183214 (629810), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: “Про господарські товариства”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про нацiональну програму сприяння розвитку малого пiдприємництва в Українi” (Додаток 3) та ін [4, с. 155].

16 січня 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Господарський комплекс України, яким відповідно до Конституції України встановлюються правові основи господарської діяльності (господарювання). При цьому господарський комплекс, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами [13, с. 292].

Згідно з Господарським Кодексом під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [1].

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо). У той же час вона спирається на правову базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм її власності. За сучасних умов підприємницька діяльність – це засіб не тільки одержання прибутку, заробітку, але й самовиразу. Функціонування сучасного підприємництва неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованого зусиль держави. Він характеризується: стабільність державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в підприємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструктури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм, що надають допомогу підприємцям-початківцям, консультаційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців); створення ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтримується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення виробництва [2, с. 157-158].

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. При цьому господарська діяльність може здійснюватись без мети одержання прибутку (так звана некомерційна господарська діяльність) [13, с. 292].

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України “Про власність” регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти [4, с. 155]:

• про управління державною власністю;

• про оренду державного та комунального майна;

• про приватизацію державного майна.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах [12, с. 376]:

1. Без використання найманої праці.

2. З використанням найманої праці.

3. Без створення юридично особи.

4. З створенням юридичної особи.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про договірне право ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон “Про підприємства в Україні”, Господарський процесуальний кодекс тощо [4, с. 155].

До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньо­економічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.

Першою ознакою господарського законодавства є комплексний зміст основних нормативних актів. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. Прикладом цьому є Закон України “Про підприємства в Україні”, який містить норми господарського або цивільного (ст. ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права [4, с. 156].

Другою ознакою господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського(цивільного) законодавства. Такими можна вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання.

Третьою ознакою є множинність актів, яка зумовлена тим, що[4, с. 157]:

• дане законодавство регулює різні види господарської діяльності(промислову, будівельну, комерційну тощо);

• в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна);

• відсутній кодифікований акт господарського законодавства;

• в Україні застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наступною ознакою господарського законодавства є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань, яке здійснюється за принципами [4, с. 157]:

• пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України;

• надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства;

• поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн, а саме право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів.

Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності.

Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою [4, с. 157].

До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” господарська діяльність – це будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [4, с. 157].

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики і сфері підприємництва.

Держпідприємництво України [5, с. 221]:

1. Є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

2. Керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією.

3. Узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держпідприємництва України є [5, с. 221 – 22]:

1. Участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва.

2. Координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язані з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва.

3. Сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожен суб’єкт підприємництва заноситься до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється Ідентифікаційний код [12, с. 376 – 377].

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво. Реєстрацію підприємництва здійснюють виконавчі органи міських, районних сільських та селищних рад [12, с. 377].

Порядок реєстрації передбачає такі організаційні процедури:

1. Підготовка установчих документів.

2. Вибір назви фірми.

3. Сплата встановленої законодавством частини заявленого установчого фонду (залишкова частина установчого фонду вноситься упродовж року).

4. Сплата державного мита за реєстрацію.

5. Здача документів на реєстрацію у виконавчий орган відповідного рівня.

6. Після отримання рішення виконавчого органу про реєстрацію підприємства потрібно стати на облік у державній податковій адміністрації, а також у позабюджетних фондах.

7. Отримання дозволу на виготовлення печатки.

8. Відкриття постійного розрахункового рахунку в банку.

Крім державної реєстрації підприємства всіх форм власності мають отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Перелік видів діяльності, на які потрібна ліцензія, визначаються Законом України “Про підприємництво” [12, с. 377].

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в нього виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно з Законом України від 1 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ліцензуванню підлягають: пошук, розвідка та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна торгівля тютюновими виробами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; медична практика; ветеринарна практика; освітня діяльність; пересилання грошових переказів; страхова діяльність та ряд інших [13, с. 295].

В Україні створена Ліцензійна палата, до завдань якої входить впровадження загальнодержавної системи ліцензування, організація ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, введення Єдиного державного ліцензійного реєстру [12, с. 377].

Отже, в Україні створено оргінізаційно-правову базу, яка регламентує всю сукупність підприємницьких відносин і створює умови для розвитку підприємництва й надає необхідні гарантії підприємцям. У результаті проведених радикальних реформ із роздержавленням і приватизації державної власності в Україні створено плюралістичну систему форм власності, приватні підприємства, акціонерні товариства, біржову справу, банківський і страховий бізнес [11, с. 169].

1. Аналіз діяльності підприємств в Україні

Аналіз стану підприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємництва, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України [20, с. 220 – 221].

Зміст підприємництва в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щось нове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей.

Перехід національної економіки до ринкових відносин досі супроводжується ослабленням державного регулювання, що негативно позначається на ефективності суспільного виробництва та підтримує існування постійної кризової ситуації в країні, яка стала вже іманентною ознакою національної економіки. У перші роки незалежності України це можна було пояснити трансцендентним характером державного управління, який спричинив домінування ліберальних підходів з мімізацією важелів впливу держави на конструювання національної ринкової моделі економіки. Однак цей процес затягувався майже на два десятиліття, що призвело до нехтування науковими методами в державному регулюванні [8, с. 6].

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху [7, с. 310- 311]:

1. Висока кваліфікація. Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід в обраній сфері діяльності.

2. Влада й обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована в бізнес-плані та обґрунтована з усіх боків – фінансового, матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.

3. Широкі особисті контакти. Треба пам’ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємців, менеджерів. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.

4. Достатні матеріальні та фінансові ресурси. Концепція ресурсів – одне з головних завдань підприємця. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.

5. Наявність замовлень споживачів. Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою “ринкову нішу”.

За даними деяких досліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнес припадає приблизно 90 – 95% усіх підприємств, до 40 – 60% виробництво валового національного продукту.

Характеристики

Список файлов курсовой работы