випадає 630 мм опадiв. Але на рiвнинах друга половина року посушливава, i в багатьох випадках потрiбне штучне эрошення. Воднi і лiсовi ресурси обмеженi. Рiчкова мережа густа, представлена короткими рiчками, що стiхають з гiр, з несталим режимом. Вони мають не транспортне, а енергетячне значення. Найбльшою рiкою є Мариця, яха впадає в Егейське море за межамиi Болгарiї. Дунай для Болгарії — це прикордонна рiка i перепона для мiнародних зв’язкiв пiвнiчному напрямку. На його берегах с тiлъки одне веляке мiсто. Правий (болгарськяй) берег вищий вiд лiвого (румунського). Використаняя рекреаційного або енергетячного потенцiалу Дунаю для Болгарiї
Чорноморське узбережжя Боiгарії мае м’якяй сонячний клiмат і чудовi пляжi. Майже 1/З теряторiї, переважно гори, вкрита лiсами. Вони малопродуктивнi, але з цiнним рекреацiйним ресурсом. В краiнi нараховують бiльше 500 цiлющих джерел.
2. Населення та культура
Болгарія є європейським аутсайдером у цифрі середньої тривалості життя населення, адже у 2003 році чоловіки в цій країні жили в середньому 68 років, а жінки – 76 років. Загалом, за даними того ж 2003 року населення Болгарії становить близько 7,54 млн. чоловік. За останні десятиліття у колись переважно аграрній країні помітно зросла частка міського населення. Якщо у 1976 році лише 59% громадян Болгарії проживало у містах, то у 2000 році частка міського населення становила вже 69%, а зараз складає близько 89%. письменними, а обов’язкова освіта становить 8 класів. Найбільшими містами в цій країні є: столиця Софія (1 млн. 114 тис. жителів), Пловдів (340 тис.), Варна (300 тис.), Бургас (194 тис.) та Русе (166 тис.). За індексом людського розвитку Болгарія посідає далеко не найвище з-поміж інших слов’янських країн 59 місце. Разом з тим 98% населення країни є Цікаво, що значна кількість громадян Болгарії (близько 68 тис. чол.) під час останнього перепису населення не змогли визначитися зі своєю національною приналежністю[5]. Проте, статистично у зв’язку із еміграційними процесами, що відбувалися після Другої світової війни Болгарія стала моноетнічною країною. Зараз 85,67% населення країни становлять болгари (до яких належать і македонці, яких офіційно визнано етнічними болгарами). Внаслідок тривалого перебування у складі Туреччини найчисельнішою національною меншиною у цій країні є турки (9,4%), які проживають переважно у сільській місцевості на північному сході та півдні країни. Окрім того, у Болгарії мешкає значна кількість циган (близько 3,7% населення), вірменів (0,16%), а також румунів, євреїв та греків. Болгарія є європейським аутсайдером у цифрі середньої тривалості життя населення, адже у 2003 році чоловіки в цій країні жили в середньому 68 років, а жінки – 76 років. Загалом, за даними того ж 2003 року населення Болгарії становить близько 7,54 млн. чоловік. За останні десятиліття у колись переважно аграрній країні помітно зросла частка міського населення. Якщо у 1976 році лише 59% громадян Болгарії проживало у містах, то у 2000 році частка міського населення становила вже 69%, а зараз складає близько 89%. Найбільшими містами в цій країні є: столиця Софія (1 млн. 114 тис. жителів), Пловдів (340 тис.), Варна (300 тис.), Бургас (194 тис.) та Русе (166 тис.). За індексом людського розвитку Болгарія посідає далеко не найвище з-поміж інших слов’янських країн 59 місце. Разом з тим 98% населення країни є письменними, а обов’язкова освіта становить 8 класів. Цікаво, що значна кількість громадян Болгарії (близько 68 тис. чол.) під час останнього перепису населення не змогли визначитися зі своєю національною приналежністю. Проте, статистично у зв’язку із еміграційними процесами, що відбувалися після Другої світової війни Болгарія стала моноетнічною країною. Зараз 85,67% населення країни становлять болгари (до яких належать і македонці, яких офіційно визнано етнічними болгарами). Внаслідок тривалого перебування у складі Туреччини найчисельнішою національною меншиною у цій країні є турки (9,4%), які проживають переважно у сільській місцевості на північному сході та півдні країни. Окрім того, у Болгарії мешкає значна кількість циган (близько 3,7% населення), вірменів (0,16%), а також румунів, євреїв та греків. Болгарія є також досить однорідною за релігійним складом. 83,5 % її мешканців сповідують православ’я, 8,5% є мусульманами, а 1,5% – прибічники католицизму. Ідентичність Хоча теперішні болгари є нащадками тюркського племені „булгар”, якому і завдячують своєю назвою, проте внаслідок асиміляції ще в X ст. цей народ остаточно слов’янізувався. Більше того, саме болгарам з їхніми просвітниками Кирилом та Мефодієм східні слов’яни завдячують своєю писемністю. Подальша історична доля болгар складалася вкрай драматично, оскільки країна понад 500 років перебувала під турецьким гнітом, у зв’язку з чим здатність населення зберегти свою слов’янську мовну, культурну та релігійну спадщину заслуговує неабиякої поваги. Обговорення теми ідентичності набуло нового імпульсу у цій країні після відмови болгар від побудови соціалізму і завдяки потребі самостійно, без протекції старшого брата шукати власне місце поміж світової спільноти. Так зародилася дискусія, в ході якої лунали заяви щодо кімеро-фракійської чи гуно-болгарської домінанти в ідентифікації сучасних мешканців Болгарії. Цікаво, що зі зміною зовнішньополітичних орієнтирів у болгарській історіографії автоматично змінювалася риторика, і якщо за часів СРСР болгари активно наголошували на своєму слов’янстві, а зараз такі розмови лунають дедалі рідше. Водночас, треба визнати, що славістика у Болгарії залишається досить потужною і, що саме болгарське населення в переважній своїй більшості продовжує ідентифікувати себе зі слов’янською спільнотою. Вища освіта На початку 90-х років у Болгарії було запроваджено платну вищу освіту, що на думку міністра освіти Ігора Дамянова сприяло збільшенню числа студентів у країні. Зараз в Болгарії існує 38 вищих навчальних закладів, де здобуває освіту 150 тис. студентів. До числа найбільших університетів входять Софійський, Пловдівський і Тарнавський. Цьогорічним бюджетом передбачено 4,2% від ВВП витратити на освіту (що вище минулорічну цифру 3,7% від ВВП). Варто зауважити, що існує активне співробітництво між болгарськими та українськими вузами, у якому беруть участь 16 вищих закладів освіти з України. З огляду на значну болгарську діаспору в Україні, 13,6 тис. учнів в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях та в Криму вивчають у школах болгарську мову. Що ж до Болгарії, то українську мову та літературу там викладають у Софійському, Благоєвградському Великотирнівському університетах.Болгарія є також досить однорідною за релігійним складом. 83,5 % її мешканців сповідують православ’я, 8,5% є мусульманами, а 1,5% – прибічники католицизму. (за оцінкою на 1997 рік) складає 8,24 млн. чоловік, В найбільших містах: Софія (1141000 чоловік), Пловдів (379000 чоловік), Варна (315000 чоловік). Згідно перепису 1985 року, населення складало 8,9 млн. чоловік. Зниження чисельності населення пояснюється масовою еміграцією турок в кінці 1980-х років. Етнічні групи: болгари - 85%, турки - 9%, вірмени, цигани, греки, слов'яни-македонці. Мова: Офіційний - болгарський. Також уживаються російський, англійський, німецький. Релігія: болгарська православна церква - 85%, іслам - 12%, католицизм, протестантизм, іудаїзм.
2.1 Розселення









