13872 (648280), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Комбайно-транспортна ланка складається з 3–4 комбайнів і 2–3 автомобілів. У збирально-транспортному комплексі здебільшого три такі ланки. Кожна з них скошує хліб у валки, обмолочує їх, здійснює пряме комбайнування, відвозить зерно. Щоб зібрати зернові з поля за один день, на ньому працює весь збирально-транспортний комплекс або окремі комбайно-транспортні ланки залежно від розміру поля та умов роботи. Кожній ланці виділяють збиральну ділянку.

Ланка збирання незернової продукції вслід за комбайнами звільняє поле від соломи, якщо її не подрібнюють. Завдання ланки технічного обслуговування – забезпечити технічну справність і безперебійну роботу тракторів, комбайнів, автомобілів та інших засобів. Вона має резервний комбайн, який працює під час технічного обслуговування і усунення неполадок на основних комбайнах, заправляє машини пальним і водою.

2.2 Форма організації та оплати праці

На підприємствах України незалежно від форм власності і господарювання трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством Генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. Одним з основних законодавчих актів є Закон України «Про оплату праці». Цей закон визначає економічні правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При організації оплати праці виділяють форми, види, системи оплати праці.

Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці. Розрізняють почасову і відрядну форми оплати праці. Відрядна – використовується тоді, коли за основу беруть кількість виконаної роботи або виробництво продукції. Почасова – передбачає нарахування оплати праці за відпрацьований час.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи, та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

2.3 Організація зберігання та реалізації продукції

Основними організаційними заходами є сприяння створення в:

- сільських населеннях пунктах – мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та інших переробних підприємств та підприємств, що забезпечують переробку продукції;

- в районах – торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі (засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини);

- в областях, містах, населення яких понад 100 тис. осіб – підприємств оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією (оптові продовольчі ринки, постійно діючі виставки-ярмарки, аукціони з продажу живої худоби);

- в містах і селищах – підприємств, що здійснюють роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією і продовольством.

3. Планування виробництва продукції

Планування виробництва зерна провадять на основі: доведеного плану продажу його державі (по видах зернових культур); обсягу видачі колгоспникам в порядку оплати праці та продажу працівникам господарства; основної і страхової потреби на фураж, згідно з планом потреби кормів на господарський рік (від урожаю планового до урожаю наступного року); основної і страхової, потреби насіння; потреби зерна для громадського харчування, допомоги непрацездатним та для виділення до міжколгоспного страхового фонду. Такий розрахунок провадять за окремими видами зерна, а потім підсумовують по галузі в цілому.

Твердого плану продажу зерна державі на кожну п’ятирічку не застосовують, як це мало місце у старі добрі часи, проте орієнтовні норми на певний період часу та заохочення виробників зерна (наприклад, підвищення ціни за 1 ц проданого понад орієнтовну норму) повинні мати місце і зараз, оскільки це вигідно господарствам.

Потребу в зерні за видами його ділять на заплановану врожайність відповідних культур і визначають проектні посівні площі у господарствах.

Економічна ефективність визначається відношенням обсягу виробництва зерна до понесених витрат і характеризується системою натуральних та вартісних показників. Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності? Водночас при визначенні економічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості. Система показників економічної ефективності першого включає урожайність, собівартість 1 ц зерна, затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна з розрахунку на 1 люд.-год, ціну реалізації 1 ц, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності; другого – урожайність, вихід кормових одиниць та перетравного протешу з 1 га посіву, собівартість 1 ц зерна, 1 ц кормових одиниць та перетравного протеїну, затрати праці на 1 ц зерна, 1 ц кормових одиниць та перетравного протеїну, ціну реалізації, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності.

З допомогою кількісного співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його одержання, або урожайності до витрат на 1 га посіву, визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Динаміка економічної ефективності зернового виробництва в сільськогосподарських підприємствах України

Така динаміка прибутковості зернового виробництва залежить від впливу значного нарощування загальної суми собівартості реалізованої продукції. Якщо у 1996 році її повна собівартість дорівнювала 1239,8 млн грн, то в 2002 році вона зросла до 4818,3 млн грн, або збільшилася майже у 3,9 рази. До того ж темпи зростання собівартості випереджали темпи нарощування обсягів грошових надходжень. Значне збільшення витрат зумовлене насамперед істотним підвищенням цін на матеріально-технічні ресурси виробничого призначення, які виробляються вітчизняною промисловістю або імпортуються з інших країн для використання в сільському господарстві. Водночас необхідно зауважити, що темпи підвищення цін на реалізацію сільськогосподарської продукції були в десятки разів нижчими, що призвело до порушення цінового паритету на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Значну увагу слід приділити поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна) впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників. Резервами підвищення ефективності зернового господарства є насамперед нарощування урожайності й удосконалення зернового ринку.

Використана література

1. Економіка аграрного підприємства – підручник для економічних і аграрних спеціальностей аграрних вищих навчальних закладів. К.:Український Центр духовної культури, 2004.

2. Економіка, організація і планування сільськогосподарського виробництва – підручник для учнів сільськогосподарських технікумів. К.: „Вища школа”, 1979.

Характеристики

Список файлов реферата