13654 (648192), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження функцій постачання та збуту в сільськогосподарських підприємствах” – викладено теоретичні основи дослідження постачальницько-збутової діяльності сільськогосподарських підприємств, визначено інструментально-методичний базис оцінки ефективності такої діяльності на підприємстві, сформульовано науково-методичні положення щодо управління постачальницько-збутовими витратами підприємства.

Матеріально-технічне постачання – це багаторівневий процес планування та управління матеріальними ресурсами на основі вивчення програм виробництва та збуту виготовленої продукції. Багаторівневість процесу матеріально-технічного постачання полягає в тому, що він повинен ефективно функціонувати не тільки на загальнонаціональному рівні, а й на рівні окремих галузей та окремих підприємств. Критерієм такої діяльності виступає максимальне задоволення потреб виробництва у матеріальних ресурсах (за кількістю, якістю, строками і та ін.) за мінімальних затрат на її здійснення.

Вихідним моментом діяльності сільськогосподарських підприємств з матеріально-технічного постачання є аналіз зв’язків між виробничою програмою, збутом і потребою в матеріалах. Для своєчасної закупівлі матеріалів складається прогноз збуту, якщо він не забезпечений замовленнями клієнтів. Прогноз – це вихідна ланка наступного планового ланцюга на підприємстві. Обґрунтованість його складання має важливе значення для визначення розміру запасів, готовності до постачань і витрат на виготовлення продукції та її збут. На основі прогнозу складається план збуту. Збут повинен збалансовуватися таким чином, щоб виникла поетапна виробнича програма, яка потім слугує введенням для наступного визначення потреб у матеріалах.

Матеріально-технічне постачання, якщо його розглядати в масштабі всього народного господарства, в економічному розумінні становить єдність постачання та збуту. Така природа матеріально-технічного постачання випливає із самої суті економічних процесів, де тісно взаємопов’язані виробництво, обмін, розподіл і споживання. Однак для кожної господарської одиниці функції постачання та збуту є окремими складовими її виробничо-фінансової діяльності. У дисертаційній роботі процеси постачання та збуту розглядаються власне з перспективи одного, окремо взятого суб’єкта господарської діяльності, для якого постачання та збут є різними фазами виробничого процесу: постачання – початкова фаза, збут – завершальна фаза. Під поняттям “матеріально-технічне постачання” розглядається діяльність підприємства щодо організації постачання виробничого процесу матеріально-технічними ресурсами, під поняттям “збут” – діяльність підприємства, спрямована на організацію збуту продукції, виготовленої цим же ж підприємством.

Теоретичним аспектам економічної ефективності матеріально-технічного постачання та збуту продукції до цього часу приділялось мало уваги, що зумовлено існуючою донедавна системою планової економіки, де функції постачання та збуту брала на себе держава.

Для створення цілісної картини ефективності постачальницько-збутової діяльності підприємства розрахунок доцільно проводити поетапно. На першому етапі система показників показує відношення зусиль (затрат), витрачених на організацію матеріально-технічного постачання виробництва та зусиль, витрачених на збут продукції, до вартості кінцевої продукції (розраховується як середня між вартістю валової продукції та вартістю реалізованої продукції), й частку постачальницько-збутових витрат у сумарних витратах підприємства:

, (1)

де Е_пз – показник ефективності постачальницько-збутової діяльності;

В_кп – вартість кінцевої продукції, грн.;

В_пз – витрати на постачання та збут, грн.;

4 , (2)

де Ч_пз – частка постачальницько-збутових витрат у сумарних витратах підприємства;

В – сумарні витрати підприємства, грн.

Наступний етап розрахунку показників ефективності постачальницько-збутової діяльності повинен дати відповідь, чи потрібно вносити зміни у таку діяльність на підприємстві. На цьому етапі розрахунку як показник загального результату використовується дохід від реалізації. У контексті такого підходу розглядаються два основних показники, що відображають ефективність витрат на постачання та збут: коефіцієнт окупності постачальницько-збутової системи та коефіцієнт рентабельності постачальницько-збутової системи.

Коефіцієнт окупності постачальницько-збутової системи розраховується за формулою:

, (3)

де К_О – коефіцієнт окупності постачальницько-збутової системи;

Д_р – дохід від реалізації, грн.;

В_пз – витрати постачальницько-збутової системи, грн.

Коефіцієнт рентабельності постачальницько-збутової системи є оберненим до коефіцієнта окупності постачальницько-збутової системи і розраховується за формулою:

. (4)

Наступний етап розрахунків визначає вплив постачальницько-збутової діяльності на ефективність підприємства загалом. Ефективність діяльності підприємства виражається в показнику рентабельності. Вплив процесів постачання та збуту на формування рентабельності підприємства можна визначити за допомогою виділення витрат на постачання та збут у витратах підприємства та частини активів, які обслуговують постачальницько-збутову діяльність підприємства, в активах підприємства. Таким чином, записавши прибуток як різницю доходів і видатків підприємства, отримаємо формулу:

, (5)

де Д – дохід підприємства, грн.;

– витрати підприємства без витрат на постачання та збут, грн.;

– сумарні витрати на постачання та збут, грн.;

– основні фонди, без фондів, які використовуються в постачальницько-збутових процесах, грн.;

– основні фонди, задіяні в постачальницько-збутових процесах, грн.;

– оборотні фонди, без фондів, які використовуються в постачальницько-збутових процесах, грн.;

– оборотні фонди, задіяні в постачальницько-збутових процесах, грн.

Формула (5) дозволяє провести факторний аналіз впливу постачальницько-збутових витрат на рентабельність активів підприємства.

Визначення вартості основних фондів, задіяних у постачанні та збуті, є складнішим завданням, залежить від специфіки діяльності кожного підприємства і потребує спеціальних досліджень. Окремі види основних фондів можуть використовуватись не лише у постачанні та збуті, а й для інших потреб. Тому для цих одиниць основних фондів необхідно ввести коефіцієнти, за якими їхня вартість буде поділена між активами, задіяними в постачальницько-збутових процесах, і тими, що в таких процесах участі не беруть.

Основну частину оборотних фондів, задіяних у постачальницько-збутовій діяльності підприємства, складає вартість запасів.

Під час розробки заходів щодо підвищення ефективності постачальницько-збутової діяльності підприємства ключовою проблемою є знаходження оптимального поєднання мінімізації витрат на постачання та збут при досягненні бажаного рівня виробництва і задоволення потреб споживачів. Це означає, що предметом раціоналізації є не окремі елементи діяльності підприємства (матеріально-технічне постачання чи збут), а знаходження економічно та ринково обґрунтованого оптимуму усіх елементів діяльності підприємства за умови раціоналізації сумарних витрат на постачання та збут. Для цього на підприємстві необхідно організувати облік постачальницько-збутових витрат. Метою такого обліку повинно бути економічно обґрунтоване визначення обсягу витрат, необхідних у плановому періоді для забезпечення виробництва і реалізації продукції, визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутків і формування вартості постачальницько-збутових послуг.

У другому розділі – “Аналіз постачальницько-збутової діяльності сільськогосподарських підприємств” – визначено основні тенденції та перспективи розвитку, що мають місце при здійсненні процесів матеріально-технічного постачання та збуту виготовленої продукції, а також проведено аналіз ефективності цих процесів у сільськогосподарських підприємствах Львівської області.

Характерною негативною ознакою динаміки матеріально-технічної бази стала тендерція, особливо у другій половині 90-х років минулого століття, до її значного зменшення, погіршення якісного складу основних засобів. Ці тенденції продовжуються і зараз. За період 2000-2006 рр. вартість виробничих фондів знизилась на 36,8%. Позитивними тенденціями, однак, є зростання коефіцієнта оновлення основних засобів на 5,2 пункта та зменшення коефіцієнта ліквідації основних засобів на 0,5 пункта протягом періоду, що аналізується (ступінь інтенсивності оновлення зріс на 4,99 пункта), хоч порівняно з ступенем зносу ці фактори поки що мало можуть вплинути на загальну вартість основних засобів (табл. 1).

Упродовж 2000-2006 рр. скоротилися витрати на певні види ресурсів, які є елементами матеріально-технічного постачання виробництва. Зокрема, частка витрат на запчастини та ремонтні матеріали скоротилась за цей період на 5,4% і становила у 2006 р. лише 4,1% усіх витрат на виробництво продукції. Також відчутним є значне скорочення витрат на паливо та мастильні матеріали. Якщо у 2000 р. такі витрати складали 22,9% сукупних витрат підприємств, то у 2006 р. ці витрати скоротились до 11,3%. Подібні тенденції свідчать про те, що сільськогосподарські товаровиробники з кожним роком все менше мають змогу приділяти увагу догляду за своєю матеріально-технічною базою.

Таблиця 1. Наявність, рух та зношеність основних засобів сільськогосподарських підприємств Львівської області, млн. грн.

Незважаючи на зменшення вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств, кількість реалізованої ними продукції зростає (табл. 2).

Таблиця 2. Реалізація продукції рослинництва і тваринництва сільськогосподарськими підприємствами Львівської області, тис. т

Формуються нові канали збуту. Якщо у 1990 р. сільськогосподарські виробники реалізували продукцію за традиційними каналами збуту: заготівельним організаціям, включаючи продаж за прямими зв’язками та споживчій кооперації; населенню в рахунок оплати праці й через систему громадського харчування; на ринку через власні магазини та ятки, то починаючи з 1996 р. значно розширилася їх видова структура. Тепер поряд із традиційними каналами збуту сільськогосподарську продукцію реалізують через біржі, аукціони; видають пайовикам у рахунок орендної плати за землю та майнові паї; за іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам, на експорт та ін.) Із появою великої кількості різноманітних каналів збуту сталися значні структурні зміни в реалізації сільськогосподарської продукції.

Характеристики

Список файлов реферата