17835 (630219), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Дані інв.описів порівнюються з даними б.о. і складають порівняльні відомості. Визначають результат інвентаризації. Внаслідок такого порівняння встановлюють відповідність або невідповідність облікових фактичних даних.

Затверджені результати інвентаризації відображаються в б.о. в такому порядку:

1. надлишки основних засобів, товарів, матеріалів, цінних паперів, коштів підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно до доходів діяльності або збільшенню фінансуванню

2. нестачу цінностей в межах затверджених норм списують за рішенням керівника підприємства на валові витрати або на зменшення фінансування

3. понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди (у подвійному розмірі)

4. понаднормові витрати і нестачі мат.цінностей та готової продукції, якщо винних осіб не встановлено, зараховують на збитки або зменшення фінансування.

6. Вартісна оцінка в б.о.

6.1. Сутність та значення вартісної оцінки

6.2. Оцінка обєктів обліку

6.3. Калькуляція, як складова методу б.о.

6.1. Сутність та значення вартісної оцінки

Оцінка – це спосіб вартісного вимірювання госп.засобів та джерел їх утворення.

Мета оцінки – формування основного завдання, яке слід вирішити в результаті оцінки. А саме:

• повне і правильне найменування об’єкту оцінки

• вид активів, що оцінюються

• вид майнових прав, що оцінюються

• дата оцінки

Оцінці підлягають всі об’єкти БО відповідно до ст.4 ЗУ «Про БО та фін.звітність в Україні».

В процесі госп.діяльності оцінка необхідна при: 1) надходженні і вибутті активів; 2) виникненні прав і зобов’язань; 3) купівлі-продажу, оренді майна, страхуванні, інвестуванні, ліквідації під-ва.

Міжнародні стандарти бух.обліку передбачають можливість застосування декількох різних видів оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють такі бази оцінки:

1. Історична собівартість – активи відображаються за сумою сплачених коштів та їх еквівалентів. Зобов’язання відображаються за сумою грошових коштів, що як очікується будуть сплачені з метою погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підп-ва.

2. Поточна собівартість – активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого активу. Зобов’язання відображаються за сумою грошових коштів, яка була б необхідна для погашення зобов’язання.

3. Вартість реалізації – активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов’язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за сумою грошових коштів, яка як очікується буде сплачена для погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підприємства.

4. Теперішня вартість – активи відображаються за вартістю майбутніх чистих надходжень чистих коштів. Зобов’язання відображаються за майбутньою вартістю грошових коштів, які як очікується будуть необхідні для погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підприємства.

6.2. Оцінка обєктів обліку

Оцінка різних об’єктів обміну визначається у відповідних стандартах:

- оцінка основних засобів – П(С)БО №7 «Основні засоби»

ОЗ зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю – це історична собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справ.вартості активів сплачених на дату придбання основних засобів. Первісна вартість включає фактичні витрати на придбання (створення) ОЗ та приведення їх до придатного для використання стану. Первісна вартість може змінюватися в процесі їх використання (її збільшення на суму витрат пов’язаних з поліпшенням обєкта).

- оцінка нематеріальних активів - П(С)БО №8 «Нематеріальні активи»

Первісною оцінкою нематеріальних активів є собівартість їх придбання чи створення, яка визначається сумою грошових коштів чи їх еквівалентою або справедливою вартістю іншої компенсації наданою підприємством для придбання (створення). Собівартість немат.активів включає: ціну, мито, інші податки та витрати пов’язані з придбанням активу

- оцінка запасів - П(С)БО №9 «Запаси»

Придбані (вироблені) запаси оцінюють за первісною вартістю. При придбанні до собівартості включають такі фактичні витрати: суми сплачені постачальнику, ввізне мито, сума непрямих податків, витрати на заготівлю, розвантажування, … Первісна собівартість виготовлених запасів є їх виробнича собівартість. Вона включає: прямі немат.витрати, прямі витрати, загально виробничі витрати. Запаси відображаються в обліку за найменшою з 2-х оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

- оцінка дебіторської заборгованості - П(С)БО №10 «Дебіторська заборгованість»

Оцінка деб.заборгованості залежить від виду цієї заборгованості:

Заборг. за товари, роботи, послуги визначається, як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації і оцінюється за первісною вартістю.Поточна оцінка деб.заборг. здійснюється за чистою вартістю реалізації, яка визначаться як різниця між первісною та резервом сумнівних боргів.

Грош. кошти та їх еквіваленти в нац.валюті оцінюються за номіналом. Грош. кошти та грош. документи в іноз.валюті перераховуються в гривні на дату отримання та на дату складання звітності за курсом НБУ.

- оцінка зобов’язань підприємства - П(С)БО №11 «Зобовязання»

Для оцінки використовуються всі визначені основи оцінки: історична вартість зобов’язання, поточна вартість, вартість погашення, теперішня вартість. Вибір способу оцінки залежить від характеру зобов’язання, його строковості та способу погашення.

- Оцінка фін.інвестицій - П(С)БО №12 «Фінансові інвестиції»

Фінансові інвестиції –активи, які утримують з метою збільшення прибутку, збільшення вартості капіталу (акції, облігації, частки в статутних капіталах інших підприємств…). Фін.інвестиції оцінюються за їх історичною собівартістю, яка включає: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, інші податки, банк.збори, витрати пов’язані з придбанням інвестицій.

- Оцінка доходів і витрат підприємства - П(С)БО №15 «Дохід» і П(С)БО №16 «Витрати»

6.3. Калькуляція, як складова методу б.о.

Калькуляція – елемент методу б.о., що полягає в обчисленні у грошовому виразі витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду мат.цінностей і витрат на реалізацію.

Об’єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є: витрати вир-ва, які згруповані за відповідними ознаками (за ек.елементами та статтями кал-ня). Ек.елементи – це однорідні первинні вит-и, які не розкладаються на складові частини (мат.витрати, амортизація активів).

Групування витрат за статтями:

• за призначенням у процесі виробництва

• за видами статті поділяються на:

1. прямі мат.витрати

2. прямі витрати на оплату праці

3. інші прямі витрати

4. загально виробничі витрати

Класифікація витрат:

За ек.змістом: витрати засобів праці; предметів праці; живої праці.

За кругообігом капіталу: постачальницько-збутові; виробничі; витрати на збут.

За місцем виникнення і центрами відповідальності: витрати виробництва; витрати цехів.

За способом віднесення на собівартість: прямі; непрямі.

За видами: за ек.елементами; за статтями калькуляції.

За складом: одноелементні; комплексні.

За впливом до обсягу виробництва: постійні; змінні.

За календарним періодом: поточні; майбутніх періодів; минулих періодів.

За відношенням до технологічного процесу: основні; накладні.

Складовою частиною процесу калькулювання є калькуляційний облік – система аналітичного обліку витрат на виробництво.

Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні методів калькулювання – сукупність способів аналітичного обліку витрат і прийомів обчислення собівартості калькуляційних обкатів.

Методи калькулювання:

1. простий – використовуться в однопродуктових вир-вах, коли всі витрати йдуть на продукт. Собівартість – це розподілення всіх витрат на кіл-сть виробленої продукції.

2. попередільний – використовується у послідовних вир-вах, коли техн..процес розподіляється на окремі частини – переділи і за кожним з них окремо обліковуються витрати, а на останньому калькулюється собівартість готової продукції.

3. позамовний – всі в-ти групуються за замовленнями, соб-сть одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх ви-т за зам-ням на кіл-ть випущених виробів.

4. нормативний – витрати обліковуються за нормами, а факт.собівартість визначається як сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.

7. Техніка і форми бухгалтерського обліку.

7.1. Облікові регістри та їх класифікація.

7.2. Техніка облікової реєстрації.

7.3. Способи виправлення помилок.

7.4. Форми бухгалтерського обліку.

7.1. Облікові регістри та їх класифікація.

Всі госп. операції після оформлення первинними документами заносяться до облікових регістрів – таблиць, призначених для відображення документально оформлених госп. операцій в системі рахунків накопичення та зберігання облікової інформації. Записи в регістрах бух. обліку виконуються на підставі первинних документів. Облікові регістри складаються щомісяця і підписуються виконавцями та гол. бухгалтером.

Аналітичні дані в облікових регістрах мають співпадати з даними синтетичного обліку на останнє число місяця.

Класифікація облікових регістрів:

І. За зовн. виглядом:

1) бухгалтерські книги, які застосовують для ведення записів з синтетичного і аналіт. обліку; тут всі листки пронумеровано, на останній стор. вказана кількість сторінок з підписом керівника, гол. бухгалтера і печаткоє під-ва. До них належать: Касова книга, Головна книга, Журнал-Головна книга.

2) облікові регістри-картки: ведуться для відображення аналіт. даних по кожному об’єкту обліку (ТМЦ, ОЗ); не скріплюються між собою, зберігаються в картотеці. Бувають: кількісно-сумового обліку, контокорентної форми, картки складського обліку, інвентарні картки тощо.

3) облікові регістри-листки: мають стандартний формат, призначені для обліку певних операцій. До них належать: Журнали-ордери, відомості, розрахункові таблиці.

ІІ. За обсягом змісту:

1) синтетичні – регістри, в яких ведуть облік за синтетичними рахунками. Відносять: Журнал-Головна, Головна книга, Журнали-ордери.

2) аналітичні – регістри, в яких облік ведеться за аналітичними рахунками. До них належать книги і картки, в яких інформ. подають в натур., трудових і вартісних вимірниках.

3) комбіновані – поєднують синтетичні і аналітичні записи. Напр, Журнал-ордер.

ІІІ. За видами бух. записів:

1) хронологічні – регістри, призначенням яких є реєстрація операцій у порядку хронолог. послідовності їх виконання та оформлення. належать: Журнал реєстрації госп. операцій, Касова книга, Табель відпрацьованого часу, Журнал обліку надходження готової продукції.

2) систематичні – регістри, в яких виконується групування однорідних операцій на синтет. і аналіт. рахунках. Такі записи ведуть у : Головній книзі, книгах, картках.

3) комбіновані – регістри, де одночасно поєднується хронологічні і систематичні записи. Таку будову має Журнал-Головна книга.

ІV. За будовою:

1) односторонні – відображають дані про госп. операцію, суму якої записують по Дт або по Кт відповідного рахунку. Залежно від змісту обліковуваних операцій односторонні регістри поділяють на:

- контокорентні;

- кількісносумового обліку;

- кількісносортового обліку.

Напр, картки аналітичного обліку розрахунків, книги складського обліку, картки кількісносумового обліку матеріалів.

2) двосторонні – складаються з 2-х частин: в одній записують дебітові обороти, а в другій – кредитові за одним рахунком. Напр, Головна книга.

3) багатографні – регістри, в яких дебітову частину поділяють на кілька граф. Напр, Журнал-ордер.

4) шахові – побудовані за шаховим принципом, за яким дебітові та кредитові обороти записубть у відповідних клітинках.

7.2. Техніка облікової реєстрації.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)