78177 (638845), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Можемо лише відзначити його неоднорідність . Якщо пред ставники літературного угрупованння “Українська хата” іноді надто катигорично відмежовувались від народницьких традицій , яка , мовляв ,”не пориває вперед , а топчеться на одному описуванні , регістрації сільськогосподарського інвентаря” , то “Молода муза “, як правило, не проголошувала такого розриву зі школою “старого” реалізму,а прагнула поєднати традицію з новиму західноєвропейськими віяннями.
“Ми всі любили нашу пісню народну , нашу літературу й театр, — згадував пізніше Б. Лепкий, — а все ж бачили , що не стільки сонця,що в вікні .Чогось-то нового бажалося , захочувалось печеного леду , як дехто насміхався з нас ...Я був тоді в Кракові , як “Молода муза “ прийшла на світ , але я її не цурався.
Була це дівчина гарна , та невговкана й химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми , сідала над рікою та приглядалася в свічаді плеса.
Не ступала слідами Квітчиної “Марусі”, й не одному голову звернула “. Цей , за словами Б.Лепкого, Sturm und Drang ( буря і натиск)молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненні поєднати ідеї Кардуччі й Ніцше, Метерлінка й Ібсена з традиціями рідної культури. А шукали молоді цихтрадицій не в стилі побутописання , а спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди , демонологічний світогляд народу, “п”ятий єлемент підсоння і четвертий вимір людської душі “.Наталя Кобилянська написала статтю “Символізм в народній пісні “, в якій ствердшувала , щофолькльорна символіка часто співзвучна з тією, яка “послідніми часами станула проти домінуючого в літературі натуралізму”.
Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал , іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей , які мають загальнолюдський характер? Такою мірою , як це зробила Леся Українка в “Лісовій пісні”, М. Коцюбинський в “Тінях забутих предків”, не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа (“Лісовий дзвін “, “Поєма долин”), драматична поема В. Пачовського“Сон української ночі” та вірші збірки “Ладі й Марені терновий огоньмій” були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі.
Нарешті, ще один принцип поетики “молодомузівців” — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поєзії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що“молодомузівці” дотримувались гасла “мистецтва для мистецтва”.
Знаходили й підтвердження в рядках одного з віршів В. Пачовлького: “Се є штука — я не пхаю тут ідей!” Одначе це була радше реакція на вимогу писати “соціально-програмові”, як висловився О. Луцький в листі до Г.Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі “За красою”. І самі учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писав пізніше з цього приводу : ”Довго товкли по підручниках і газетних статтях фразу, повторювану й досі , начебто “Молода муза” поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою “мистецтво для мистецтва”. Він рішуче заперечує такий погляд , підкреслюючи, що особисті, суб”єктивні мотиви “не ослабили в них громадських почувань.”
Інакше й не могло бути , бо ж учасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя , зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.
“Молода муза” існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни , отже , якихось сім — вісім років .Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.
Водночас треба враховувати й те , що літературний процес творять не тільки і, може, не стільки течії та групи , як творчі індивидуальності.
Кожний учасник “Молодої музи” — людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям .І як митець кожен з них виходить виходить за межіцієї літературної групи , оскільки творчість його не обмежується часом існування .
По-різному склалися долі колишніх “молодомузівців”. Найдовше судилось прожити Михайлові Яцківу ( він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї “Молодої музи “ експресивним стилем , в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка лірична настроєність сусідує із відразливою натуралістичністю , в нього чи не найтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеал і сплін , і водночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорний символ з модерною технікою письма , що доходить місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій. На жаль, творчість М. Яцківа припинилася невдовзі після першої світової війни, і важго гадати , що дав би цей яскравий талант зе сприятливих обставин.
Серед поетів , безсумнівно , найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка “З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням “ Страждання молодого Вертера“ Гете та “Зів”ялого лисття“ І. Франка . Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поєт зі своїм обличчям.
Здається , в цього поета в крові був потяг до мандрів , і з Італії привіз він у поєзію “молодомузівців” замість шуму смерек та хвиль Дністра аромат кипарисів , хлюпання Тибру. Бодлерівське “де-небуть, щоб тільки поза цим світом “ згодом ганяло його світами , та все ж під кінець життя прибило до пристані — хоч не тихої ,а понівеченої — рідного краю . Рання поєзія П. Карманського , сповнена “причинного смутку” . М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовами тогочасного життя Галичини , так і особистою вдачею поєта м”якою,вразливою, і тим , “що в колі його творчих зацікавлень були “поєзії” Леопарді , Бодлера , песимістичні сторінки Біблії”.
Мотиви смутку й космічного болю, що на думку І.Франка підносять поезію П.Карманського від дрібниць буденщини до проблеми загальнолюдської духовності й етики , конфліктів між добром і злом , домінують у творах “молодомузівського” періоду. Пізніше, в роки першої світової війни, той високий пафос і тон поволі поступаються місцем сатиричним тонам, гротескним образам . Поет тяжко переживає трагедію рідного краю , коли тисячі січових стрільців гинули на подільських полях, а деякі з їхніх провідників спали “під віденьськими перинами”.
Біль , драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій "Alfresco"(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходить у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.
Довгі роки перебування автора в Бразилії принесли ниску майстерних пейзажних і ліричних поезій, на жаль , сьогодні майже невідомих нашому читачу , бо друкувались вони на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних...
На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбиток суспільна ситуація , яка мало сприяла виявленню таланту. Написав і Карманський немало декларативних віршів,та все ж не припиняв творити інтимну лірику і уклав книжку "Осінні зорі".
А ще — зднійснив справжній подвиг, переклавши "Божествену комедію" Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Дві наступні-досі чекають видання...
Не вкладається в "молодомузівські" рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки. Один із основних мотивів лірики В.Пачовського — "розсипані перли" сліз ліричного героя від нерозділеного кохання , його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.
Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського, зокрема “Сон української ночі”, “Сонце руїни”, “Золоті Ворота”, в основі яких лежить ідея національного відродження .
Серед інших творів В.Пачовського назвемо історичну поему “Князь Лаборець”, засновану на легендах і щедро насичену фольклорною символікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.
Поезію Богдана Лепкого “молодомузівського” періоду пронизує туга осені, прощання.Вірш “Журавлі” наче концентрує в собі ці мотиви . В кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани , що покидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.
Найбільше сспоріднює Б. Лепкого з іншими представниками “Молодої музи” мотив природи — як того острівця , де людина може відпочити від життєвих турбот і клопотів.
Події І світової війни, у вирі яких опинився і сам письменник , внесли в його поезію нові мотиви. Якщо визначити найголовнішу зміну в поетичній творчості Б.Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у тому, що “я” поета, яке було в епіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись з колективним “я” народу.
У 20-30-ті роки письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише час від часу. Вірші цього періоду не додають нічого суттєво нового до сказаного раніше, лише інколи проблиснуть спалахи туги за молодістю, за коханням .
Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й на творчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить себе персонажем тієї чи іншої п”єси або опери.
В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудований, він “зливається” з нею у момент духовного сум”яття чи піднесення.
Цей , здавалось б, камерний поет з великою силою показав трагедію людини , краю , народу в І світовій війні , його поезія збагатилася новими барвами і тонами , здобула ноти сильного громадянського звучання.
Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники “Молодої музи”. Оригінальну спадщину С.Твердохліба компенсують його переклади . Багато й талановито переклав він , зокрема польською мовою своїх колег “молодомузівців”, а також Миколу Філянського, Олександра Козловського, Олександра Олеся.. Його інтерпритація “Каменярів” спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, з польської на українську.
Якщо в С.Твердохліба над оригінальною творчісттю домінує переклад, то О.Луцький — передусім організатор і теоретик “Молодої музи”. Сьогодні його ім”я більше відоме гострими відповідями Франка — на статтю “Молода муза” та на епіграму “Іван Храмко”, внаслідок чого склалося негативне стаслення до цього літератора , чия творчість тривала всього п”ять років.
З “Молодої музи” бере свій початок і творчість Михайла Рудницького , більше відомого своїми літературознавчими та літературно-критичними статтями. Поетична творчість його за розмірами невелика: спорадичні публікації в периодиці. Нешироке й коло мотивів та настроїв — спогад з дитинства , любовне переживання , миттєве враження. У творах М.Рудницького не знайдемо філосовської глибини , багатоплановості образу. Вірш переважно елегантний , відшліфований , як мармур , і, наче мармур, холодний. Витончена техніка , несподівані ритмічні переходи при незрідка нарочитій заінтелектуалізованості, еклектизмі образів — все це робило поезію М.Рудницького явищем примітним на загальноукраїнському терені.
М. Рудницький “замикає” те коло поетів , які беспосередньо пов”язані з групою “Молода муза”.
Який вплив мала творчість “молодомузівців” на подальший розвиток української літеретури , зокрема поезії?
Відомий поет Б.-І. Антонич писав, що поети “Молодої музи” вичерпалися ще на початку ХХ ст. і “їх роль у повоєнному літературному житті доволі скромна , а впливу на це життя вони не мали жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них, і їй блище навіть “Слово ополку Ігоревім”, аніж їх смутки , муки і космічна туга”.
Таку точку зору можна зрозуміти, але важко визнати справедливою.Про впли можна говорити не тільки тоді, коли відбувається засвоєння певних рис світогляду , мопивів, поетики,а й при відштовхуванні, протистоянні, опозиції.
Та хоч би як трактувати вплив “Молодої музи” на дальший розвиток української літератури , її не можна викинути з історії нашої культури, як не можна викинути “Української хати”, авангардизму 20-х років , празької школи української поезії чи нью-йоркської групи років шістдесятих... Бо тоді випадають ланки художнього розвитку, обриваються єдність і цілісність процесу.
“Молодомузівці” вписали свою сторінку в історію української літератури.
Список використаної літератури:
1. Рудницький М. Що таке “Молода муза”? — Львів, 1937.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
