162438 (631712), страница 16
Текст из файла (страница 16)
70. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.
Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За такого підходу динвміка бан–го процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж кредиту з боку їх "незаповнення" і навпаки. Розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’’ктивними оцінками аналітиків чи державних органів.
Регулювання ставки банк % стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банк–ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження % (здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто екон–го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон–х інтересів (попиту) ююр–х та фіз–х осіб – сцб’єктів грошового ринку. Економічна межа може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення (кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон–ні межі визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон–на межа – скупність мікроекон–х меж, визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у нар–не господ–во в цілому.
Інфл. –це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання рівня цін. Інфл - це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах – зростанні товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл. 1)Інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2)Інфл.- це зменшення вартості гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу в залежності від можливості спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і приховану інфл. Економ. агенти можуть пристосовуватися до знецінення грошей прогнозувати його у своїй економ. діял-ті. Для цьго важливо розрізняти номінальні і реальні величини.
Номінальні величини виражаються без урахування змін у купівельній спроможності. Реальні показують скільки товарів і послуг можна придбати за номінальну величину. Прихована інфляція (адміністративна, подавлена) протікає без підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту (вимивання дешевих товарів), появою відкладеного попиту, поширюються чорні ринки, зростає спекуляція, хабарництво. За темпами знецінення грошей виділяють 3 типи інфл: 1 повзуча 5-10%, галопуюча до100%, гіперінфляція більш 100%, супергіперінфляція більш 50 % в місяц. Це умовні оцінки. Границя за якою з’являється зниження реальних доходіів, а значить недоцільність зростання грош маси (попиту) - носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл.
71.Сутність позичкового проценту, його функції та чинники, що впливають на рівень проценту.
Процент за кредит - це плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами (позичковим капіталом), його ціна. Позичальник оплачує здатність капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є специфіч. товаром, який продається і купується на грош. ринку. Як форма ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір % визначається не величиною вартості, яку несуть в собі запозичені гроші, а іх споживчою вартістю - здатністю доставляти позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від розміру позички, а й від ії строку, а процентні ставки визначаються на певний період - звичайно на рік. Кількісним виміром позичкового проценту є процентна ставка або норма процента. Норма % - це співвідношення доходів від отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту. Норма% знаходиться в межах вів 0 до норми прибутку під–ств і тому залежить від середньої норми прибутку підпр–ва. Норма прибутку що існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою нормою %. Розрізняють декілька видів %: облігаційний, банківський, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський та інші.
Рівні ставки по окремим видам процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з них має своє призначення і вирішує своє спеціфічні задачі. Так облігаційний % повинен забеспечити зацікавленість інвесторів в т.ч. банків вкласти іх в ЦП. Тому цей % повинен мати вищу ставку, ніж % по банківських депозитах, оскількі останній більш ліквідні чим ЦП. Проте ставки облігаційоного % можуть істотно коливатися в залежності від виду ЦП, рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повині бути нижчими ставок позичкового %, оскількі за рахунок цієї різниці в ставках, що називається маржею, банки отримують доход і формують прибуток. В ринковій економіці % ставки на гр.ринку залежать одна від одноі. Оріентиром виступає так звана безризикова ставка - ставка по короткостроковим дежавним ЦП (на заході казначейські векселя), а також офіційні облікова ставка. Подібну сигнальну функцію на ринку виконують: ставка першокласних позичальників, ставки пропозицій міжбанківських кредитів. Особливе місце серед усіх видів % ставки займає ставка облікового %, що встановлюється ЦБ на основі ретельного вивчення сану гр. ринку. Вона виступає своєрідним барометром гр. ринку та оріентиром для визначення процентних ставок по всіх видах операцій на гр. ринку. Викор-ня облікової ставки ЦБ при видачі позичок комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює ії в офіційний норматив ціни грошей, на якій оріентуються всі субєкти гр. ринку.
На норму % впливає (крім середньої норми прибутку) співвідношення між попитом і пропозиціею позичкового капіталу, а на попит і пропозицію позичкового капіталу найсильніше впливають такі фактори: 1.Величина сукупних ресурсів кредитн. системи. 2.Циклічні коливання в економіці. 3.Інфляція. 4.Сезонність. 5.ГКП держави. 6.Особистість позичальника. 7.Термін і розмір позики. 8. Вид кредиту. 9.Забеспеченність кредиту. Для більш повного вияснення механізму дії % на ринку важливо встановити звязок зміни %ої ставки з інфляцією. Внаслідок інфляційного зростання товарних цін зростає номінальний обсяг націон-го продукту. Для його реалізації повино пропорційно зростати поточна каса економічних субєктів, що спричинює відповідне зростання попиту на позички.
А це в свою чергу підштовхує вверх номінальні ставки %. Норма % є нормою економічної ефективності б.я. підпріємницькоі діяльності. В цьому її важлива економічна роль. Особливо важливу роль видіграє % у банківський справі. Банки-провідні субєкти гр.ринку. З процентом повязані основні банківські ризики( нестабільність % ставок породжує %ий ризик небезпекою втрат для кредиторів від зниження %их ставок і позичальників від підвищення % ставок). На основі % формується значна, а в Украіні переважна маса доходів і витрат банків. %-важливий інструмент банківськоі політики, банківської конкуренції, і разом з тим, важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без вірного вик-ня цього інструменту неможливо забеспечити ефективне функціонування банківськоі системи. Отже ек. роль % за кредит полягає в тому, що він є інструментом збереження позичково фонду і нагромадження капіталу інструментом перерозподілу прибутків у суспільстві регулятором виробничої активності важл. інструментом ГКП.
72. Роль кредиту в розвитку економіки.
Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Кредит у ринковій економіці необхідний вже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту з розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих панок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Кредит допомагає уникнути кризових явищ. Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою с наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,— коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юр, так і у фізичних осіб. Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайнол велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінювалась.Кредит сприяв розпаду первіснообщинного ладу та утворенню рабовласницького (не зміг повернути– раб),а потім сприяв становленню капіталістичного, допомагаючи стаорювати нові виробництва, сприяючи концентрації і централізації капіталу. Відіграє значну роль в орг–ї грошових розрахунків – готівкових та безготівкових., забезпечує безперебійність кругообігу осн–го та обор–го капіталу, збільшує обсяги вир–ва, сприяє розширенню виробництва, відновлення діяльності підприємств під час кризи, допомагає змінити асортимент продукції, поліпшити якість, нова продуекція, насичення споживчого ринку товарами, реформування с/г (іпотечний кредит), забезпечення населення якісним житлом, побутовою технікою. Значна роль в економії витрат обігу (скорочення витрат на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік тощо),прискорюється обіг засобів обігу. На сучасному етапі роль кредиту в його цій перерозподільчій функції поки що недостатня, бо дефіцит позичкового капіталу в країні. Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кред–ні відносини з МВФ, МБРР, ЄБРР тощо. У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фін– господ діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. В емісійній функції кредит на сучасному етапі повинен відігравати антиінфляційну роль.
73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.
Історія розвитку кред–х відносин в незал–й Україні ще досить коротка. В галузі кред відносин перехід від старої до нової ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Рад Союзу розвивались недостатньо, що нег–но вплинуло на розвиток та стан економіки. З переходом до ринкових умов змінились кредитори та позичальники. Осн–ми кредиторами стали комерційні банки, в тому числі колишні державні. А поз–ми дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось і кред–ня підприємств державної власності. Значні зміни стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кред–ня численних окремих об’ктів, ком банки перейшли до кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. В 1991 році був легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ–й кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту (кредитування населення на споживчі потреби), 1993 – утворюються кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого –ком банками. Розвиток кред–ня буд–ва, отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити талан–й молод на період навчання у ВУЗах. З 1994 року починається монополізація кредиту, зосередження в руках великих банків та все більше використання кред–х ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань. В умовах дефіциту в укр–х банках кред–х ресурсів та переважання в їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.
74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.
Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секкторі непрямого фін–ня поряд з двома ббазовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посер–в формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–в полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки.
Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники.Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.
75. Поняття банку, місце банків на грошовому ринку.
В ЗУ "Про банки і банк. діяльність" (березень 1991р) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює Інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Банк в економ. розумінні - це фінансовий посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на грошовому ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грош. ринку. Банківська система — законодавче визначена, чітко структурова-на сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діпльністю. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим, є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, рівнева їх побудова.
На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків), об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус і центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-і кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них, Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними повноваженнями. На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. До банків. діяльністі відноситься комплекс посередницьких операцій: Приймати грошові вклади від кліентів, надавати кліентам позички і створювати нові платіжні засоби, здійснювати розрахунки між кліентами. Виконання цих операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі. Банківська система - це не просто механічне обєднання банків, що функціонують в економіці краіни, а це система що має своі особливі призначення і специфіч. функції, та включає всіх посередників грош. ринку, як банківських так і небанківських на відміну від кредит.системи. Головне завдання центробанку — забезпечити стійкість нац грошей. Створення ЦБ відбувалося наступними шляхами: 1)Наділення особливими повноваженнями крупного ком. банку. Ряд таких банків на певних історичних етапах було націоналізовано (Ангпія, Франція). 2) Утворення нового ЦБ в якості банку з особливими повноваженнями (ФРС США). В Україні НБУ наділено повнов женнями від розробки, захисту та дизайну грош купюр до інкасації, зниження Г.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
