11592 (647141), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Близьку до дарвінівської теорію антропогенезу висунув видатний англійський антрополог А. Кізс. За його концепцією, на світанку людства існувало багато ізольованих людських груп, між якими йшла боротьба за виживання, в якій одні перемагали, інші гинули. Перемагали ті групи, де були міцніші соціальні стосунки, таким чином, груповий відбір сприяв формуванню у людей суспільних якостей.

Обидві точки зору мають право на існування. Але це вже не статевий відбір, а щось інше, що виходить за межі біологічних стосунків і потребує іншого обґрунтування.

Поряд із цими концепціями виникнення людства було створено і безліч інших теорій, автори яких намагалися з'ясувати своєрідність людського суспільства, теж у межах біологічної еволюції, спираючись на визнання окремих біологічних чинників як рушійних сил процесу антропосоціогенезу. Одні дослідники вважали вирішальним фактором перебудови морфології людини прямоходіння, інші — розвинуту руку, яка сприяла підкоренню природи людиною, треті — розвиток мозку як «вмістилища» свідомості і розуму. Всі ці чинники дійсно мали величезне значення для морфологічної перебудови людини і формування її як соціального феномена. Без прямоходіння взагалі неможливо уявити формування людини, а без розвинутої руки — становлення й розвиток виробництва, нової, суто людської форми адаптації до мінливого природного середовища. Мозок є не тільки «вмістилищем» свідомості і розуму, а й регулятором внутрішніх функцій організму, «пультом управління» всіма діями людини, «місцем» народження ідей перетворення навколишнього середовища, засобом підтримання балансу між мінливими природними умовами та процесами, що відбуваються в організмі самої людини.

Останнім часом з'явилися нові теорії, в яких велика увага приділяється екологічним та космічним чинникам антропосоціогенезу. Спираючись на сучасні досягнення природничих наук, дедалі більше дослідників намагаються простежити безпосередні зв'язки між циклами еволюційного перетворення природи, ритмами геофізичних і космічних процесів та виникненням людини і суспільства.

Так, відомий американський філософ Говард Парсонс запропонував нове поняття «планетарна людина», змістом якого є як планетарна природа людини та її пристосованість до умов нашої планети, так і незаперечність факту саме земного її походження та мешкання, що, на думку вченого, не виключає можливості її міжпланетних подорожей. Інакше кажучи, географічні та екологічні умови нашої планети спричинили зародження, проходження та завершення процесу антропосоціогенезу.

Російський дослідник В. А. Анучін звернув увагу на те, що крім своєрідності екологічних умов розвитку флори і фауни земної кулі, для отримання істотних наслідків еволюційної перебудови організмів необхідно ще мати певний час для трансформації існуючих біологічних форм у нові, які лише згодом можна буде розглядати як наслідок впливу географічного чинника. Водночас для еволюції організмів, крім зміни природного середовища, потрібні ще боротьба за існування, природний відбір, спадковість. Однак без різноманітності географічного середовища та його перманентних змін живим істотам не треба було б пристосовуватись.

Останнім часом значно збільшився обсяг поняття «географічне середовище» за рахунок включення в нього, крім традиційного компонента ландшафтно-кліматичної різноманітності, космічного впливу на розвиток живих істот, передусім радіаційних процесів, а також тектонічних, сейсмічних, вулканічних тощо. Серед багатьох гіпотез цього напряму заслуговує на увагу гіпотеза Г. М. Матюшина. На основі спостережень розміщення знахідок решток найдавніших людей та їхніх предків, які в переважній більшості виявились «прив'язаними» до зони східно-африканського рифтового розлому, він вважає, що одним із найважливіших чинників антропогенезу були мутації, зумовлені радіацією — властивістю уранових руд різко впливати на спадковість високорозвинених істот. Саме такі радіаційні умови мали місце декілька мільйонів років тому, коли внаслідок тектонічних зсувів, на думку французьких учених, у південно-східній Африці виник природний атомний реактор. Він став джерелом тієї радіації, під впливом якої високорозвинені антропоїди перетворились на найдавніших людей.

Ще евристичніший ефект мали спостереження Г. М. Матюшина, який довів, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу людини збігаються з циклами геомагнітних інверсій — періодичною зміною магнітних полюсів землі, в інтервалах між якими слабшає захист живих істот від космічної радіації. Таким чином, космічна радіація є одним із важливих чинників поетапного вдосконалення структури людини. В наш час бурхливого розвитку природничих наук неможливо не враховувати їх внесок у розробку теорії антропосоціогенезу. Здебільшого йдеться про науково обґрунтовані, а іноді й дійсно евристичні відкриття. Зокрема, це стосується еволюції самої людини як природного феномена. Проте, розкриваючи процес формування сучасного фізичного типу людини, жодна з цих концепцій не дає відповіді на питання, як разом із людиною виникло суспільство, тобто людство як таке. Цілком зрозуміло, що поведінку людини визначає не її біологія, а щось інше, що відрізняється від біологічного.

Немає потреби детально розглядати більшість сучасних соціальних концепцій. Їх, за винятком суто спекулятивних і антинаукових, можна звести до двох основних теоретичних напрямів: так званого культурологічного та трудового.

Серед багатьох західних дослідників, перш за все американських, дістала широке визнання культурологічна теорія, згідно з якою основою соціогенезу є культура, насамперед духовна. Народжуючись і зростаючи, людина формується під впливом культури того чи іншого соціального оточення. Саме культура, а не структура організму, визначає поведінку людини. Це пов'язано з особливостями розвитку культури, яка передається від одного покоління до іншого не генетичним шляхом, а завдяки навчанню. Таким чином, розвиток культури може відбуватися незалежно від біологічної еволюції. Це безперечно. Водночас не можна стверджувати, що культура є єдиною ознакою, завдяки якій людство відрізняється від тваринного світу.

Найбільшого поширення серед дослідників набула трудова теорія Ф. Енгельса, згідно з якою праця створила саму людину, зумовила напрям розвитку її морфологічної структури, сприяла виникненню мислення, свідомості, мови, культури тощо. Визнаючи вирішальну роль праці в становленні людства, трудова теорія надає великого значення також біологічним чинникам, передовсім прямоходінню, розвитку руки і мозку. В зв'язку з цим вона визначається як біосоціальна.

Характеристики

Список файлов реферата