13783 (648250), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Перспективним напрямом у розробці оптимальних схем імунізації курчат проти хвороби Ньюкасла вважається комбіноване щеплення птиці спочатку живою, а через 3 тижні інактивованою вакциною. Бройлерів імунізують внутрішньом'язовим введенням живої вакцини В1, адсорбованої на ГОА.

У разі первинного виникнення хвороби Ньюкасла в раніше благополучній зоні всю птицю знищують, вживають заходів для повної ліквідації збудника хвороби в зовнішньому середовищі. Карантин у таких випадках знімають через 5 діб після остаточної дезінфекції.

Збудник хвороби

РНК-геномний вірус із родини Paramyxoviridae, роду Paramyxovirus, має сферичну або ниткоподібну форму, ікосаедричну симетрію, розмір 120 — 300 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою, з поверхневими виступами завдовжки 8 — 10 нм. Вірус локалізується в паренхіматозних органах, головному й кістковому мозку, м'язах, трахеальному слизі, тонкому й товстому відділах кишок, звідки його можна виділити тільки на початку хвороби. За ступенем вірулентності розрізняють лентогенні, високо-патогенні азійські штами вірусу, які в разі експериментального зараження зумовлюють загибель усієї птиці, мезогенні штами, подібні до вакцинного штаму Н, призводять до летального кінця тільки у курчат до 45 — 60-денного віку і у 25 — 30 % дорослої птиці, а також штами (В1, F, La-Sota, Bop 74/ВДНКІ), які зумовлюють легку, або інапарантну, форму хвороби, не призводять до загибелі курчат і курячих ембріонів, їх використовують як вакцину.

Вірус ньюкаслської хвороби культивують у курячих ембріонах, у первинній культурі фібробластів курячого ембріона, у деяких перещеплюваних лініях клітин. Вірус аглютинує еритроцити птиці, людини, миші, морської свинки.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі: при 18 — 21 °С і вологості повітря 64 — 76 % залишається життєздатним до 50 діб. При інкубації яєць вірус руйнується на поверхні шкаралупи через 21 год., однак усередині яйця не змінює своєї патогенності, спричинюючи загибель зародка. В питній воді при 10 — 15 °С зберігається 165 діб, у буферному розчині рН = 7,2 — 320 діб, у заморожених тушках — до 6 міс, а при — 20 °С — більше року. Пряме сонячне проміння вбиває збудник через 48 год. За температури 65 — 75 °С вірус інактивується через 30 хв., при кип'ятінні — миттєво.

Вірус інактивується під дією 0,5 %-го розчину їдкого натру через 20 хв., 1 — 2 %-го розчину формаліну — через 30 хв., 1 %-го розчину лізолу — через 20 хв., 5 %-го розчину карболової кислоти — через 20 хв., 3 %-го розчину хлорного вапна або 4 — 5 %-го розчину ксилонафту — за кілька хвилин.

Різновиди збудника

Основні відмінності між штамами вірусу ньюкаслської хвороби виявляються тропізмом і вірулентністю. Лабораторні методи in vivo і in vitro (внутрішньоцеребральний індекс патогеності, середній летальний час, внутрішньовенний індекс патогенності і тест на формування цитопатичного ефекту) були розроблені з метою характеристики вірулентності різних штамів. Характеристика вірулентності і визначення тканин-мішеней вірусу (тропізму) дозволило розділити PMV 1 вірус на 5 головних патотипів:

1. Вісцеротропні велогенні штами: висока смертність з геморагічними кишковими пошкодженнями

2. Нейротропні велогенні штами: висока смертність з респіраторними і нервовими симптомами

3. Пневмотропні мезогенні штами: висока смертність серед молодих птахів (але не для дорослих) з респіраторними симптомами і в деяких випадках з нервовими симптомами

4. Респіраторні лентогенні штами: легкі респіраторні симптоми або безсимптомний перебіг, без летальності

5. Ентеротропні апатогенні штами, які розмножуються в кишечнику, не викликаючи симптомів.

Епізоотологія

До хвороби Ньюкасла сприйнятлива птиця з ряду курячих — кури всіх порід і будь-якого віку, індики, цесарки, фазани, павичі. Водоплавна птиця не хворіє. Описано випадки захворювання людини, яке супроводжувалось кон'юнктивітом. Джерелом збудника інфекції є хвора птиця, що через 2 доби після зараження і за день до появи клінічних симптомів починає виділяти вірус під час дихання та кашлю з витіканнями з ротової порожнини, фекаліями, яйцями, а також птахи-вірусоносії впродовж 2 — 4 міс після перехворювання. Носіями вірусу можуть бути пасивноімунні курчата, інфіковані в перші дні життя, та доросла птиця з низьким імунним фоном.

Факторами передавання збудника можуть бути трупи, інкубаційні яйця, м'ясо, пір'я, одержані від інфікованої птиці, а також контаміновані вірусом корми, вода, інвентар, тара, одяг обслуговуючого персоналу. Висловлюється припущення про можливість передавання вірусу через деяких паразитів (Е. tenella, E. noccatrix, Ascaridiae galli, кокцидії), мух та пташиних кліщів. Вірус заноситься у благополучне господарство транспортними засобами, бродячими собаками, дикими птахами, гризунами.

Зараження птиці відбувається через корми та воду респіраторним і аліментарним шляхами при спільному її утриманні з інфікованим поголів'ям, а також через ушкоджені шкірні покриви й слизові оболонки. У разі первинного виникнення хвороба Ньюкасла проходить у вигляді епізоотії, з гострим перебігом та значним охопленням поголів'я (до 100 %) і високою (до 60 — 90 %) летальністю. Внаслідок значної стійкості збудника в зовнішньому середовищі, постійної персистенції в організмі недостатньо імунної птиці й пасивноімунних курчат у деяких господарствах хвороба може набувати стаціонарного характеру.

Епізоотологія

Групи тварин, що вражаються:

Птахівництво

яєчні кури

м'ясні кури

м'ясо-яєчні кури

індики

есарки

Туберкульоз

Загальна інформація

Зооантропонозна, переважно хронічно перебігаюча інфекція сільськогосподарських, дрібних домашніх і диких тварин та людини. В основі розвитку хвороби лежить процес утворення в першу чергу в лімфатичних вузлах і в різних органах та тканинах типових бугорків (туберкулів) здатних до розпаду.

Симптоми

Інкубаційний період до 45 днів. Інфекційний процес перебігає латентно. При латентній формі інфекції алергічна реакція на туберкулін відсутня. Клінічні ознаки малоспецифічні. Підвищення температури тіла та кашель характерні для легеневої форми; розлади функції шлунково-кишкового тракту – в кишечній формі, утворення щільних припухлостей, збільшення надвименних лімфовузлів, ознаки маститу – ураженню вим’я, аборти і безпліддя – ураження матки. Найбільш характерні симптоми: виснаження, ураження органів дихання, вим’я, лімфатичних вузлів.

Туберкульоз вимені у вівці

Патологічні зміни

Туберкульозний процес може розвиватися у всіх органах і тканинах. Частіше зміни знаходять в легенях, лімфатичних вузлах, кишечнику, печінці. Для них характерно наявність вузликів величиною від просяного зерна до курячого яйця.

Туберкули на очеревині (перлинниця)

Діагноз

Із методів прижиттєвої діагностики основним і офіційно визнаним є внутрішньошкірна туберкулінова проба, яка є недостатньо інформативною у тварин з пониженою реактивністю та станом алергії і виявляє алергію викликану маловірулентними або авірулентними видами мікобактерій, а також наявності алергічного стану у тварин немікобактеріальної природи.

В зв’язку з цим стадо оголошується неблагополучнимна основі даних патологоанатомічних або бактеріологічних досліджень. В послідуючому хворими визнають тварин за даними епізоотологічних, клінічних і алергічних досліджень.

З метою диференціації внутрішньошкірних туберкулінових реакцій використовують пробу на КАМ, а відбору тварин для діагностичного забою – внутрішньовенно та більш технологічну внутрішньочеревну.

Методи імуноферментного аналізу (ІФА) та полімеразноланцюгової реакції (ПЛР) є високочутливими і специфічними.

Лікування

Не розроблене

Профілактика

Специфічні засоби профілактики, в тому числі і вакцина БЦЖ, не використовують в зв’язку з властивостями їх викликати стан алергії на туберкулін. Основою профілактики є своєчасна діагностика інфекції, недопущення завезення тварин з неблагополучних стад, повноцінна годівля, літньо-табірне утримання, активний моціон, дотримання доброго мікроклімату в приміщеннях, періодична дезинфекція приміщень. При виявленні хворих тварин на фермі вводять карантинні обмеження.

Існує два способи оздоровлення неблагополучних стад – систематичних діагностичних досліджень і забою реагуючих на туберкулін тварин та заміною неблагополучного стада тваринами із достовірно благополучних по інфекції стад. Для кожного неблагополучного господарства розробляється система оздоровчих заходів з врахуванням вимог існуючої Інструкції, епізоотичної ситуації, технології утримання тварин. Успіх першого способу оздоровлення залежить від своєчасного виявлення і негайної здачі інфікованих збудником туберкульозу тварин, щомісячної дезинфекції приміщень, дотримання санітарних умов утримання та повноцінної годівлі, проведення зоотехнічних та організаційно-господарських заходів. При інікованості стада більше як 25%, або неможливості оздоровлення господарства першим способом, всіх тварин здають на забій, проводять ветеринарно-санітарні і господарські заходи по знешкодженню збудника туберкульозу в приміщенні і на території ферми і вводять тварин із достовірно благополучних господарств.

В успішній профілактиці і ліквідації туберкульозу вирішальше значення мають організаційно-господарські заходи та збалансована годівля і умови утримання.

Збудник хвороби

Збудники – бактерії роду Mycobacterium, який об’єднує більше 100 видів кислотостійких мікобактерій. За патогенністю їх поділяють на: патогенних (викликають проказу, туберкульоз та паратуберкульоз великої рогатої худоби); умовно патогенних – атипові мікобактерії (4 групи), сапрофіти. Найбільше епізоотологічне значення мають три види: M. bovis (бичачий), M. tuberculosis (людський), M. avium (пташиний). Можливе зараження людей і тварин невластивими для них збудниками – умовно патогенними мікобактеріями. При цьому інфекційний процес у домашніх тварин перебігає, як правило, без видимих клінічних та патологоанатомічних ознак. Збудники туберкульозу, як і умовно патогенні мікобактерії, аероби. Вони не мають суттєвих морфологічних відмінностей. Мікобактерії туберкульозу мають паличковидну форму (0,8-5 х 0,2-0,5 мкм), нерухомі, не мають капсул і не утворюють спор, їх оболонка вміщує жировосковидні фракції, завдяки яким мікроорганізми мають високу стійкість до дезречовин та факторів зовнішнього середовища. Фарбуються за Грамом. Розмножуються шляхом поперечного ділення та за рахунок складного циклу розвитку. Дуже вимогливі до живильних середовищ, де проявляють ріст до 3 місяців. Поверхня вірулентних мікобактерій зовні покрита слизовим шаром, що обумовлює особливий характер росту на живильних середовищах у вигляді сплетень (косичок), який називають корд-фактором. Морфологічна структура збудника дуже мінлива. Зустрічається у вигляді прямих або незначно зігнутих паличок (основна форма), зернистих, фільтруючих, L-форм та інших. Ця властивість обумовлює збуднику туберкульозу універсальність в збереженні виду та викликати різноманітний прояв інфекційного процесу, в тому числі і латентний перебіг. Змінені форми збуднику туберкульозу можуть довгий час персистувати в організмі і при певних умовах трансформуватись в типову форму. Збудники туберкульозу тварин можуть зберігатися в зовнішньому середовищі декілька років, в річковій воді до 7 місяців, в стічних водах – до 15, в тирсі – до 20, в фекаліях – до 587 днів, на внутрішніх поверхнях тваринницьких приміщень і в землі відповідно до 1 і 4 років. Проявляють підвищену стійкість до дезинфектантів.

Епізоотологія

Хворіють на туберкульоз 55 видів ссавців та 40 видів птахів. Найбільше медико-соціальне, ветеринарне і економічне значення має туберкульоз людей, сільськогосподарських та домашніх дрібних тварин. У людей туберкульоз викликають переважно M. tuberculosis, M. bovis та M. intracellulare avium, а також умовно патогенні мікобактерії (мікобактеріози), у великої рогатої худоби і коней – M. bovis, M. tuberculosis, і дуже рідко M. avium, у свиней – M. avium, M. bovis, M. tuberculosis, М. іntracellulare, у птиці – M. avium, рідко M. tuberculosis, M. bovis. Джерело збудника інфекції – хворі тварини і люди, які виділяють мікобактерії в зовнішнє середовище з мокротою, носовим виділенням, молоком, сечею, фекаліями, видихаємим повітрям.

Факторами передачі збудника можуть бути підстилка, предмети догляду, корми, вода, повітря, пил, молоко, молочні відвійки, сперма. Дуже небезпечним є необеззаражений гній. Зараження відбувається аліментарно, аерогенно, на пасовищах, при водопої, в приміщеннях, рідше – через пошкоджену шкіру, сосковий канал вим’я, внутрішньоутробно.

На виникнення і інтенсивність епізоотії, а також перебіг інфекції суттєво впливають умови та технології утримання, повноцінність годівлі, відсутність для тварин літніх таборів і вигулів. Порода і вік, а також природньо-кліматичні умови суттєво не впливають на виникнення і розповсюдження інфекції.

Групи тварин, що вражаються:

Скотарство

Свинарство

Характеристики

Список файлов реферата