181806 (629202), страница 3
Текст из файла (страница 3)
2.3 Диференціація доходів населення
Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин та залежить від економічних, демографічних, соціальних факторів.
Загальна кризова ситуація в нашій країні різко позначилася на розшаруванні населення на багатих і бідних. Цей поділ населення можна показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш та 10% найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). Як свідчать офіційні дані, поділ на бідних і багатих у 2008 році в різних країнах становив: у Японії — 4:1, Європі – 5-7:1, США – 9:1, Україні — 13,5:1 [5].
За даними українських вчених [2] реальне співвідношення відповідних прошарків населення становить 40:1. У Росії коефіцієнт розшарування населення у 2008 році за даними Держкомстату України становив 14,3:1,3 за оцінками російських експертів ступінь нерівності у 2-2,5 раза вищий за офіційно в установлений. Вважається, що соціальна стабільність наражається загрозі, коли цей розрив перевищує десятикратну величину.
В Україні у 2008 році згідно з даними ДПА України за підсумками декларування доходів громадян чисельність платників податків - мільйонерів зросла більш як удвічі - понад 1 млн. грн. доходів задекларували у минулому році 336 громадян, а у звітному - таких осіб було зареєстровано вже 850. Деякі з них задекларували доходи у розмірі 20 і навіть 100 млн. грн. Це офіційна звітність, а хто може підрахувати "підпільних" мільйонерів, що знаходяться у тіні нашої економіки?
В Україні бідність часто спіткає осіб не просто достатньо освічених і кваліфікованих але й працюючих, до того ж ще у режимі повної зайнятості, що є взагалі нонсенсом. Так, близько 65% бідних сімей - це ті з них, в яких хоча б одна особа працює. Дана ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільства низьку ціну робочої сили. Масштаби бідності за самооцінками, як правило, значно перевищують масштаби об'єктивної бідності. За даними 44 обстежень, проведених протягом 1998-2008 років українським Інститутом соціальних досліджень і центром „Соціальний моніторинг", нижчим ніж рівень середньої української родини вважають 60% населення України.[7]
Для бідності характерним чинником є нестача грошей, коли одержаний мінімальний грошовий дохід не досягає прожиткового мінімуму. Для середнього класу характерною ознакою є перевищення одержаного мінімального грошового доходу над величиною прожиткового мінімуму, що дає змогу накопичувати гроші.
У сучасній Україні поки що рано говорити про формування такого прошарку населення як середній клас у цивілізованому розумінні цього поняття.
В Україні спостерігається ще одна наболіла проблема — значне розходження доходів сільського та міського населення. Так, у першій групі населення вони помітно нижчі за доходи міських жителів. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить в 1,5 раза й більше. Тобто відбувається диспропорція доходів і витрат за територіальною та галузевою ознаками. Рівень життя сільського населення наближений майже до злиденного. Селяни менше витрачають свою заробітну плату на продукти харчування, однак різноманітність їх їжі невисока й незбалансована за поживністю. Паралельно у селян збільшуються інші витрати, які майже відсутні у міських жителів: на будівництво житла та утримання особистого господарства, без якого життя за даних умов було б просто неможливе.
Висновок
В економічній літературі прийнято розрізняти три основні види особистих доходів населення. Це доходи від праці (заробітна плата), доходи від власності (рента, процент, прибуток) та доходи, що отримані у вигляді соціальної допомоги (пенсія, допомога по безробіттю та ін.).
Заробітна плата, як основна форма прояву доходу від праці, виступає сьогодні найпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. В країнах із розвинутою економікою на заробітну плату припадає 70-80% національного доходу. Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу відомою ще з часів рабовласницької епохи, свого значення, як одного з основних видів доходів населення, зарплата набуває лише в умовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва з притаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвитком капіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації. Зменшення частки сільського населення відбувається на збільшення кількості жителів міст, де відсутня можливість ведення натурального господарства і зарплата часто є єдиним джерелом існування. З іншого боку, чинником, що впливає на зростання питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплати високопродуктивної кваліфікованої праці, яка все більше витискує малопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.
Друге місце, за питомою вагою, у структурі особистих доходів населення займають, в умовах ринкової економіки, доходи від власності. Власники заводів, фабрик, природних ресурсів та значних сум грошей мають можливість отримувати доходи не працюючи. Свій дохід вони отримують надаючи свою власність діючим підприємцям для використання їх у процесі суспільного виробництва. Статистична частка доходів від власності у сукупних доходах суспільства скоротилась у порівнянні з часами рабовласництва, феодалізму та ранніми стадіями капіталізму.
Проте, це не означає, що сучасні власники отримують менші доходи ніж їх попередники. Доходи крупних власників, як і раніше, значно перевищують доходи отримані від праці (навіть висококваліфікованої в останні десятиріччя), процентне співвідношення між доходами від власності та доходами від праці залишається сталим, що свідчить про паралельне зростання по абсолютній величині.
Третій вид особистих доходів населення — це доходи, що отримані у вигляді соціальної допомоги. Особливістю даного виду доходу є те, що він не пов'язаний ані з виконанням роботи, ані з володінням власністю. Тобто, даний дохід отримують, як правило, особи які не працюють з певних причин та не мають засобів існування. Благодійність має давні корені у людському суспільстві, але тільки в епоху капіталізму вона реалізується на державному рівні та на регулярній основі у вигляді відрахування частини коштів держбюджету на соціальні програми. Загальна тенденція до збільшення кількості соціальних програм та абсолютних розмірів виплачуваємої допомоги у розвинутих країнах свідчить про процес поступової гуманізації суспільних відносин з розвитком людства.
Список використаної літератури:
1. Жеребин В., Романов А. Экономика домашних хозяйств. — М.: Финансы, 2002.
2. Завіновська Г.Т. Економіка праці / Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006.
3. Кваснікова Г.С. Доходи населення та економічний стан держави. // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – Ст.4. – С. 53 - 60.
4. Кваснікова Г.С. Стан рівня заробітної плати та посилення стимулюючої функції у мотивації праці. – К., 2008.
5. Крупка М.І. Фінансові методи активної соціальної політики // Фінанси України. — 2008. — № 7. — С 3-13.
6. Лагутін В.Д. Людина і економіка: соціоекономіка: Навч. посіб. — К., 2006.
7. Лекарь С. Скільки доходів ми одержали // Праця і зарплата. — 2008. — № 29. – С. 4 – 8.
8. Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. — К., 2005.
9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — 2-ге вид. — К.: Вища шк.: Т-во "Знання", КОО, 2004.
10. Про прожитковий мінімум: Закон України // Урядовий кур'єр. — 1999. — 18 серпня. — С 9.
11. Саввов А. Доходи населення України та їх динаміка. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – №2. – С. 121 – 126.
12. Соболевская А. Роль зарплаты в рыночной экономике. // МЭиМО. – 2004. – №12. – С. 49 – 57.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
