Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Рис. 2. Личинки і будиночки волохокрильців:

1,2 - будиночок і личинка стенофіла (Stenophylax); 3 - личинка фриганеї (Phryganea strіata) у будиночку; 4 - будиночок апатанії (Apatanftі); 5 - будиночок моланни (Molanna angustata); 6 - будиночок гелікопсихе (Helіcopsyche borealіs); 7 - личинка ріакофіли (Rhyacophіla nubіla).

Рис. 3. Сухопутний волохокрилець (Enoicyla pusilla): 1 — самец; 2 — самка; 3 — личинка.

Рис. 4. Сітки нейрекліпса (Neureclipsis bimaculata).

Рис. 5. Личинка нейрекліпса.

У Північній Америці поширені равликові волохокрильці (родина Helіcopsychіdae), що роблять собі спірально звиті чохлики, настільки схожі на раковинки равликів (мал. 3, 6), що навіть зоологи, перш ніж упевнено сказати, що їм зустрілося - раковина або будиночок волохокрильця, повинні дуже уважно придивитися.

Хоча личинки волохокрильців і дуже добре пристосовані до життя у воді, усе-таки серед форм, що будують чохлики, є і такі, які залишили водне середовище і перейшли до життя на суші. Таким є сухопутний волохокрилець (Enoіcyla pusіlla), що живе в букових лісах Західної Європи (мал. 4). Цікаво, що в цього волохокрильця самки безкрилі. Личинки сухопутного волохокрильця живуть у підстилці і серед моху, що покриває стовбури дерев. Ця личинка уникає води і, коли після сильних дощів шар опалих листків сильно намокає, переселяється на стовбури дерев. Будиночок личинка робить із дрібних шматочків опалих листків.

Хоча життя в чохликах і характерне для більшості личинок волохокрильців, представники деяких родин ведуть інший спосіб життя, незважаючи на те, що мають прекрасно розвинені прядильні залози. У неглибоких і нешвидких річках у заростях рдестів і інших водних рослин зустрічаються прикріплені до водних рослин ніжні, ледь помітні прозорі трубочки (мал. 5). Вони коливаються струменями розмірно поточної води. Звичайно таких трубочок в одному місці буває багато - скупчення. Роблять їх личинки нейрекліпса (Neureclіpsіs bіmaculata) із родини поліцентропід (Polycentropіdae). Якщо перенести ці трубчасті утворення в стоячу воду, наприклад помістити у відро з водою, вони спадуть і стануть непоказними - потік води надуває і підтримує форму цих тонких підводних сачків. Якщо розглянути таку трубочку в бінокуляр, видно, що це і справді сітка - сітка, чудово сплетена, із дрібними однаковими ячейками. Плетуть ці трубчасті сітки вузькі довгі личинки, що живуть без чохла і не мають зябер. Личинки (мал. 6) будують собі в текучій воді не будиночки, а тенета - ловчі сіті, у які попадають проносимі течією дрібні ракоподібні, личинки одноденок і інших тварин, що стають поживою нейрекліпса. У воді хижа личинка цього волохокрильця ловить поживу так, як на суші це роблять павуки-тенетники!

У великих рівнинних ріках - у водах Волги, Дону, Дністра - розвивається багато волохокрильців гідропсихід (родина Hydropsychіdae). Личинки гідропсихід роблять тенета з прямокутними ячейками, а самі сидять поруч у легкому чохлику з тонких ниток (мал. 7). Варто потрапити в тенета дрібному рачкові або комасі, як хижі личинки (їх розміри досягають приблизно 2 см) вискакують з укриття і хватають здобич своїми сильними щелепами! У вигляді мішечків (мал. 7) роблять ловчі сіті личинки плектрокнемій (Plectrocnemіa). Цікаво, що такі спеціалізовані ловці водної здобичі, як гідропсихіди і плектрокнемії, можуть виходити і на сушу. На відстані десятків метрів від струмків у лісовій підстилці знаходили цих личинок, де вони жили, звичайно, не роблячи ніяких ловчих сітей.

Утім, деякі личинки волохокрильців (родина Rhyacophіlіdae) і у воді не роблять складних споруджень. Плазуючі по кам'янистому дну чистих холодних струмків красиві зеленувато-сині личинки ріакофіл (Rhyacophіla nubіla), (мал. 3, 7), що досягають довжини 2,5 см, тільки випускають нитку, що утримує личинку від зносу водою. Ці хижаки чіпляються за дно і за виділювану ними нитку ногами і прикріпними гаками на задньому кінці черевця і чекають здобичі. Швидкому схоплюванню здобичі личинкам ріакофіл допомагає те, що в них сильні щелепи спрямовані прямо вперед, як у хижих личинок жужелиць.

Рис. 6. Ловча камера гідропсіхе (Hydropsyche).

Рис. 7. Ловчий мішок плектрокнемії (Plectrocnemia conspersa).

Рис. 8. Пливуча лялечка ріакофіли (Rhyacophila).

Розвиток волохокрильців триває звичайно 1 рік, але у великих північних видів і 2- 3 роки.

3.2 Місце та значення волохокрильців в природному середовищі

Ознайомлення навіть з деякими представниками личинок волохокрильців показує, наскільки різноманітні їхні звички й особливості. А дорослі волохокрильці не живляться, тільки розмножуються, і усі ведуть подібний спосіб життя. Тому зрозуміло, що розпізнавати личинок волохокрильців порівняно легко (у різних видів неоднаковий не тільки спосіб життя, але неоднакова і будова окремих частин тіла), а види дорослих волохокрильців можуть розпізнавати тільки ентомологи, які спеціально їх вивчають.

Знайомство з волохокрильцями показує також, що не тільки вивчення будови різних частин тіла тварин дозволяє добре їх розрізняти і розпізнавати, але і поведінку (знаходять вираження, наприклад, у спорудженні чохлики в тієї або іншої форми) може бути використано систематиками як вагома ознака. На це вперше звернув увагу засновник порівняльної зоопсихології росіянин зоолог В. А. Вагнер.

Багато своєрідного в житті і розвитку волохокрильців. У більшості комах з повним перетворенням лялечка майже нерухома і, якщо личинка і доросла комаха живуть у різних середовищах, личинка полегшує дорослій комасі потрапляння в сприятливі для неї умови, наприклад: так пристосовані до життя у воді личинки, як личинки жуків-плавунців, вони виходять з води і зариваються в землю. Інакше поводяться волохокрильці. У них лялечка починає своє життя в чохлику, спорудженому ще в стадії личинки, потім вона якийсь час живе вільно в товщі води, а останній етап життя лялечки, перед перетворенням її в дорослу комаху, протікає в повітряному середовищі.

Лялечка у волохокрильців вільна (мал. 8). Це взагалі така ж стадія пристосованості до життя у воді, як і личинка. Життя лялечки легко простежити на прикладі стенофіла, з розгляду якого було почате знайомство з личинками волохокрильців. Перед окуклюванням личинка вибирає більш спокійну ділянку водойми і, прикріплюючи чохлик до каменя, заплітає його кінці так, щоб у кожному був отвір для вільного доступу води. Коли личинка окуклиться, лялечка усередині чохлика робить увесь час коливальні рухи, упираючись у стінку чохлика виростом на основі черевця. Для прочищення отворів у лялечки на верхній губі є сильні щетинки і на задньому кінці тіла очисні відростки. Лялечка прориває своїми могутніми зубцюватими щелепами (несхожими на личинкові, а тим більше на практично відсутні щелепи дорослих волохокрильців) передній кінець чохлика і, вийшовши з нього, починає швидко плавати на спині, як клопи-гладиші, роблячи гребні рухи довгими, постаченими плавальними волосками середніми ногами. Добравшить до каменю, береги або рослини, лялечка чіпляється за нього і виповзає з води. Важко назвати лялечку волохокрильця "спочиваючою стадією", як часто називають лялечок комах!

Лялечка починає розмірно рухати черевцем, у неї відкриваються дихальця, тіло роздувається і відбувається останнє линяння - через подовжню щілину на спинній стороні грудей і голови виходить дорослий крилатий волохокрилець. Ті волохокрильці, личинки яких живуть не в чохликах, перед оку клюванням споруджують собі чохлики. Спосіб життя лялечок досить однотипний.

Відомо близько 3000 видів волохокрильців - вони поширені в основному в нежарких місцевостях. Відзначено близько 600 видів.

По системі великого знавця цих комах А. В. Мартинова волохокрильці поділяються на 2 підряди. Підряд цільнощупикових (Іntegrіpalpіa) названий так, оскільки в дорослих комах останній членик щелепних щупиків простий, не розділений на кільця, цей підряд включає волохокрильців, в основному тих, які роблять собі будиночки. Підряд кільчатощупикових (Annulіpalpіa) названий так по розділеним на кільця щелепним щупикам і включає, зокрема тих, що не роблять будиночків гідропсихід і ріакофіл.

Усього в межах ряду різні ентомологи виділяють від 13 до 16 родин.

Висновки

Життєві фомри тварин являють собою комплекс фізіологічних та морфологічних властивостей виду, які забезпечують існування даного виду в середовищі

На дні водойм можна зустріти досить цікавих жителів – це личинки волохокрильців. Дорослі особини волохокрильців літають поблизу водойм. Личинки живуть головним чином у проточних водоймах, у тому числі й у холодних гірських протоках і дуже рідко в стоячих водах.

Життєві форми личинок волохокрильців характеризуються:

• різною формою будиночків;

• використанням матеріалу для спорудження своїх будиночків;

• середовищем існування (водні та сухопутні форми).

Розрізняють личинки волохокрильців: личинки стенофіла, личинки апатанії, личинки фриганеї, личинки лімнофілів, личинки нейрекліпса, личинки гідроксид, личинки ріакофіли.

У світовій фауні відомо понад 3000 видів волохокрильців, у тому числі в нас у країні відзначено 300. Волохокрильці - безсумнівно корисна група комах, їх личинками живляться промислові риби наших річок. У гірських струмках личинками стенофілів живляться форелі, поїдаючи їх, незважаючи на міцні піщані будиночки.

Список використаної літератури

1. Агаджанян НА. Человек и биосфера. — М.: Знание, 1987.

2. Андрианова Н.С. Экология насекомых: Курс лекций. – М., 1970. – 158 с.

3. Березина Н.А. Гидробиология. – М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. – 360 с.

4. Биоиндикация загрязнений наземных экосистем: Пер с нем. Пор ред. Р.Шуберта. -М.:Мир, 1988.-350 с.

5. Винберг Г.Г. Первичная продукция водоемов. – Минск, 1960.

6. Денисова С.И. Полевая практика по экологии: Учеб. пособие. - Мн.: Универсітзцкае, 1999. - 120 с.

7. Жизнь животных: В 6-ти томах. – М., 1985.

8. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. — М.: Просвещение, 1971.

9. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. – К., 1985.

10. Константинов А.С. Общая гидробиология. - М., 1986.

11. Лабораторний та польовий практикум з екології / І.В.Бейко, В.М.Боголюбов, І.Г.Вишенська та ін: Під ред. В.П.Замостяна та Я.П.Дідуха. - Київ: Фітосоціоцентр, 2000.-216с.

12. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. – К., 1965. – 503 с.

13. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.

14. Сытник К.М. и др. Словарь-справочник по экологии. - К.: Наук. думка, 1994. - 670 с.

15. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. – К., 1985.

16. Федорова А.И.. Никольская А.Н. Практикум по экологии и охране окружающей среды: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.

17. Фролова Е.Н., Щербина Т.В., Михина Т.Н. Практикум по зоологии беспозвоночных. – М.: Просвещение, 1985. – 231 с.

18. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. — К.: Генеза, 1997.

19. Шитиков В.К., Розенберг Г.С., Зинченко Т.Д. Количественная гидроэкология: методы системной идентификации. - Тольятти: ИЭВБ РАН, 2003. - 463 с.

20. Школьный экологический мониторинг: Учебно-методическое пособие. / Под ред. Т.Я.Ашихминой. - М: АГАР, 1999. - 387 с.

21. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. – К.: Либідь, 1995.

Характеристики

Список файлов реферата