181982 (629281), страница 2
Текст из файла (страница 2)
• державні фіксуємі;
• регульовані.
Підприємства реалізують свою продукцію, послуги і майно за цінами, установлюваним самостійно чи на договірній основі (вільним чи договірним цінам), а у випадках, передбачених законодавством — за державними цінами.
У вільних цінах враховуються собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності. У вільні ціни підакцизних товарів включаються також суми акцизів по встановлених ставках.
Реалізація продукції здійснюється виготовлювачами по сформованим у такий спосіб цінам, збільшеним на суму податку на додаткову вартість.
При реалізації через біржі, торгово-посередницькі фірми й інших посередників до вільних цін додаються постачальницько-збутові надбавки, у яких враховуються комісійні за послуги і витрати посередника.
На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів і послуг, що визначають масштаб цін в економіці, здійснюється державне регулювання цін.
Ціноутворення на підприємстві здійснюється службою цін, що готує проекти цін на вироблені товари, погоджує їх з торгівлею, розробляє договірні ціни, дає висновки по проектах цін на продукцію, що поставляється постачальниками.
Регулююча діяльність держави в області ціноутворення переслідує дві основні цілі:
• недопущення монополізації ринку;
• приборкання інфляції.
Це здійснюється шляхом контролю з боку державних органів за торговими надбавками і встановлення рівня цін у випадку, якщо відбувається явний обвал ринку, а також шляхом заключення угод з підприємцями про контроль за ростом цін.
В умовах інфляції держава в особі уряду може проводити тверду політику по стримуванню темпів росту цін.
До мір цієї політики можуть відноситися:
• установлення граничного рівня торгової і постачальницької надбавки (націнки) при реалізації товару (продукції) — до 55% до ціни виробника;
• установлення граничного рівня рентабельності — 5% до товарообігу, чи 10-45% від собівартості.
При невеликому рівні інфляції з метою підтримки товаровиробника держава може проводити політику лібералізації цін.
Функції контролю за цінами в Україні виконує Державна інспекція по контролі за цінами. Інспекція стежить за дотриманням підприємцями єдиних принципів формування собівартості, структури цін і тарифів, визначених чинним законодавством, порядку формування відпускної ціни, виявляє випадки необґрунтованого завищення цін. Разом із Союзом захисту споживачів інспекція припиняє спроби підприємств перекласти економічно невиправдані витрати і непрямі витрати на плечі споживачів продукції. Разом з Антимонопольним комітетом інспекція прагне попередити зловживання, що випливають з пануючого положення якого-небудь підприємства при заключенні торгових угод (відмовлення від продажу, нав'язування мінімальних цін), а також зловживань в організації збуту, зв'язаних з торгівлею зі знижкою, з поверненням платежів, зі створенням дискримінаційних умов продажу і т.д.
Законодавством передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про ціноутворення.
1.4 Грошово – кредитне і валютне регулювання
З метою регулювання грошового обігу держава проводить грошову політику. Грошова політика покликана орієнтувати емісію грошей на досягнення фінансових і економічних задач уряду. Відповідно до законодавства України емісійним центром країни, що володіє монопольним правом на випуск грошей у оборот, є Національний банк України. На нього покладена організація готівково-грошового обертання і регулювання емісійних операцій, тобто операцій, зв'язаних з випуском і вилученням грошей зі обороту.
Регулювання емісійних операцій як у цілому по країні, так і по регіонах виробляється на основі прогнозного розрахунку касових оборотів, сальдо яких відбиває зміну готівково-грошової маси в звертанні, або збільшення маси готівки, тобто емісію, або зменшення, тобто вилучення грошей з обороту. Цей результат повинний бути погоджений з розрахунками НБУ по загальному грошовому обсягу грошової маси і її готівково-грошового компонента, що щокварталу визначаються на основі прогнозованих цін, швидкості обертання грошей і реальних обсягів валового національного продукту.
Для реалізації емісійної функції в установах НБУ створюються резервні фонди грошових знаків. Розміщення резервних фондів по регіональних установах банку забезпечує своєчасне касове обслуговування комерційних банків, дозволяє регулювати купюрну будівлю грошової маси і її відновлення, усуває зустрічні перевезення грошей, що прискорює грошовий обіг і скорочує витрати звертання. Резервні фонди являють собою запаси грошових знаків. Поки ці грошові знаки не перераховані в каси установ НБУ, називаними оборотними касами, вони не вважаються грошима, випущеними в звертання, і зберігаються окремо від грошей, що знаходяться в обертанні.
Для забезпечення касового обслуговування комерційних банків в установах НБУ мається оборотна каса, що представляє собою поточний резерв готівки. Залишок грошей в оборотній касі строго лімітується. Якщо залишок грошей в оборотній касі перевищує денний ліміт, установи НБУ перелічують понадлімітний залишок з оборотної каси в резервні фонди, тобто вилучає гроші з обігу.
Зміна залишку грошей в оборотній касі регіональних керувань НБУ зв'язано з виконанням Національним банком функцій по касовому обслуговуванню комерційних банків. Комерційні банки задовольняють потреби своїх клієнтів у готівці насамперед за рахунок коштів, що надійшли у свою касу від клієнтів, що здають готівково-грошовий виторг у банк. Але в ряді випадків грошей, що надійшли в касу банку, недостатньо для забезпечення поточних платежів. У таких випадках комерційні банки можуть одержати так називане підкріплення каси з запасів НБУ.
На підставі заявки регіональні керування НБУ задовольняють прохання комерційних банків про підкріплення їхньої каси за рахунок своїх касових ресурсів, тобто грошей, що маються в оборотній касі. Якщо ж грошей в оборотній касі не вистачає для забезпечення нестатків комерційного банку, виникає необхідність у підкріпленні оборотної каси регіонального керування НБУ, тобто перерахування в неї грошей з резервних фондів. Емісію грошей регіональні керування здійснюють тільки по емісійному дозволі Національного банку.
В Україні на сьогоднішній день обов'язковий продаж валютного виторгу відсутній, однак НБУ має право за узгодженням з Кабінетом міністрів установлювати такий продаж, якщо цього вимагає ситуація на валютному ринку. Раніше в Україні існував обов'язковий продаж 50% валютного виторгу.
Міжбанківська валютна біржа (МВБ) — це спеціалізована біржа, що має ліцензію Національного банку на організацію операцій по купівлі-продажу валюти і проведення розрахунків по заключених на них угодах. В Україні існує одна Українська міжбанківська валютна біржа. Валюта продається на торгах МВБ за курсом, встановлюваному в результаті торгів (біржовий курс).
Операції з іноземною валютою підприємств, банківських і кредитно-фінансових установ, юридичних і фізичних осіб по купівлі-продажу, розрахункам і наданню позичок називаються валютними операціями. При цьому операції банків, підприємств, юридичних і фізичних осіб з метою одержання прибутку від змін валютних курсів у часі чи на різних ринках, а також навмисне прийняття валютного ризику одержали назву валютних спекуляцій.
Порядок проведення валютних операцій строго регламентується державою. Законодавчо передбачена карна й адміністративна відповідальність за проведення незаконних валютних операцій.
1.5 Кредитна політика
Кредитна політика є складовою частиною єдиної грошово-кредитної політики. Держава покликана забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі терміни, що найбільше відповідають інтересам суспільства.
Ведуче місце центрального банку країни в області грошового обігу як емітента банкнот, так і кредитора комерційних банків дозволяє йому регулювати розподіл кредитів за допомогою дисконтної політики, що він проводить, здійснюючи переоблік векселів і операції на грошовому ринку. Обмежуючи обсяг і підвищуючи процентні ставки по наданих кредитах, центральний банк змушує комерційні банки обмежувати обсяг їхніх операцій, у результаті яких створюються нові платіжні засоби. І навпаки, проводячи ліберальну політику «дешевих грошей», він дозволяє банкам розширювати кредитування і тим самим прискорювати емісію платіжних засобів.
Міри кредитної політики можна розділити на два типи в залежності від того, чи впливають вони безпосередньо на процентні ставки або регулюють обсяг кредитування економіки в цілому чи носять виборчий характер.
Зміна процентної ставки має на меті чи стимулювати, навпаки, стримувати надання кредитів, роблячи їхній більш дешевими чи дорогими в залежності від стану економіки і грошового обігу. Змінюється як офіційна дисконтна ставка, застосовувана центральним банком, так і обсяг його операцій на грошовому ринку. Також можуть мінятися умови банківського кредитування підприємств і приватних осіб.
Іншим методом кредитного регулювання є обмеження обсягу кредитування як Національним банком, так і комерційними банками.
Обсяг кредитної емісії НБУ визначається Основами грошово-кредитної політики, затверджуваними Верховною Радою України на календарний рік.
Суб'єктами кредитних відносин НБУ виступають насамперед уряд (Кабінет міністрів України), комерційні банки, а також окремі юридичні і фізичні особи.
Основним одержувачем кредитів НБУ є КМУ. Ці кредити, як правило, направляються на покриття поточного дефіциту державного бюджету. По таких позичках установлюються пільгові (занижені) відсотки. Сьогодні кредити НБУ є основним джерелом внутрішнього державного боргу. Так, у 1993 році основу боргу, прокредитованого НБУ, склали державні витрати, оплачені безпосередньо за рахунок кредиту, минаючи бюджет.
До таких витрат відносилися:
• компенсації населенню в зв'язку зі знецінюванням внесків і страхових внесків;
• компенсації на збільшення виторгу сільськогосподарських виробників за реалізовану державним організаціям продукцію;
• кошти, спрямовані на індексацію оборотних коштів держпідприємств, фінансове оздоровлення сільського господарства і т.д.
Безпосереднє кредитування Національним банком України підприємств обмежено. Він видає кредити в основному тим суб'єктам, що хазяюють, що зайняті матеріально-технічним забезпеченням діяльності НБУ. Практикується також видача позичок співробітникам НБУ з засобів фонду матеріального заохочення.
Основний обсяг кредитування здійснюється комерційними банками, однак держава в особі НБУ може безпосередньо впливати на операції комерційних банків, обмежуючи загальну суму наданих ними кредитів у різній формі. При перевищенні банками встановленого ліміту кредитування до них застосовуються строгі санкції.
Регулювання кредитної діяльності здійснюється прямим втручанням у розподіл кредитів. Держава може надавати цільовий пільговий державний кредит юридичним і фізичним особам, спрямований на активізацію інвестиційної діяльності підприємств або поліпшення житлових умов громадян.
В Україні здійснюється довгострокове державне кредитування будівництв і об'єктів виробничого призначення, а також громадян на споживчі нестатки за рахунок бюджету, кредитування цільових виробничих програм за рахунок централізованих ресурсів НБУ, а також кредитування інвестиційних проектів за рахунок міжнародних кредитів.
Державний кредит надається на капітальні вкладення тільки виробничого призначення. У підприємств усіх форм власності це витрати на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, на придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв. Довгостроковий кредит використовується також при будівництві нових підприємств і споруджень, що мають важливе народногосподарське призначення. Довгостроковий кредит надається підприємствам на зазначені цілі на принципах зворотності, терміновості, платності і забезпеченості.
Переваги при довгостроковому кредитуванні мають проекти, що забезпечують народногосподарську ефективність, вирішують економічні і соціальні проблеми країни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарів народного споживання. Обов'язковими умовами довгострокового кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека проекту, забезпеченість своєчасного і повного повернення кредиту і сплати відсотків, дотримання норм тривалості будівництва.
На підставі поданих заявок Міністерство економіки за узгодженням з Міністерством фінансів визначає перелік об'єктів, що будуть фінансуватися за рахунок державного кредиту. Міністерство фінансів визначає перелік комерційних банків, що будуть здійснювати таке кредитування, і укладає з ними договори.
Цим банкам воно перелічує засоби для кредитування, що мають строго цільове фінансування. Установи банків, що фінансують, укладають з інвесторами кредитні угоди. Контроль за цільовим використанням інвесторами державного кредиту і своєчасним його поверненням у державний бюджет здійснюють банки, що фінансують, і Міністерство фінансів.
Довгострокові кредити за рахунок централізованих кредитних ресурсів НБУ надаються тільки державним підприємствам на витрати, зв'язані з реалізацією цільових програм по конверсії і модернізації виробництва, упровадженню передових технологій. НБУ укладає з комерційними банками, що кредитують цільові програми, договір, де визначає розмір плати за кредит і маржу. НБУ відкриває комерційному банку кредитну лінію, що повинна забезпечити оперативне й ефективне використання централізованих ресурсів для кредитування виробничих програм. Комерційні банки надають позичальникам кредит тільки на меті, передбачені їх кредитними заявками, і в межах коштів, перерахованих їм НБУ для цільового кредитування.
Міжнародні кредити надаються урядами інших держав і міжнародних фінансових організацій. Порядок їхнього надання і використання визначається відповідними міжнародними договорами й угодами України.
Довгострокові пільгові кредити громадянам на споживчі потреби надаються через установи Ощадного банку. Об'єктами кредитування тут є витрати на будівництво, покупку, капітальний ремонт і реконструкцію індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, садових будиночків, дач, благоустрій дачних ділянок, будівництво гаражів, на придбання квартир у житловому кооперативі, в особисту власність, на покупку в громадян індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями, на господарське обзаведення сімейним студентам і інші мети.
Кредити видаються на комерційній основі при дотриманні принципів цільової спрямованості, забезпеченості, терміновості, платності, зворотності. Кредити надаються в розмірі до 75% від кошторисної вартості будівництва, чи ремонту інвентарної вартості будівлі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
