181264 (632223), страница 18
Текст из файла (страница 18)
3. структурно-інвестиційної політики яка опирається на такі важелі впливу як обмеження монополізму і розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, протекціонізм, формування ринку позичкового капіталу.
2) Політика доходів. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати - зменшує зростання витрат на виробництво товарів, ціни яких включають такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність.
3) Адаптаційна політика. Реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій з урахуванням зростання цін.
Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання цих шляхів боротьби з інфляцією.
88. Ціни як інструмент державного регулювання економіки. Цінове регулювання діяльності природних та штучних монополістів. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін і тарифів
Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Державна політика цінового регулювання справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.
В Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень (як природних так і штучних), вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках — місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін. Метод регулювання цін - підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін - визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій.
89. Сутність, завдання та форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Завдання та функції державних органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності
ЗЕД - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними.
Регулювання ЗЕД має на меті:
забезпечення забалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД;
створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Держ. регулюв. ЗЕД здійсн. за допомогою адмін. та ек. методів. Адм. методи безпосередньо впливають на господ. відносини, а ек. - діють через ринковий механізм. Адм. методи найдоцільніше застосовувати за умов ек. нестабільності, зрост. дефіциту та інфляції. До них належать ембарго (повна заборона зовн-ек діяльності), ліцензування, квотування, специ. вимоги до товару та ін. Ек. методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.
Органи державного регулювання ЗЕД:
Верховна Рада приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики; розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України; затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.
Кабінет Міністрів: здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном; приймає нормативні акти з питань ЗЕД; проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД, забезпечує виконання міжнародних договорів; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану, здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду.
Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпоряджені Національного банку.
Міністерство зовнішньоекономічної зв’язків: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб’єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.
Державне управління митного контролю здійснює митний контроль згідно з чинними законами.
Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.
До органів місцевого управління ЗЕД належать місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД.
90. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Страхування зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання експортно-імпортних операцій
Митне регулювання ЗЕД - це регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України
Товари та інші предмети, що вивозяться за межі України і ввозяться на митну територію України, обкладаються митом. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження — специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита. Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів.
Страхування ЗЕД – це міжнародні економічні відносини щодо захисту майнових інтересів суб’єктів господарювання різних форм власності протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій).
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими), а також іншими суб'єктами ЗЕД, до статутного предмету діяльності яких входять страхові операції (страхування).
Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків, які існують у світовій практиці.
Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій.
До економічних інструментів регулювання належать:
• у галузі імпорту - митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;
• у галузі експорту - пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків і надання фінансової допомоги.
Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:
-ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);
-ліцензування;
-квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);
-специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування;
-зобов'язання щодо самообмеження поставок експортерам.
Перелік товарів, щодо яких установлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот і ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
91. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин
Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Валютне регулювання є складовою частиною валютної політики держави і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання національної економіки. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться НБУ, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин..
Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
Валютний (обмінний) курс встановлюється НБУ за погодженням з КМУ. Офіційні валютні резерви встановлюються, утримують і використовуються НБУ для підтримування валютного (обмінного) курсу валюту України. КМУ формує Державний валютний фонд України шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок коштів Держбюджету, Місцеві адміністрації, виконкоми місцевих Рад формують місцеві валютні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
