14270 (648370), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Однією з проблем переходу до ринкових відносин є – загроза сільського безробіття. Ринкові умови принципово змінюють мотивацію трудової діяльності, рівень організованості, поведінку окремих виконавців. У такій ситуації можливий перехід від латентної форми (існувала в радянські часи) до відкритої форми безробіття. Керівники приватних підприємств не будуть зобов’язані надати роботу усім бажаючим, як це робилось в колективних сільськогосподарських підприємствах. Це може викликати вивільнення величезної кількості робочої сили з аграрної сфери, що уже спостерігається в деякій мірі на Україні. Безробіття та деякі інші наслідки безконтрольної ринкової трансформації небезпечні соціальною стратифікацією сільського населення. Як і в часи столипінської аграрної реформи, можливі соціальні конфлікти між тими, хто виграв і хто втратив в результаті реформи.

Складність і відповідальність процесу ринкової трансформації не дозволяє пройти цей шлях дуже швидко і безболісно. Реформа вимагає суспільної згоди, напруженої роботи, нових ідей і плюралізму підходів до головної мети – нової якості життєвого рівня в нашій державі.

3.2 Перспективи реформування

Приватизація колективних господарств не є сама по собі кінцевою метою реструктуризації сільського господарства. Це лише обов’язкова стадія формування нового у сфері виробництва та агробізнесу. Це нове повинне стати основою альтернативної організаційної структури сільського господарства.

За час реформування аграрного сектору України було досягнуто чи мало позитиву та виробились деякі перспективи подальшого розвитку українського селянства. На даний момент можливо привести основні з них.

Однією з основних є те, що підприємства нового типу засновані на приватній власності, звільнені від державного контролю (безумовно це не стосується тих державних функцій, які здійснюються по відношенню до всіх типів підприємств та суб’єктів господарювання), а також від державного розподілу ресурсів.

Важливим також є те, що новоутвореним видам господарювання практично повністю забезпечено свободу економічного вибору (безумовно в межах чинного законодавства), і вони на даний час керуються ринковими міркуваннями у здійсненні такого вибору. Для задоволення своїх потреб нові підприємства утворюють все нові і нові асоціації.

Оскільки нове у господарюванні будується на приватній власності, змінюється система фінансування даного бізнесу. Неодмінним є розподіл функцій власника і функцій працівника, хоча ще спостерігається їх поєднання в одній особі. Цей розподіл в свою чергу дозволяє підвищити рівень, продуктивність, якість праці та вже готової продукції. Зменшення її собівартості, що дозволяє створити здорову конкуренцію. Також даний розподіл втілює необхідність побудови системи управління “знизу доверху ”, демократизує управління, а також впроваджує поєднання членського контролю з професійним менеджментом.

Цілком імовірно, що всі типи підприємств, що з’явилися у сільському господарстві України, а можливо найбільш розвинуті та прогресивні з них (виробничі кооперативи, акціонерні товариства, фермерські (селянські) господарства) утворили і є альтернативною структурою сільського господарства України.

Хоча приватизація в колективних господарствах і майже доведена до логічного кінця, проте навіть такий стан справ свідчить про визнання членами господарств та їх керівництвом безперспективності даного господарювання і необхідності його трансформації у ринково орієнтовану форму підприємства.

Висновок

Роблячи висновок по даній курсовій роботі варто зауважити, що незважаючи на непослідовність економічних перетворень, Україні все ж вдалося створити законодавче поле, яке, в принципі, забезпечує процес зміни економічних укладів та становлення багатоукладної аграрної економіки. Утворюються нові форми господарювання на базі приватної власності на засоби виробництва, змінюється система управління агропромисловим комплексом та сільськогосподарськими підприємствами. певна частина підприємств колективного сектора адаптувалась до ринкової системи відносин, в якій істотно посилюється пряма і опосередкована дії економічних важелів на кожного суб’єкта ринку. Однак підтримувати високий рівень господарювання на землі не просто. У сільськогосподарський виробників є претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур щодо несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, відсутності паритету у міжгалузевих відносинах тощо. не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора.

Держава здійснюючи економічну політику, як і економічну реформу, особливо у 1991-1993 рр., не враховувала специфіки сільського господарства. Питання аграрних перетворень не були навіть введені до складу економічної політики держави. До цього часу не затверджена Концепція розвитку АПК в ринкових умовах. Політики того часу проігнорували наукові розробки вчених, їх застереження з приводу того, що ринкові відносини, якщо вони не мають ніяких обмежень (правових, соціальних, моральних), без регулюючої ролі держави є дуже небезпечними і руйнівними, призведуть до розбалансування всієї системи. Так воно і сталося. Але останнім часом помітна тенденція до виправлення тієї ситуації котра склалась в кризові роки. На даний час завершено майнову і земельну приватизацію в сільському господарстві проте стан і розвиток аграрного сектору в нашій країні знаходиться під впливом політичної реформації, що заважає їй повноцінно розвиватись та приносити плоди діяльності.

Характеристики

Список файлов реферата