182589 (629528), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

1.1.3 Показники собівартості продукції

Систематично протягом року підприємство повинне проводити аналіз витрат з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження, а також для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції. Для цього використовується ряд показників. Основними є такі показники, як витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції, витрати на одну гривну товарної продукції і собівартість конкретного виду продукції.

Розглянемо їх:

Витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат по основних економічних елементах (див. пункт 5). Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, а отже прибули для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть вплинути наступні чинники:

зміна об'єму випущеної продукції;

відхилення в асортименті випущеної продукції;

ціни на матеріальні ресурси.

Витрати на одну гривну товарної продукції розраховуються як відношення повної собівартості продукції до всього об'єму реалізованої товарної продукції (або до ціни даного об'єму товарної продукції).

Згр = Сповн/Vреал

Це - найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі, без розмежування її по конкретних видах. Він показує в скільки обходиться підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості (табл. 1.1.3. 1).

Проаналізувавши динаміку показника, представлену в табл. 1.1.3. 1, можна зробити висновок про те, що в цілому дане підприємство працює прибутково. Проте в періоди 96-4 і 97-4 підприємство зазнавало збитки, тобто було вимушене продавати продукцію за ціною нижче, ніж фактична собівартість цієї продукції. Зниження ціни товару може відбутися з різних причин: наприклад, окремий вид продукції виявився не конкурентноздатний за своїми якісними показниками або його фактична ціна була набагато вищою за ціну аналогічних товарів, представлених на ринку, тому якби підприємство встановило ціну виходячи з своїх витрат, то товар залишився б не купленим. Також збиток міг вийде через нераціональне використовування матеріальних ресурсів, отже фактична витрата матеріалів перевищила нормативний (плановий) і підприємство докуповувало необхідну кількість матеріалів за вищою ціною.

Найвищі витрати на одну гривну, за умови, що підприємство працювало прибутково, спостерігалися в період 95-3 і склали 0, 97, тобто на отримання кожної гривні виручки підприємство витратило 97 копійок і його прибуток з кожного вирученої гривні склав 3 копійки.

Якнайменших витрат на одну гривну підприємство досягло в періоди 97-1 і 97-2, 0, 76 і 0, 75 відповідно. Тобто його прибуток з кожної гривні виручки в середньому склав 25 копійок.

Таблиця 1.1.3. 1 Динаміка витрат на одну гривну продукції

Показник витрат на одну гривну змінюється у зв'язку із зміною асортименту товарної продукції; зміною собівартості окремих видів продукції; зміною цін на продукцію.

Собівартість конкретного виду продукції відображає витрати підприємства на виробництво цього виду продукції. Цей показник потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити на скільки ефективно виробництво того або іншого виду продукції при рівні цін, що склався на ринку, на даний вид продукції і при рівні витрат, що склався на підприємстві (собівартості). Якщо собівартість, що склалася, вища за ринковий рівень цін на даний вид продукції, підприємство вимушене або знімати з виробництва цей вид продукції, або знижувати свої витрати. У зв'язку з цим підприємство, у принципі не регламентоване чинним законодавством до визначення собівартості кожного виду продукції, вимушене постійно розраховувати цей показник для організації беззбиткового виробництва.

1.1.4 Види собівартості продукції

Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї виробленої продукції - загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість - витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначувану розподілом загальної

Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість, повна собівартість, галузева собівартість.

Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.

Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати - витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

1.1.5 Класифікація витрат на виробництво

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.

Угрупування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплана, для планування оборотних коштів і контролю за їх використовуванням. У промисловості прийняте наступне угрупування витрат по їх економічних елементах:

- сировина і основні матеріали,

- допоміжні матеріали,

- паливо (із сторони),

- енергія (із сторони),

- амортизація основних фондів,

- заробітна платня,

- відрахування на соціальне страхування,

- інші витрати, не розподілені по елементах.

Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).

Угрупування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.

Табл.1.1.5.1 Структура витрат на виробництво промислової продукції за 1979 р., % до загальної суми витрат

У промисловості застосовується наступна номенклатура основної калькуляційної статі:

1) сировина і матеріали

2) паливо і енергія на технологічні потреби

3) основна заробітна платня виробничих робітників

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), за змістом і експлуатації устаткування.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим в даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній - по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв'язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Нормативний метод обліку і калькуляції є найпрогресивнішим, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Всі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від встановлених норм враховуються з їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы