Vstup1 (638691), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Dear Michael,- you will be standing in view of my house for two or three hours in the course of your business, so do, please, call and see me. I am sadly disappointed that you have not come before. What can I do about my equivocal relation to you? – especially now my aunt’s fortune has brought me more prominently before society? Your daughter’s presence here may be the cause of your neglect, and I have therefore sent her away. Say you come on business. I shall be quite alone.[59,123]

Урахування адресата і попередження його реакції часто буває багатостороннім, таким, що вносить своєрідний внутрішній драматизм у висловлювання (у деяких видах побутового діалогу, в листах, автобіграфічних та розповідних жанрах ), гострий, але більш зовнішній характер носять ці явища у риторичних жанрах.[4,290-291].

Підхід до художнього тексту як до комунікативної події, мовленнєвого акту, що має перетворений, імітаційний, фіктивний характер, передбачає включення у концептуальний апарат лінгво-семантичних досліджень поняття “фактор адресата”. Специфіка адресованості художнього текста, що полягає у відсутності розходжень між дійсним та формальним адресатом, пояснюється характерним для художньої комунікації “розщепленням” (за Р. Яокбсоном) – розщепленням адресата, адресанта, референції.[38,426]. Розщеплена адресація, як один із проявів неоднозначності художнього повідомлення, асиметрії реальної та відображеної художньої комунікації, дозволяє говорити про вписаність у текст “образа читача”, який може бути, подібно до образа автора, “вичитаний” з тексту, і який виступає як своєрідна “маска”, роль, що пропонується емпіричному читачеві.[11,59].

Будь-який художній текст, як і науковий, містиь експліцитні та імпліцитні маркери на певний тип адресата, який здатний декодувати зміст художнього текста в оптимально адекватному діапазоні рівнів глибини та аспектів розуміння. На основі вирізнення та інтерпретації такого роду засобів ми можемо, хоча із значною долею умовності, реконструювати образ передбачуваного читача або образ аудиторії і виявити типологію адресатів художнього тексту: критичний/знаючий читач; наївний читач, читач-обиватель, той, хто полюбляє вестерни, фантастику, мелодрами.[11]

Деяка спрямованність автора на “критичного та наївного” читача прослідковується в тексті, де багатошаровий концептуальний фон, вишукана система алюзій, вишукані описи поєднуються із прямолінійною сентиментальністю ряду епізодів, відвертою банальністю певних сюжетних ходів.

Художнє повідомлення апелює до емоцій та почуттів адресата. Наприклад,

He never reappeared. The remorse that I have experienced for the part I had taken in what I fear may have resulted in this utter and complete extermination, alas! he may not know, except through these pages. For I have never seen since whether he ran away and went to sea, to reappear at some future days as the most ancient of mariners, or whether he buried himself completely in his trousers, I never shall know. I have read the papers anxiously for accounts of him. I have gone to the police office in the vain attempt of identifying him as a lost child. But I have never seen or heard of him since.[60,78]

Автор намагається пробудити співчуття у реціпієнта до головного героя. Адресат розуміє, що оповідач у розпачі і підсвідомо намагається відповісти на запитання: “А що ж робити?”. Читач автоматично включається у співрозмову і також є учасником подій.

Проаналізуймо ще один приклад,

Perhaps it was this discovery, perhaps it was some instinct stronger than this, but when Arthur had satisfied himself of this fact he left the direct road, which would have brought to the mission, and diverged upon the open plain towards the Rancho of the Blessed Trinity. Here, at least, all was unchanged; here was the dead, flat monotony of land and sky. Here was the brittle, harsh stubble of the summer fields; here were the long stretches of silence, from which even the wind made no opposition or complaint; here were the formless specks of slowly moving cattle; even as he remembered them before.[63,18]

У даному випадку читач переміщується у квазіреальний світ, зображений автором. У кожного окремого реціпієнта виникає своє власне уявлення про описаний пейзаж. Саме у цьому виявляється особливість сприйняття інформації у художньому дискурсі – квазіреальність інтерпретується суб’єктивно.

Художнє повідомлення багате на різноманітні експліцитні та імпліцитні маркери адресованості, беручи до уваги як критичного, так і наївного читача. На критичного читача розраховані такі прямі експліцитні маркери, як:

1. епіграф – не обов’язково старофранцузькою чи латинською мовами, але він повинен допомагати знайти не лише поверхневий, а більш глибокий смисл висловлювання, а, можливо й просто розбудити зацікавленість читача. На приклад,

… You will answer

The slaves are ours… Merchant of ours.[58,13]

1. Терміни, що відносяться до різноманітних сфер діяльності, а також музики, живопису і т.д. На приклад,

banjo, blues; pianoforte, coloratura soprano, bar, to get encores; dress-circle; soloist; on tour; albumin; albugo; alienie; mocassin.

1. Номенклатурна лексика – назви газет, закладів, журналів, архітектурних та художніх стилів. Наприклад,

The High Street; Hammersmith; Chalsea; Stainberg; Cabinet; Johannisberg; the Bartizon school of painters; the golden age; Grogen and Boyne’s.

Щодо імпліцитних маркерів, то серед них можна виділити наступні: алюзії – літературні, музичні, історичні, національно-культурні; гра слів, що забезпечують цілістість тексту чи його фрагментів, наприклад,

Aphrodite; Tamerlan’s trumpet; third King George; Calphurnia; Comus; Derby Day; Jonah; the Victorian era.

У рамках художньої комунікації текстотворча діяльність автора спрямована, по-перше, на хдожнє зображення мікросома, створеної його уявою квазіреальності, а по-друге, на максимальне втягнення адресата у світ пристрастей цього мікросома. Наприклад,

Nick stood up. He was all right. He looked up the track at the lights of the caboose going out of sight around the curve. There was water on both sides of the track, then tamarack swamp. He felt of his knee. The pants were torn and the skin was barked. His hands were scraped and there were sand and cinders driven up under his nails. He went over to the edge of the track down the little slope to the water and washed his hands. He washed them carefully in the cold water getting the dirt out from nails. He squatted down and bathed his knee. That lousy crut of a brakeman. He would get him someday. He would know him again. That was a fine way to act. [60,58]

Такий детальний опис надає реціпієнту відчуття присутності у даній ситуації. Реціпієнт, здавалось би, сам спостерігає за діями головного героя. Тим самим полегшується розуміння подій та досягається максимальний рівень сприйняття повідомлення. Очевидно, що саме таку мету переслідував автор, використовуючи такі прийоми. У даному конкретному випадку ми можемо із впевненістю сказати, що поставлена мета досянена.

Безперервність, “плинність” художнього тексту замикає адресата, у найбільш оптимальній мірі, в рамки зображуваної квазіреальності. Читацька увага не відволікається на спеціальне усвідомлення формальної організації повідомлення. Структура художнього тексту, дуже часто досить складна, не афішує себе через такі маркери, як метакомунікативний дискурс адресанта (який не слід змішувати з метакомунікативним дискурсом оповідача), як дрібна парцельованість і складна ієрархічна впорядкованість фрагментної будови тексту. [20,25] Виведення адресата за рамки даного комунікативного акту і звернення до позатекстової інформації здійснюється в стертій, завуальованій формі алюзій, прихованих чи трансформованих цитат без точного вказання їх адресата, що в свою чергу вуалює подібність даного повідомлення в ряд подібних до нього повідмлень.

Мегатекстова структура повідомлення, що поєднує в єдине комунікативне ціле основний текст і допоміжні повідомлення типу посилань, зносок, анотацій, додатків, властива художньому тексту в мінімальній мірі. Це ще раз підтверджує тезу про цілісність, недискретність формальної структури художнього тексту.

Загальній тенденції до цілісності і недискретності зовнішніх форм художнього повідомлення протистоїть загальна тенденція до ускладнення і подрібнення внутрішнього комунікативного статусу художнього повідомлення за рахунок введення до нього квазікомунікативних ланцюжків, наприклад, розповідь від імені доповідача або різних персонажів (що межують один з одним, чи входять один в інший за принципом “Китайської кулі”), імітація діалогів і думок персонажів, найрізноманітніших письмових текстів (щоденників, листів, і т.д.). Відправником і отримувачем цих повідомлень виявляється не адресант/адресат усього тексту, яким у зовнішній комунікації відповідають автор/читач, але різноманітні квазіфігури (від антропоморфних персонажів до потойбічних голосів [20,26].

Існує три основні підходи до трактування співвіднесенності адресанта і адресата художнього тексту:

1. Визнання адресанта – автора і образу автора – безсумнівною домінантою у взаємовідносинах комунікатів [22,21-22].

2. Розгляд взаємовідносин між адресантом і адресатом художнього тексту, як більш складних, ніж домінування першого члена корелятивної пари. [42,106]

3. Опора на співставленість реальних і текстових комунікантів: адресанта і адресата текстів [12,91]

Традиційно автору тексту приписується домінуюча роль в діалозі з читачем за слідуючими основними причинами. По-перше, в художній комунікації існує односторонній зв’язок, що дозволяє автору нав’язувати читачеві свою волю у певних лінгвістичних, історичних і культурологічних межах. По-друге, процеси породження і сприняття текста – асиметричні. Це обмежує можливості буль-якого адресата у порівнянні з можливостями адресанта, що нормується у ході інтерпретації. [64,159] По-третє, автор художнього тексту може лише гіпотетично моделювати всього адресата, що визначає, за словами Г.В. Степанова, відсутність жорсткої адресованності цього типу текстів [42,106].

І, нарешті, стверджується, що адресат – це лише об’єкт впливу автора, художнього твору і культурного контексту.

Отримувач повідомлення в художній комунікації у результаті декодування повинен подумки відтворити свій варіант квазіреальності літературного твору. Успіх комунікативного акту на даному його етапі залежить від двох факторів: естетичної компетенції читача і активного використання ним особистісних духовних ресурсів.

Формування естетичної компетенції починається із вміння диференціювати об’єктивну реальність і квазіреальність. Більш високий рівень компетенції забезпечує розпізнавання естетичного каналу по якому, відбувається створення і надходження твору. Недостатня естетична компетентність дуже часто несе відповідальність за те, що читач починає верифікувати художнє повідомлення, співвідносячи його напряму з об’єктивною дійсністю і оцінювати художні цінності твору за принципом “у житті такого не буває”. Тобто, естетична компетентність означає мінімалізацію “паралакса” – розриву між активним, культурним фондом читача і автора твору. [28,29]

Другим фактором, детермінуючим успіх комунікації є особистісний потенціал читача. Чим він багатший і різноманітніший, тим точнішою і багатшою буде створена в уяві читача квазіреальність.

З вищесказаного, можна зробити висновок про те, що беззастережна віра читача в ідентичність відтворюваної ним квазіреальності і авторського замислу – це незаперечна риса комунікативної ролі отримувача художнього повідомлення. Отже, у плані типологічних характеристик можливо відмітити слідуючі риси образу автора і чинача у художньому повідомленні і тим самим узагальнити особливості адресованості художнього тексту.

1. Опосередкований характер художньої комунікації, де між реальними комунікантами (автор-читач) можливі, і більше того, неминучі вторгнення багаточисленних квазіреальних комунікантів (персонажів).

2. На відміну від наукового тексту, практично повна відсутність метакомунікативної діяльності реального відправника художнього повідомлення, особливо у жанрі оповідання.

3. Замкнутість адресата художнього повідомлення у рамках даного комунікативного акту. Вихід за ці рамки призводить до порушення власне художньої комунікації. Читач з отримувача повідомлення перетворюється на його тлумача, коментатора.

Художнє повідомлення – це явище, чітко відмежоване від текстів офіційного дискурсу. Основною, на нашу думку, характерною його рисою є експерсивність, а отже і емоційність. Саме ці риси визначають головну відмінність між цими двома видами дискурсу. Художній дискурс дозволяє адресату інтерпретувати його згідно зі своїми власними уявленнями про зображуване. Автор, в свою чергу, використовує своєрідні маніпуляції відносно реціпієнта, оскільки, створюючи свою квазіреальність у творі, він керується однією метою – вплинути на читача. Цей вплив має різну силу стосовно кожного окремого адресанта, але, в основному, найбільш очевидна реакція є передбаченою.

Розділ 4.

Адресованість в анекдотичному дискурсі.

Така комунікативна одиниця як анекдот, будучи досить частотним елементом масового спілкування, значно рідше потрапляє у сферу наукового спілкування. Анекдоти досить поширені у нашому побуті, та й самі анекдоти є відображенням цього побуту, відносин між людьми та ін. Анекдоти мають властивість дуже швидко поширюватись, набувають широкого застосування, деякий період часу вони у всіх на вустах, а потім ми замінюємо їх іншими, більш актуальними та влучними.

Характеристики

Список файлов сочинения