144 (641481), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

1802: В. Волластон (Англія) винаходить щілистий спектроскоп. В спектрі Сонця знайдено 7 темних ліній.

1811: Араго винаходить поляриметр і з його допомогою доводить, що сонячна фотосфера - розжарений газ. Тіло ж Сонця багато учених ще продовжували вважати твердим і навіть холодним.

Фраунгоферові лінії

1814-1815: Й. Фраунгофер знаходить 576 темних ліній в спектрі Сонця. Лабораторна лінія натрію співпала з темною сонячною. Незабаром з'являється спектральний аналіз.

1834: Видатний німецький астроном Фрідріх Вільгельм Бессель доводить відсутність атмосфери на Місяці (немає рефракції у краю місячного диска).

1837: засновник Пулковської обсерваторії В.Я. Струве нарешті упевнено знайшов річний паралакс у зірки (0.12" у Веги); в 1838 році Бессель знайшов і дуже точно зміряв паралакс у 61 Лебедя, а Т. Гендерсон - для Альфи Центавра. До кінця XIX століття було зміряне біля півсотні зоряних паралаксів.

1839-1840: в астрономії починає застосовуватися фотографія (Дагерр і Араго одержали знімки Місяця). 1842: фотографування Сонця, 1850: перша фотографія зірки (Веги). 1858: перший фотопортрет комети.

1843: Г. Швабе першим відкрив періодичність в зміні числа сонячних плям і оцінив період приблизно в 10 років. В 1852 р. цю закономірність перевідкрив Р. Вольф, який дав більш точну оцінку (11 років) і встановив, що зростання числа плям викликає геомагнітні обурення. Зв'язок сонячних плям із земними процесами, помічена Гершелем, починає яснішати.

1845: вступив в лад гігантський рефлектор ірландського астронома У. Парсонса, графа Роса. Відразу виявилася помилка Гершеля - більшість «планетарних» туманностей виявилася зоряними скупченнями. В тому ж році було зроблено видатне відкриття - спіральну структуру туманності M51, а незабаром і у десятка інших туманностей.

1846: найбільшим тріумфом ньютонової механіки стало відкриття «на кінчику пера» восьмої планети - Нептуна. Честь відкриття розділили кембріджський математик Адамс, французький астроном Льоверьє і спостерігач - берлінський астроном Галлі. Планета була знайдена всього в 52' від вказаного розрахунками місця. Майже негайно У. Лассел (Англія) відкриває і супутник Нептуна - Тритон.

1851-1852 - лабораторне вимірювання швидкості світла; ідея Араго, виконання - Фуко і Фізо.

1857: точна шкала зоряних величин (Н. Р. Погсон (англ.)). З 1876 року початий випуск фотометричних каталогів в новій шкалі.

1859: Дж. К. Максвелл обгрунтував метеоритну будову кільця сатурна. Льоверье відкриває нез'ясовний віковий зсув перигелію Меркурія. Р. Х. Кэррингтон вперше описує спалах на Сонці.

1859-1862: Кирхгоф і Бунзен розробили могутній метод видаленого дослідження хімічного складу позаземних об'єктів - спектральний аналіз. Вже в 1861 році Кирхгоф публікує попередній хімічний склад сонячної атмосфери.

1862: відкритий передбачений ще Бесселем невидимий супутник сіріусу (Сіріус-B).

1867: зміщені спектри зірок в поєднанні з принципом Доплера використані Хаггинсом для визначення променевих швидкостей небесних світил.

1868: Н. Локер відкрив в спектрі Сонця лінію, не відповідну ніякому з відомих тоді хімічних елементів, і назвав цей новий елемент гелієм. Пізніше гелій знайшли і на Землі. Локер знайшов зміну спектру сонячних плям протягом 11-річного циклу сонячної активності, а в 1873 р. виказав здогадку, що в надрах Сонця відбувається розпад хімічних елементів.

Карта Марса Скіапареллі

1877: два відкриття на марсі: Асаф Хол (США) відкриває Фобос і Деймос, а Скіапареллі - марсіанські «канали».

1879: Дж.Х. Дарвін публікує гіпотезу приливного походження Місяця (відриву її від Землі). С. Флемінг (Канада) пропонує розділити Землю на годинні пояси. В 1884 р. поясний час введений в 26 країнах; одночасно прийнято міжнародну угоду про вибір грінвічського меридіана як нульового і проходження лінії зміни дат.

1885: перший нагляд спалаху нової в Туманності Андромеди (пізніше з'ясувалося, що це була найновіша).

1898: У.Г. Пикеринг відкриває Фебу, супутник сатурна, і його дивну особливість - зворотне обертання по відношенню до своєї планети.

XX ст.

1902: А. Майкельсон уточнює швидкість світла (299890 ± 60 км/сек).

1908: У першого позаземного об'єкту - Сонця - знайдено магнітне поле (Дж. Хейл, США).

1908-1916: відкриття пряме пропорційній залежності між періодом і видимою зоряною величиною у цефеїд в Малій Магеллановій хмарі (Р. Лівітт, США). Керуючись цим відкриттям, Герцшпрунг і Шеплі розробили метод визначення відстаней по цефеїдам.

1912: відкриття космічного проміння (Гесс, Кольхерстер).

1913: знайдені надзвичайно великі червоні зсуви у спіральних туманностей (В. М. Слайфер, США).

1914-1919: теорія пульсації цефеїд (Шеплі, Еддінгтон).

1916: відкрита зірка Барнарда, що «летить» (Е. Е. Барнард, США).

1916-1918: теорія внутрішньої будови зірок (Еддінгтон).

1918: модель Шеплі структури Галактики, виведена з наглядів; правильно визначені діаметр і положення центру; несподівано для всіх з'ясувалося, що Сонце знаходиться на краю Галактики.

1919: створення Міжнародного астрономічного союзу.

1923: відкриття 22-річного циклу магнітної активності Сонця і зміни знака полярності плям (Дж. Хейл, США). Встановлення залежності «маса-світимість» для зірок - Герцшпрунг (Данія), Рессел (США), Еддінгтон (Англія).

1924-1926: теорія променистої рівноваги зоряних надр (Еддінгтон).

1925-1934: відкриття вуглекислого газу на Венері (Адамс, Сент-Джон і Данхем, США).

1926-1927: на основі аналізу руху зірок Б. Линдблад і Я. Оорт встановлюють обертання Галактики.

1927: Ж. Леметр публікує свою гіпотезу розширення Всесвіту.

1929: встановлений закон Хаббла.

1930, 19 лютого: відкритий Плутон (До. Томбо, США).

1931: гіпотеза Артура Мілна - після вибуху новим залишається білий карлик. В 1934 році Бааде і Цвікки виказують припущення, що після вибуху найновішою залишається нейтронна зірка.

Початок 1930-х рр.: Цвікки робить висновок про існування у Всесвіті прихованої маси.

1934: Паренаго і б. В. Кукаркин передбачають, що незабаром вибухне зірка T Північної Корони; це дійсно відбулося в 1946 році.

1942: Мейолл і Оорт з'ясовують, що Крабовідная туманність - залишок від вибуху найновішої 1054 роки. Складена перша радіокарта неба (Ребер).

1945: червоний зсув підтверджений і в радіодіапазоні (М. Райл, Англія).

1950: гіпотеза Оорта про існування на краю Сонячної системи (100-150 тис. а. е.) сферичного шару комет - «хмари Оорта».

1951: доведена спіральна структура нашої Галактики.

1955-1956: реєстрація радіовипромінювання Венери, Юпітера і комети Аренда-Роллана.

1957: початок космічної ери. З'явилася можливість запуску космічних лабораторій. Значення цих досягнень астрономії важко переоцінити. Запуск штучних супутників Землі. (1957, СРСР), космічних станцій (1959, СРСР), перші польоти людини в космос (1961, СРСР), перша висадка людей на Місяць (1969, США), - епохальні події для всього людства. За ними послідували доставка на Землю місячного ґрунту, посадка апаратів на поверхні Венери і марса, що спускаються, посилка автоматичних міжпланетних станцій до більш далеких планет Сонячної системи.

1958: відкриття радіаційних поясів Ван-Аллена. Н. А. Козирєв відзначає в місячному кратері Альфонс ознаки вулканічної діяльності.

1959: радіолокація Сонця (США). Станція Місяць-2 не знаходить у Місяця магнітного поля. Одержані перші фотографії зворотної сторони Місяця.

1961-1964: радіолокація Меркурія, Венери, марса, Юпітера (СРСР і США). Уточнені величина а.о. і період обертання Венери навкруги Сонця, визначені період осьового обертання Венери (виявився зворотним), температура і фізичні характеристики поверхні планет.

1965: відкриття реліктового випромінювання. Перші фотографії поверхні марса (Марінер-4).

1967: дослідження атмосфери Венери з апарату Венера-4, що спускається.

1969: висадка Аполлона-11 на Місяці.

1971: перша м'яка посадка на марс (Марс-3).

1974: сенсаційний висновок С. Хокинга про можливість «випаровування» чорних дір.

1975: перша фотопанорама поверхні Венери (Венера-9,10).

1975: фотографії Фобоса, Деймоса і поверхні марса (Вікінг-1, 2).

1977: відкриття кілець Урану. Запуск Вояджера-2, що передав неоціниму інформацію про зовнішні планети: Юпітер (1979, знайдені кільця), Сатурн (1981), Уран (1986, 10 нових супутників), Нептун (1989).

1978: відкриття Харона, супутника Плутона (Дж. У. Крісті, США).

1986: дослідження комети Галлея АМС Вега-1, 2 і Джотто.

Характеристики

Список файлов реферата