182468 (629481), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Для довгострокового періоду, в якому змінюються всі ресурси виробництва, зростання обсягів введених ресурсів зумовлює прискорене розширення виробництва. Такий результат не є безумовним. А збільшення обсягу випуску при незмінному обсязі ресурсів або виробництва того самого обсягу випуску за меншого обсягу ресурсів залишається результатом технологічного впливу на виробничу функцію і в довгостроковому періоді.

За певного технологічного рівня виробництва виробнича функція може показувати різні комбінації ресурсів, що забезпечують однаковий обсяг випуску. Технологічно ефективнішим є той спосіб, який забезпечує максимальний випуск при використанні хоча б одного ресурсу в меншому обсязі (за незмінності обсягів усіх інших ресурсів).

Якщо перший спосіб пропонує використання одних ресурсів у більшому обсязі, а інших — у меншому порівняно з другим способом, то ці способи вважаються незіставними за їх технологічною ефективністю.

У такому разі обидва випадки вважаються технологічно ефективними і включаються у виробничу функцію. Який варіант варто обрати виробникові, залежатиме від співвідношення цін на ресурси, з яких виробляється продукт.

Графічно вплив технологічного прогресу на виробничу функцію зображається зміщенням кривої ізокванти ліворуч всередину до початку координат (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Вплив технологічних змін на виробничу функцію.

На рис. 2.1 ізокванта Q₁ = 10 відображає виробничу функцію до запровадження нових технологічних змін, а ізокванта Q₂ = 10 — після запровадження технологічних змін. Вона показує, що обсяг випуску 10 одиниць на ізокванті Q₂ досягається використанням меншого обсягу праці, адже точкам А₁ i А₂ відповідає обсяг випуску 10 одиниць і обсяг капіталу К₀.

Але в першому випадку для обсягу випуску 10 одиниць знадобилось L_х одиниць праці, а в другому — тільки L₂, де L₁ > L₂ .

Виробничу функцію використовують як в макро-, так і в мікроекономіці. У мікроекономічному аналізі використовують значну кількість виробничих функцій, адже для величезного числа підприємств є безліч можливих комбінацій поєднання ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Саме за допомогою виробничої функції підприємство приймає управлінське рішення щодо вибору технологічно ефективного способу виробництва.

Найвідомішою виробничою функцією є функція Кобба — Дугласа, яка описує залежність обсягу випуску від двох ресурсів (праці та капіталу).

Вперше ця функція була запропонована Кнутом Уїкселлом (Knut Wicksell 1851-1926). Потім перевірена на статистичних даних Чарльзом Коббом (Charles Cobb) і Паулом Дугласом (Paul Douglas). Перше повідомлення про неї було зроблено в докладі на зборі Американської економічної асоціації в 1928 р.

Дуглас Поль Говард (1892-1976), американський економіст і статистик. Отримав освіту в Колумбійському університеті (докторський ступінь - 1921). Викладав в університеті (1920-1948) Чикаго, був сенатором США від штату Ілінойс (1948-1966), потім викладав в Новій школі соціальних досліджень до 1969 р. праці по теорії виробництва і попиту на робочу силу, теорії заробітної платні.

Загальний вид функції Кобба — Дугласа:

Q=A, K^α, L^β (2.1)

де А – технологічний коефіцієнт пропорційності (масштабності);

α і β – коефіцієнти еластичності, які показують вплив 1%-ї зміни ресурсу капіталу (α) та праці (β) на загальний обсяг випуску. (А, α і β > 0; α і β<1)

Якщо сума показників ступеня (α + β) рівна одиниці, то функція Кобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона демонструє постійну віддачу при зміні масштабів виробництва. Якщо сума показників ступеня більше одиниці, функція відображає зростаючу віддачу, а якщо вона менше одиниці – убуваючу.

Вперше виробнича функція була розрахована в 1920 році для оброблювальної промисловості США, у вигляді рівності: Q ~ L^0,73 * K^0.27

При цьому α + β = 1. Але ні Кобб ні Дуглас не надали теоретично обґрунтованих причин чому коефіцієнт λ залишається постійним або повинен залишатися незмінним між різними секторами економіки.

Пізніше до цієї функції було введений ще один чинник — технологічний прогрес, внаслідок чого вона набула вигляду:

Q=A, K^α * L^β * l^t (2.2)

де l^t – вплив технологічного прогресу та інших якісних змін на загальний обсяг випуску.

Величина цього впливу залежить в кожному конкретному випадку та якісної технологічної зміни в кінцевому результаті.

2.2 Оцінка ефективності застосування ефекту масштабу

Довгостроковий період — період, достатній для зміни всіх ресурсів. Це означає, що економічний зміст довгострокового (до речі, як і короткострокового) періоду визначається не календарним часом, а саме здатністю підприємства здійснити зміни в усіх ресурсах, які воно використовує. Тривалість довгострокового періоду визначається не законодавством, не бажанням підприємців, а, насамперед, особливостями технологічного процесу. Для кіоску, що торгує морозивом, довгостроковий період може визначатися декількома місяцями, для сталеплавильного заводу — десятками років.

Фундаментальною проблемою виробництва в довгостроковому періоді є виявлення залежності приросту обсягу випуску від збільшення обсягів всіх введених до виробничого процесу ресурсів.

Можливі три варіанти такої залежності:

• якщо обсяг ресурсів зростає такою самою мірою, якою зростає обсяг випуску, має місце постійний ефект масштабу;

• якщо обсяг ресурсів зростає більшою мірою, ніж обсяг випуску, має місце спадний ефект масштабу;

• якщо обсяг випуску зростає більшою мірою, ніж обсяг ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу (зростаюча віддача від масштабу).

Зобразимо ці три варіанти ефекту масштабу графічно (рис.2.2).

Рис. 2.2 Ефекти масштабу: а – постійний, б – спадний, в – зростаючий.

Із рис. 6. видно, що відстань між ізоквантами ілюструє різні ефекти зміни масштабу виробництва:

• якщо зростання обсягу випуску на кожні додаткові 10 одиниць потребує пропорційного збільшення обсягів ресурсів і однакові прирости Q зміщують на однакові відстані ізокванти, має місце постійна економія віддачі від масштабу (рис. 2.2 а).

• якщо для збільшення обсягу випуску на кожні додаткові 10 одиниць необхідно, щоб ресурси зростали на більшу величину, відстань між ізоквантами зростає і має місце спадна віддача від масштабу (рис.2.2 б);

• якщо збільшення обсягу випуску на кожні наступні 10 одиниць потребує все менших приростів ресурсів, відстань між ізоквантами зменшується і має місце зростаюча віддача від масштабу (Рис. 2.2 в).

Промінь, проведений з початку координат, який поєднує технічно ефективні обсяги (плани) випуску, називається лінією зростання. Вона показує можливості розширення виробництва шляхом залучення до виробничого процесу додаткових ресурсів. Інакше кажучи, лінія зростання показує, якими приростами ресурсів можна домогтися переходу на вищу ізокванту (виробничу функцію). Лінія зростання, для якої MRTS за будь-якого обсягу випуску, постійна (MRTS — const), називається ізокліналлю.

2.3 Аналіз змін ізокванти при застосуванні ефекту масштабу

Для характеристики віддачі від масштабу використовують показник еластичності випуску від масштабу. Еластичність випуску від масштабу показує залежність відсоткової зміни обсягу випуску від відсоткової зміни масштабу.

E^Q_K = (ΔQ/ΔK)*(K/Q)(2.3)

Якщо виробнича функція безперервна, то формула (2.3) має вигляд:

E^Q_K = (dQ/dK)*(K/Q)(2.4)

де E^Q_K – коефіцієнт еластичності випуску від масштабу; ΔQ – приріст обсягу випуску; ΔK – приріст обсягу капіталу; K – початковий обсяг капіталу; Q – початковий обсяг випуску; dQ та dK – похідні від Q та K

Коефіцієнт Е^Q_K показує на скільки відсотків зміниться обсяг випуску, якщо масштаб виробництва зміниться на 1%. У математичному аспекті коефіцієнт Е^Q_K характеризує ступінь однорідності виробничої функції.

Виробнича функція називається однорідною, якщо зростання обсягу ресурсів в п разів зумовлює зростання обсягу випуску в п^е разів, тобто:

Q₁(nK, nL)= n^eQ₀(K, L)(2.5)

де e — коефіцієнт еластичності, який характеризує ступінь однорідності виробничої функції.

Виробничу функцію називають неоднорідною, за умови:

Q₁(nK, nL) ≠ n^eQ₀(K, L)(2.6)

Ступінь однорідності виробничої функції використовують для визначення типу віддачі від масштабу:

• якщо e = 1, то віддача від масштабу постійна, а виробнича функція лінійно-однорідна;

• якщо e < 1, то віддача від масштабу спадає;

• якщо e > 1, то віддача від масштабу зростає.

Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності.

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва.

Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на управління в умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають труднощі, пов'язані з координацією, контролем, організацією виробничої діяльності, які зменшують середню продуктивність.

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Чинники, що зумовлюють зростаючу віддачу від масштабу:

• великі масштаби виробництва створюють підґрунтя для поглиблення спеціалізації як менеджерів, так і тих, хто здійснює виконавчу діяльність;

• великомасштабне підприємство має можливість використовувати досконаліші технології та найсучасніше устаткування;

• великі підприємства можуть диктувати ціни на свою продукцію та плідно взаємодіяти з урядом;

• великомасштабні підприємства можуть здійснювати економію на трансакційних затратах.

Розділ 3. Напрямки впровадження виробничої функції у діяльності підприємств

У ринковій економіці підприємство – це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Воно є й суб’єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб’єктом індивідуального відтворення; суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і менеджменту тощо.

Економічна сутність виробника полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, її діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об’єктивними умовами її існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворювання.

Як економічне явище виробник характеризується певною сукупністю продуктивних сил – факторів виробництва і виробничих відносин. Він має певну кількість засобів виробництва (капіталу) і робітників (виробничий фактор – праця), що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції з метою отримання прибутку. А це в свою чергу дає можливість отримуючи вигоду собі – давати добробут суспільству.

Отже, вивчення особливостей ефективного виробництва є досить актуальним на сьогодення, особливо в період мирової фінансової кризи.

Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції. Вона може використовуватись як на макро-, так і на мікрорівні. На мікрорівні вона будується для певної технології, з урахуванням всіх умов даного виробництва. З часом, ураховуючи НТП, може змінюватися використання кількості виробничих факторів, але яких і наскільки – можна дізнатися завдяки даної виробничої функції.

Використання виробничої функції при аналізі діяльності підприємства дає можливість власнику знайти найефективніший спосіб виробництва. За допомогою цього виробник має можливість визначити мінімальну кількість витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.

Бувають одно-, двох- чи багатофакторні види виробничої функції. Яку з них вибрати для аналізу – залежить від практичних умов підприємства. Найпростіша – мається на увазі однофакторна функція – розглядає виробництво в короткостроковому періоді, при неможливості змінювати декілька факторів виробництва.

З однієї сторони аналіз на основі функції з одним змінним фактором (в даному випадку це праця) дає поняття того, що використання висококваліфікованої праці, при незмінності обсягів капіталу, призводить до збільшення випуску продукції, і як наслідок – до більшої прибутковості підприємства. З іншої сторони – можна підрахувати наскільки, і до якого моменту збільшення цього ресурсу дає потрібний економічний ефект.

Враховуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що інвестиції (витрати) в людський капітал дають позитивний ефект для прибутку і діяльності підприємства в цілому. Особливо враховуючи те, що останнім часом людина стала мабуть основним капіталом у виробництві.

Серед усіх виробничих факторів не всі з них прямо і одразу впливають на обсяг загального випуску продукту. Наприклад, наука – на основі якої роблять дослідження з метою отримати більш ефективні технології.

Заздалегідь не можливо розрахувати ефективність цих інвестицій якщо ведуться науково-дослідницькі розробки. Але підприємство, яке в змозі, має вкладати кошти в наукові дослідження з розрахунку, що в подальшому воно буде матиме більшу продуктивність свого виробництва від використання новітніх технологій. На сьогодення забагато підприємств працюють на застарілому обладнанні. Керівники цих підприємств явно недооцінюють важливість питання зміни технологій виробництва.

Очікуваний ефект від впровадження інновацій – підвищення не тільки виробітку та прибутку підприємства, а й економіки країни в цілому.

Висновки

1. Ефективним є виробництво, при якому заданий максимальний фізичний обсяг випуску продукції забезпечується мінімальними обсягами введених ресурсів.

2. Максимальний обсяг випуску, який підприємство може виробити за різних комбінацій ресурсів, описується виробничою функцією.

3. Виробнича функція з одним змінним ресурсом Q = f(F) дає можливість дослідити вплив приросту кожної додаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску, а також на величину середнього та граничного продуктів.

4. У короткостроковому періоді діє закон спадної граничної продуктивності (віддачі) змінного ресурсу. Зміст закону полягає в тому, що за умови, коли всі ресурси постійні, а один — змінний, граничний продукт від кожної додаткової одиниці змінного ресурсу зменшується.

5. Виокремлюють чотири стадії розвитку виробництва при виробничій функції з одним змінним ресурсом, за умови його зростання: на І стаді всі криві: (ТР, АР_L та МР_L) є зростаючими; на II стадії криві ТР та АР_L зростають, а МР_L спадає; на III стадії крива ТР продовжує зростати, а АР_L та МР_L спадають; на IV стадії криві: (ТР, АР_L, МР_L) є спадними.

6. Ізокванта — це крива, що показує максимальний, за даного технологічного рівня виробництва, обсяг випуску при різних комбінаціях ресурсів. Виробнича функція підприємства може бути представлена картою ізоквант, які показують різні обсяги випуску при різному обсязі залучених ресурсів.

7. Ізокванти — криві спадні. їх форма може описуватися за допомогою граничної норми технологічного заміщення.

1. Гранична норма заміщення капіталу працею (MRTS) визначається кількістю капіталу, який можна зекономити, залучивши до виробничого процесу додаткову одиницю ресурсу "праця", за незмінного обсягу випуску.

2. Конфігурація ізоквант визначається ступенем взаємозамінності чи взаємодоповнюваності ресурсів, з яких виробляється продукт.

1. Головною проблемою для підприємства в довгостроковому періоді є вибір масштабу діяльності. При зростанні обсягу випуску такими самими темпами, з якими зростає обсяг використаних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу. Якщо обсяг випуску зростає повільніше, ніж обсяг ресурсів, має місце спадний ефект масштабу. Якщо обсяг випуску зростає швидше, ніж обсяг ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу.

2. Позитивні технологічні зміни поліпшують виробництво як у коротко- так і в довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді це проявляється в тому, що заданий обсяг випуску можна забезпечити меншим обсягом змінного ресурсу, або, за незмінного обсягу використаних ресурсів, можна забезпечити більший обсяг випуску. У довгостроковому періоді, крім того, зростання обсягів використаних ресурсів забезпечує прискорене розширення обсягів випуску.

Список літератури

1. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 240 с.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / 6-те вид. – К: Знання-Прес, 2007. – 719 с.

3. Базилевич В.Д. Мікроекономіка: Підручник – К: Знання, 2007. – 677с.

4. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю. Політична економія. Підручник. К.: Видавничий центр "Ніка-Центр", 2002. – 528с.

5. Будаговська С. М., Кілієвич О. І. Луніна І. О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 частинах – К: Вид. Основи, 2001. – 517 с.

6. Бутук А.И. Экономическая теория: Учебное пособие – К: Викар, 2000. – 644с.

7. Ватаманюк З. А., Панчишин С. І. Економічна теорія: Макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посібник – К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. – 606 с.

8. Видяпин В. И., Журавлева Г. П. Экономическая теория (Политэкономия): Учебник – М: ИНФРА-М, 1997. – 560с.

9. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учеб. для вузов / Пер. с англ. Н.Л. Фроловой. — М.: ЮНИТИ, 1997.

10. Гальперин В. М., Игнатьев С. И., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2 т. / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.; 1998. — Т. 2 т. — 503 с.

11. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. - К.: Вища шк., 1998. – 544 с

12. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.

13. Грабовецький Б. Є., Мороз О. В., Савчук Л. М. Виробнича функція як засіб вдосконалення економічних досліджень: Кафедра менеджменту та моделювання в економіці. Вісник Вінницького політехнічного інституту 2006. №2

14. Долан Э.Дж., Линсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В.Лукашевича и др., Под общ.ред. Б.Лисовика и В.Лукашевича. – С.-Пб., 1994. – 448 с.

15. Задоя А. О. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Товариство „Знання", 2000. – 176 с.

16. Заглинський А.О., Матусевич М.К. Політична економія. Навчальний посібник. – Рівне, "Волинські береги", 2000. – 408с.

17. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2003. — 219 с.

18. Зайченко Ю. П. Дослідження операцій: Підручник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К., 2000. — 688 с.

19. Карагодова О. О., Черванев Д. М. Мікроекономіка: Навч. посібник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 204 с.

20. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2004.. – 386 с.

21. Коуз Р. Фирма, ринок и право. — (Пер. с англ.) – М.: Дело LTD, – 1993. — 192 с

22. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К.Основи економічної теорії: Підручник / – К.: Атіка, 2001. – 344 с.

23. Мочерний С. В. Політична економія: Навчальний посібник – К: Знання – Прес, 2002. – 686 с.

24. Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с.

25. Наржина Л.Д. Пономарьова Л.Н. Мікроекономіка в схемах: Навчальний посібник.–К.: Центр навчальної літератури, 2007.–160с.

26. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учеб. для вузов. — 2-е изд., изм. — М.: Норма, 2004. – 428 с.

27. Пиндайк Р. С., Рубинфельд Д. Л. Микроэкономика: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — 808 с.

28. Райхлин Э. Основы экономической теории. Микроэкономическая теория рынков продукции. — М.: Наука, 1995. – 354 с.

29. Рудий М.М, Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей). – К.: "Юнівест Медіа", 2005. – 312с.

30. Самуельсон П. Економіка: Підручник – Львів: Вид. Світ, 1993. – 496с.

31. Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: ЗАО "Изд-во БИНОМ", 1998. — 544 с.

32. Ульянченко О. В. Методи оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. -Харків, 2001. –224 с.

33. Ульянченко О. В. Сучасні моделі дослідження операцій в економіці: Навч.посібник / Харківський державний аграрний університет ім. Докучаєва В. В.. — Харків, 2000. – 429с.

34. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: ТАКСОН, 2000. — 520 с.

35. Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992. - Т. 1. - 384 с.; Т. 2. - 384 с.

36. Чепурина М.Н. Курс экономической теории: Курс лекцій – Киров: – "АСА", 2001. – 176 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы