183132 (629776), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Конкуренція полягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість однорідних товарів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушені диференціювати товари і послуги. На ринку монополістичної конкуренції підприємства не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні ціни.

Для монополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20 – 70), що обмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими (частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25 % загального товарообороту, коефіцієнт концентрації становить 1/4). Кожна з них випускаючи однотипну продукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої, послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.), диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують його якість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічний продукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратами виробництва і реалізації товарів, тому замість єдиної ринкової ціни існує широкий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлено незначним контролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За монополістичної конкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідком невеликих розмірів фірм і диференціації продукту[12, с. 408].

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне – два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств – аутсайдерів. У цьому випадку для системи «домінуюче підприємство – аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою – модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції – ступеня її стандартизованості або, навпаки такої можливості [13, с. 69].

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів.

Таким чином, вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки має певні особливості:

1. за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими;

2. неможливість встановлення монопольно високих чи монопольно низьких цін на товари (послуги), оскільки при їх виробництві (наданні) існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку;

3. на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців – основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.

2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці [2, с. 22].

Виникнення монополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є сама монополія.

Монополізм – економічне явище, сутність якого полягає у нав’язуванні господарюючим суб’єктам, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Основними ознаками монополізму є: концентрація в руках монополії значної частини виробництва, що забезпечує панівне становище у межах певного сегмента ринку; ціновий диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку; можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.

Монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монополізм – спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються гігантські підприємства та їх об`єднання, що має як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Об’єктивна необхідність координації дій суб’єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомого регулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію.

Однак можливість установлення монопольних цін призводить до переплачування споживачами значних сум. Монопольно високі ціни зменшують стимули до запровадження досягнень НТП. Монополістичний капітал інвестує насамперед найприбутковіші галузі, ігноруючи інколи потреби широких верств населення та суспільства в цілому.

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму.

По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб’єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. У цьому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло.

По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб’єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.

В Україні органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції [2, с. 19].

Узагальнено механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції можна звести до наступного:

• більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

• одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

• державою регулюються й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

• рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяють різні критерії монополізму ринку.

• щоб визначити чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках [11, с. 224].

Таким чином, механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктів.

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

1. Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм

Одним із небезпечних помилкових тверджень, яких припускаються при обговоренні концепції переходу країн до ринкової економіки, є зведення усієї проблеми до створення «вільного ринку» і забезпечення «необмеженої конкуренції», посилаючись при цьому на досвід розвинутих країн. Насправді вільного ринку нині немає в жодній країні Заходу та й бути не може. Що стосується країн Західної Європи, то в економічному житті поряд із ринком важливу роль відіграє економічна діяльність держави [25, с. 128].

Держава в економічному процесі:

• відтворює умови конкуренції;

• виступає як покупець продукції;

• є суб’єктом, який несе грошові витрати;

• усуває причини відмови ринкового механізму [14, с. 414].

Відтворення умов конкуренції зводиться до того, що сотні тисяч підприємств, які виробляють величезну номенклатуру товарів і послуг, мають доповнюватися рухом грошей, цінних паперів, інформацією, знаннями, що можливо лише за умов дії відповідних юридичних законів, нормативних документів, інструментів. Ще Адам Сміт зазначав, що «невидима рука ринку» функціонує лише тоді, коли добре видна «грізна рука закону».

Виходячи з цього держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:

• захист прав власника (ст. 41 Конституції України);

• антимонопольне законодавство (ст. 42 Конституції України);

• соціальний захист населення (ст. 46 Конституції України);

• захист покупців (ст. 42 Конституції України).

Відповідно до цих юридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких може призвести до спотворення ринкового ціноутворення та дії законів ринку.

Як покупець продукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.

Як суб’єкт, що несе грошові витрати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферними, або передаточними, і є соціальним забезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів у суспільстві на користь тих, хто потребує допомоги (підтримка людей похилого віку, непрацездатних, багатодітних, безробітних тощо). Це здійснюється з допомогою прогресивного оподаткування [24, с. 140].

Держава обережно проводить відповідну фінансову та податкову політику, адже більшість державних витрат покривається за рахунок податків, впливаючи на рівень і темпи виробництва, на підтримання зайнятості, здійснення антиінфляційних заходів.

Держава цілеспрямовано використовує бюджетні асигнування для розв’язання актуальних господарських проблем, а також стимулює приватний бізнес, щоб сформувати ефективну структуру господарства.

Держава забезпечує сприятливі умови функціонування виробництва [8, с. 50]. Держава використовує свій вплив з метою забезпечення суворого виконання договірних зобов’язань, підвищення відповідальності за відповідність якості продукції рекламним характеристикам, дотримання стандартів та норм використання природних багатств, охорони навколишнього середовища, безпеки здоров`я людей.

Усунення причин відмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічну діяльність через її регулювання, обходячи дію законів ринкової конкуренції. Таке втручання називають регулюванням.

Головні причини збоїв у ринковому механізмі можна об`єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.

Зовнішні економічні ефекти – це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва, які платять за товар. Неконтрольований ринковий механізм може призвести до неефективного виробництва, коли фірма використовує такі дефіцитні ресурси, як повітря чи вода, не відшкодовуючи витрат на їх очищення.

Існує низка суспільно необхідних напрямків діяльності, де лише держава може виступати суб’єктом господарювання. Це – будівництво доріг, розвиток науки, освіти, охорони здоров`я, підтримання обороноздатності, внутрішнього порядку тощо. Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільства незалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим.

Характеристики

Список файлов курсовой работы