13780 (648247), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Загальна схема оцінки конкурентоспроможності ринкових товарів приведена на прикладі проектування критеріїв якості нової техніки (рис. 2).
З урахуванням оцінки конкурентоспроможності товарів і послуг, обґрунтовуються прийняття наступних рішень:
формування виробниками політики якості і конкурентоспроможності продукції;
оцінка перспективи реалізації продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках;
Рис.2. Загальна схема оцінки конкурентоспроможності проектування нової техніки
встановлення і корегування цін на реалізацію нових зразків вітчизняних товарів;
оптимізації товарного асортименту;
підготовки рекламної інформації для реалізації вітчизняних товарів;
комплексному вивченню товарного ринку;
оцінки перспективи закупівлі товарів зарубіжного і вітчизняного виробництва;
припинення закупівлі зарубіжних товарів;
контрою якості товарів в експортному виконанні тощо.
Оцінка конкурентоспроможності товарів здійснюється на таких принципах як:
орієнтація на визначений тип і сегмент товарного ринку;
відповідність вимогам нормативних і юридичних положень;
створення номенклатури критеріїв конкурентоспроможності відповідно потреб суб’єктів ринку.
Інструментом відновлення конкурентоспроможності товарів є конкурси. В останні роки проведення конкурсів різних товарів набуло широкого розповсюдження, в т.ч. і в Україні.
Мета конкурсів полягає у виявленні кращої продукції та її виробників. По суті конкурси – це інформація про кращий товар, шляхом виявлення та вивчення передового досвіду в сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції. Важливішою функцією промислових конкурсів є відзнака діяльності вітчизняних підприємств і промисловців, державна підтримка ініціатив, направлених на підвищення якості і конкурентоспроможності товарів.
2. Лізинг як метод придбання засобів механізації
Одним із перспективних способів забезпечення сільськогосподарського виробництва та переробних галузей АПК машинами і обладнанням є лізинг – поєднання оренди з фінансуванням капітальних вкладень.
Лізинг — це вид підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингоодержувачу у виключне користування на визначений термін власного майна лізингодавця за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг (від англійського слова leasing – оренда) –це довгострокова оренда машин, обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення.
Лізингові компанії – спеціалізовані організації, установчими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності. Лізингові компанії в операціях лізингу виступають, як правило, в ролі лізингодавця чи лізингодавця та лізингоодержувача при здійсненні операцій сублізингу.
Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть виступати лізингові компанії.
Лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.
Порівняно з орендою лізинг більш складна і синтетична форма господарських зв’язків. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець спеціально купує майно у виробника чи іншого власника для передачі в лізинг, нерідко за прямою вказівкою і вибором майбутнього лізингоодержувача. Договір лізингу часто оформляється як договір “купівлі-продажу та оренди з викупом”.
Лізинг є формою довгострокового фінансування і майнового кредиту, окремі його види мають схожість з продажем майна в розстрочку і з прокатом.
Лізингодавець практично виступає посередником між виробником, якому треба одержати повну вартість своєї продукції і споживачем, який не має на це коштів. Для лізингодавця лізинг є напрямком підприємницької діяльності, прибуток його є складовою лізингових платежів.
Лізинг зручний для всіх сторін лізингових відносин.
Для виробників—розширюються можливості збуту продукції.
Лізингодавцями—забезпечується швидке повернення інвестованого капіталу внаслідок застосування підвищених норм амортизації і надання державою податкових та інших пільг.
Лізингоодержувач—може оперативно оновити виробничі фонди, отримавши у користування нове дороге устаткування без його негайної повної оплати, без великих разових виплат тощо.
Видами лізингу є такі форми господарських зв’язків, як рентинг, хайринг та побутовий прокат.
Рентинг – короткочасна оренда машин без права їх викупу.
Власником є рентингове товариство, яке бере на себе витрати по ремонту та обслуговуванню майна.
Хайринг – середньострокова оренда.
Це прокат побутових споживчих товарів; суб’єкти угоди – приватні особи; строк договору – не більше 4 місяців. По закінченні строку об’єкт не викуповується.
В лізингу, на відміну від оренди, беруть участь три сторони:
Орендар.
Орендодавець.
Постачальник.
Орендодавець, який виконує тільки фінансові функції, укладає два договори — про лізинг з орендарем і контракт на закупку обладнання з постачальником; або ж тристоронній договір.
Орендар здійснює вибір обладнання, його приймання та інші операції.
Лізингова компанія оплачує вартість обладнання.
Протягом встановленого строку орендар виплачує лізинговій компанії орендну плату, яка включає фінансові витрати на оплату покупки, інші різні витрати, а також відсоток прибутку (рис. 3)
Рис. 3. Відмінність традиційної аренди і лізингу техніки
По закінченні строку контракту орендоване обладнання або продається орендареві за залишковою вартістю, або лізингова фірма шукає нового орендаря. На практиці найчастіше застосовується перший варіант.
У розвинутих країнах лізингові операції здійснюються спеціалізованими лізинговими компаніями та великими комерційними банками (більшість лізингових компаній є дочірніми товариствами комерційних банків.
За функціональним призначенням лізингові компанії можуть:
виступати у ролі посередника між виробником обладнання і орендарем, не стаючи власником майна, а виконуючи лише посередницькі функції і одержуючи при цьому комісійну винагороду;
купувати за дорученням клієнта необхідні матеріальні активи і передавати їх в оренду на певний строк відповідно до укладеної лізингової угоди. При цьому право власності зберігається за лізинговою компанією.
У міжнародній практиці використовуються різноманітні форми лізингових операцій. Залежно від їхнього змісту розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.
При фінансовому лізингу спеціалізовані компанії передають в оренду машини та обладнання на період їх повної амортизації (як правило, від 2 до 6 років). При цьому лізингова угода не може бути розірвана раніше встановленого у договорі терміну. Основний зміст фінансового лізингу у тому, що за час дії угоди про лізинг орендар виплачує орендодавцю повну вартість орендованого майна і надалі може стати його власником.
При оперативному лізингу строк оренди, як правило, значно менший строку фізичного спрацювання обладнання; передача машин здійснюється на визначений строк або на один виробничий цикл на заздалегідь передбачених в угоді умовах. Так, технічне обслуговування і ремонт може здійснювати лізингова компанія, а лізингова угода в разі її неналежного виконання орендарем може у будь-який час розірвана.
3. Становлення та перспективи лізингу в АПК України
Спад виробництва, диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, що спостерігався протягом 1990-2005рр., позбавили сільськогосподарські підприємства економічної основи своєчасно поновлювати власні технічні засоби виробництва. Різко скоротилося надання сільськогосподарським підприємствам довгострокових банківських позичок, які відігравали важливу роль в оновленні їх машинно-тракторного парку.
В 2004 р. парк зернозбиральних комбайнів в Україні налічував 50 тис. одиниць, парк тракторів різних класів – 230,5 тис. штук. За останні шість років сільськогосподарські виробники придбали лише 9…17% техніки від потреби.
Одним із шляхів забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою, обладнанням та іншими необхідними ресурсами є проведення лізингових операцій, тим паче, що це не є нововведенням у світовій практиці господарювання.
В даний період в країнах з розвинутою ринковою економікою лізингові операції для багатьох суб’єктів господарювання стали переважаючими при технічному переозброєнні матеріально-технічної бази виробництва.
Так, в загальній сумі капітальних вкладень в машини і обладнання на долю лізингу приходиться:
США— 25…30%;
Англії, Франції, Швеції— 13…17%;
Австралії— 33%;
Україні— 10% у 2003 році.
Світовий досвід засвідчує всезростаючу популярність лізингу в сільськогосподарських та переробних галузях. Тому необхідно визначатись, яку техніку чи обладнання треба брати в лізинг.
Безумовно, орієнтир необхідно робити на передову техніку як для виробників сільськогосподарської продукції, так і для її переробників.
Лізинг має бути привабливим також і для підприємств та підприємців України з багатьох міркувань.
По-перше, лізинг дає можливість товаровиробнику отримати додаткові інвестиції, причому не у грошовому виразі, що викликає певні труднощі, а безпосередньо в машинах та устаткуванні, які необхідні для виробничої діяльності.
По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інших фінансових організацій, що знаходяться як безпосередньо в Україні, так і за її межами.
По-третє, лізинг привабливий для українських споживачів і можливістю, яка надається підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди. До того ж на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу.
Лізинг вигідний і лізингодавцю, бо передбачає 100%–ве покриття всіх витрат і отримання прибутку не меншого, ніж від інших операцій. При укладанні контрактів лізингу в міжнародному масштабі можна отримати також додаткову економію коштів компаній — лізингодавців внаслідок різниці між податковими ставками, які діють у різних країнах.
Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на території яких знаходяться лізингоодержувачі.
З точки зору лізингоодержувача, економічні переваги лізингових угод проявляються в 4 групах факторів. Це:
поява зручного джерела фінансування;
економія коштів;
зменшення ступеня ризику;
стимулювання оновлення виробництва.
Однак, для ефективного й ширшого розвитку лізингових відносин, як відмічає В.В. Іванишин, в умовах низької платоспроможності більшості сільськогосподарських підприємств, які мають зношений машинно-тракторний парк, потрібне удосконалення законодавчо-правових положень застосування лізингу.
Як показали дослідження, з метою збільшення обсягів техніки за лізингом необхідно продовжити розстрочку виплати за отримані засоби з 5 до 9…10 років (терміну повної її амортизації).
Здійснити здешевлення виробництва технічних засобів промисловими підприємствами, в яких лізингодавець купує техніку, за рахунок цінових важелів (зміна існуючої системи калькуляції витрат не за фактичними, а нормативними затратами, загальновизнаними як усереднені по галузях).
Усунути ланцюгову систему збільшення ПДВ за умов участі багатьох підприємств-суміжників при виробництві складної техніки, а загальний податок на додану вартість у кінцевому виробі не повинен перевищувати встановлену 20%-ну його величину.
Лізинг, виходячи із зарубіжного досвіду розвинутих країн та країн «третього світу», в змозі допомогти у вирішенні багатьох проблем українських підприємств, які потребують переоснащення своїх виробництв, придбання «ноу‑хау», високотехнологічного та дорогого устаткування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
