181992 (629284), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для того, щоб у нашій країні була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою.
До них належать:
По-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні форми – індивідуальну, приватну, акціонерну, державну, кооперативну, змішану;
По-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;
По-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
По-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
По-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком, де гроші не виконують своїх функцій.
Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.
1.2. Ринок та основні його елементи.
Ринок став закономірним результатом розвитку заснованих на поділі праці внутрішніх і національних ринків товарів, що вийшли за державні кордони. Він являє собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці, та інших факторах виробництва.
Становлення найпростішої форми внутрішнього ринку, де усе збувається виробником покупцю з рук у руки, а усе, що купується, відразу ж оплачується і забираться покупцем, відноситься до самої ранньої стадії становлення товарного виробництва, заснованого на поділі праці. З появою грошей між продавцем і покупцем встає купець, що робить послуги з продажу товарів, і змінювала, що позичає на це гроші.
Відразу після виникнення ринки почали спеціалізуватися. З'явилися національні ринки товарів, у рамках яких роздрібні ринки відокремилися від оптових, ринки праці, ринки капіталу, а частина ринку вже орієнтувалася на іноземних покупців.
З XVI до середини XVIII століття мануфактура, яка заснована на поділі праці, створювала умови для більш масштабного виробництва товарів. Для такого виробництва міські ринки і ярмарки ставали тісними. Поступово вони розширювалися до регіональних, міждержавних і, нарешті, світових масштабів. Міжнародні ринки являли собою частину національних ринків, що була безпосередньо зв'язана з закордонними ринками. Вони виникли в Європі, на Близькому Схід, на Далекому Сході. Промисловість була тісно зв'язана з національними ринками. Товари для вивозу за рубіж являли собою готові продукти і вироблялися з місцевої сировини. Торгівля носила двосторонній характер. Великі географічні відкриття спричинили за собою активний розвиток вивозу товарів у знову відкриті землі і стали найважливішим фактором розвитку капіталізму в Європі. Швидко багатіли купці нового часу, часто разом з монархами своїх країн прагнули до нових ринків і нових джерел капіталу. Спрага золота, нових земель, заморських товарів стимулювало одне з найбільших підприємств людства – хвилю експедицій з Європи на пошуки нових земель і торгових шляхів. Експедиції Колумба, Васко да Гами, Магеллана, Єрмака розсунули межі тодішнього ринку в багато разів. Господарські зв'язки між регіонами усталилися після початку масового фабричного виробництва готових виробів у XIX в. спочатку в Західній Європі, а потім у Північній Америці, Россі і Японії. Переважно це були доступні усім прості і дешеві споживчі товари; вони вироблялися як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. Їхньому збуту сильно сприяли пароплави, залізниці, телеграф. Так у епоху первісного капіталу відбулося стягування, переростання локальних центрів міждержавної торгівлі в єдиний ринок. Його остаточне формування завершилося до рубежу XIX-XX століть, коли товарне виробництво у ведучих країнах досягло високого рівня розвитку. Таким чином, еволюцію ринку можна представити: внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок.
Основу для виникнення світового ринку заклали міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація.
1.3. Становлення ринкових інституцій в Україні
Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочало¬ся після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні знач¬них феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.
Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом роз¬витку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспіль¬ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко¬номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом¬чим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведен¬ню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світово¬го ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжна¬родному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.
У нас була відсутня визначальна ринкова інституція - еко¬номічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона га¬рантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлюва¬ло високий ступінь монополізму.
Відтворення інституцій багато суб’єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми - колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм гос¬подарювання та відтворенню конкурентного середовища.
На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об'єктів, у тому числі 15,7 тис. об'єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, (73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (91,9 відсотка). Вони вироб¬ляють близько 98 відсотків продукції кожної галузі.
Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль почи¬нає відігравати недержавний сектор економіки.
Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент¬ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтво¬рюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення еконо¬мічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробника¬ми. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.
Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є пра¬вильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середо¬вище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.
Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструк¬тури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринко¬ву інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продук¬цію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню рин¬кового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурен¬тного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може за¬тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечли¬вий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що дер¬жава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шля¬ху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Особливості становлення ринкових відносин в Україні.
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. І відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.
Після 1917 р. Протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.
Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина “без ринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв’язках.
У нас відсутній визначальний ринковий інститут – економічна самостійність господарюючих суб’єктів. Саме він гарантує незалежність суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбувається швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.
Відтворення інституту багато суб’єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми – колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.
Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.
Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов’язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути.
Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв’язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.
В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.
Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
