828 (642193), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

У стандарті бухгалтерського обліку необхідно зазначити, що метою економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат виробництва, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, отже, і собівартості продукції (послуг). Провадитися економічна амортизація має в рамках управлінського обліку і тільки неприскореними методами. В усьому іншому керівники підприємств мають вибирати норми і правила нарахування, які найбільшою мірою відповідають досягненню поставленої мети.

Якщо звернутися до наведених результатів вибіркового обстеження підприємств, то за паралельного використання фіскальної та економічної амортизації 61% респондентів більше не вважатимуть себе постраждалими від істотного підвищення собівартості продукції, зумовленого прискореною амортизацією. Стає очевидним, що прискорена амортизація штучно завищує собівартість продукції, і відповідно, занижує прибуток для цілей оподаткування, а фактично не підвищує собівартість і не знижує прибуток. Дана обставина чомусь важко сприймається не тільки практичними працівниками, а й багатьма вченими-економістами, які займаються проблемою відтворення засобів праці.

Відмінність неприскореної фіскальної амортизації від економічної полягає в такому. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду має бути орієнтованою на найімовірніше значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. А в економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду має дорівнювати фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у стандарті названий строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що є найвигіднішим для підприємства, або з різних причин може відрізнятися від нього в будь-який бік.

Слід особливо підкреслити, що широко використовувані у світовій практиці і наведені в стандарті такі прискорені методи нарахування амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості за подвійною нормою, кумулятивний (суми чисел), аж ніяк не відбивають якісь реальні закономірності втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Вони просто задають певні алгоритми розрахунку сум амортизації, які зменшуються в часі. Тому. якщо встановити період амортизації таким, що дорівнює економічно раціональному строку служби засобів праці, то збіг нараховуваних сум амортизації із справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості може бути тільки випадковим. Рівною мірою це стосується і всіх інших відомих методів прискореної амортизації. Прискорена амортизація має дозволятися тільки для основних засобів, які вводяться, оскільки в цьому випадку вона найбільшою мірою стимулює оновлення виробництва та інвестиції.

Головний недолік діючої амортизаційної політики — її антиінвес-тиційна спрямованість через законодавчу регла­ментацію амортизації тільки як елементу роз­рахунку податку на при­буток і повного відриву нарахування амортизації від реального зносу ак­тивів у конкретних умо­вах їх експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нараху­вання амортизації є прийняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості ак­тивів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі авансованого капіталу на витра­ти виробництва.

Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у 1998).

Це зумовило різкі зміни структури як витрат на вироб­ництво продукції, так і джерел фінансування капітальних вкла­день: питома вага амортизації у витратах на виробництво ско­ротилася з 9,3 до 7,8%; у складі джерел фінансування капіталь­них вкладень — з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі особливо небез­печна тенденція до поглиблення нецільового характеру вико­ристання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгал­терського балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амор­тизація, що знаходиться в поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзви­чайно спрощена. Положення складнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю об'єктів другої та тре­тьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного кон­тролю сум нарахованої амортизації податковою адміністрацією). Такий облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів (інтенсивність вико­ристання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість аморти­заційної політики жорсткі обмеження, покладені на вико­ристання прискорених методів амортизації чинним зако­нодавством: їх застосування розповсюджується тільки на введені із середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних засобів без права індексування їх вартості; не розповсюджуються прискорені методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються державою і найголовніше - регламентований механізм прискореної амортизації не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів ви­користання. Використання прискорених методів аморти­зації потребує індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо групового обліку активів.

Прискорені методи амортизації самі по собі не містять сти­мулів до інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбут­ковому виробництві. Ці методи в змозі«підігріти» інвес­тиційну активність в уже інвестованих, прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного зростання і відродження виробництва прискорені методи амор­тизації можуть стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення - підтримка вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отримання додаткових податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готу­ючись до інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи підприємницьким структурам у вико­ристанні власних коштів, але в реальних умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації передчасні і корисні лише в теоретичному плані.

Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати прове­дення ініціатив з розробки стратегічних документів - Кон­цепції державної амортизаційної політики та Програми рефор­мування амортизаційної системи (довго-, середньо- та корот­кострокової). Ці стратегічні документи повинні визначити ос­новні засади Закону України «Про амортизацію» і бути узгод­женими з відповідним розділом Закону України «Про оподат­кування прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нор­мативними актами, що регламентують порядок оцінки, індек­сації основного капіталу, обліку його руху, зносу та амортизації.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні до­кументи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні поло­ження:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при по­силенні останніх. Це здійснюється на основі послідовної рег­ламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвес­тиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підви­щення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію» , в якому амортизація трактується як еко­номічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів господарської діяльності. Закон визначає основні правила на­рахування і використання амортизації (класифікація основ­ного капіталу, середні нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік та порядок застосу­вання різних методів амортизації, умови списання та зараху­вання активів на баланс, зобов'язання щодо цільового викори­стання амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам гос­подарювання у виборі прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології, для цього він пови­нен передбачати;

• прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової) вартості основного капіталу;

• відродження пооб'єктного обліку активів на індивіду­альних рахунках;

• класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням його галузевої специфіки;

• визначення групових норм згідно з функціональною кла­сифікацією основного капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у визначеному діапазоні коли­вань (коридорі) залежно від конкретних умов експлуатації;

• заборону на безповоротне вилучення коштів аморти­заційного фонду в будь-якій формі;

• введення відповідно до стратегії пріоритетів структур­ної та науково-технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки вироб­ництво не вийде на траєкторію сталого економічного зрос­тання, в умовах якого природно набуватимуть розповсюд­ження прискорені методи амортизації;

• скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл підприємствам самостійно обирати мето­ди амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

• перехід до відокремлених стандартів обліку для оподатку­вання і зовнішніх користувачів; для цього систему обліку регла­ментувати таким чином: у собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей оподаткування вони приймають­ся з урахуванням затверджених норм і у встановлених межах.

­

Висновки

Дана робота розкриває сутність амортизаційних відрахувань, що полягає в здатності відтворювати основні фонди, оновлювати їх. У роботі подані характеристики різних видів амортизації, що використовуються в залежності від виду і строку служби основних фондів. Розкриття видів і методів аналізу амортизаційних відрахувань, шляхів їх удосконалення дає змогу використати цей матеріал на практиці для вивчення економічних можливостей конкурентного підприємства.

При розрахунку норм амортизації дуже важливо правильно визначити економічно доцільний строк служби основних фондів з урахуванням їх довговічності, морального зносу, перспективних планів технічного переобладнання, балансу устаткування, можливостей модернізації і капітального ремонту.

Особливо слід відмітити, що вибір методу амортизації основних фондів повинен базуватися на розробці бізнес – плану діяльності підриємства протягом амортизаційного періоду і врахувати темпи зростання обсягів діяльності та її доходності, темпи зростання поточних витрат, зміни в податковій політиці держави або податковому статусі підприємства, необхідність та час виконання фінансових зобов’язань, джерелом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку. Необхідно врахувати прогнозований період експлуатації об’єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об’єкта амортизації, потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Крім того, треба мати на увазі, що в ряді галузей норми амортизації можуть бути підвищені чи понижені також у залежності від технологічних особливостей виробництва, режиму і змінності устаткування, ступеню навантаження і фізичного об’єму виконуваних робіт, умов зовнішнього середовища, географічного розміщення об’єктів та інших факторів.

Проаналізувавши практичні проблеми управління амортизацією основних фондів можемо зробити висновки, наслідком лібералізації державної амортизаційної політики та орієнтації системи амортизації на західні стан­дарти, розпочатих у країні із середини 1997, стало значне по­слаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної систе­ми та її безпосереднє підпорядкування інтересам бюджетно-податкової політики.

Найсуттєвіші з низ:

- підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових, нав'язали тільки прискорену аморгизацію, хоч вона дає переваги лише рентабельним підприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної амортизації;

Характеристики

Список файлов реферата