181242 (628977), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.
Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.
Сертифікація продукції — один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу — сертифікату. Сертифікат — це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації.
Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.
За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:
60% — у державний бюджет;
30% — у позабюджетні фонди місцевих органів влади;
10% — у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.
В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):
Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2 (N1 + N2) х Ц1
де N1,N2 — відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;
Ц1, Ц2 — ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.
Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:
Ея = (ΔП – Ен х К) х Nя, грн.,
де ΔП – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;
К – питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. / од.;
Nя – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.
Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ΔПя):
ΔПя = ((Ц2 – С2) – (Ц1 – С1)) х Nя
де Ц1, Ц2 – відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;
С1, С2 – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:
Ев = ((С1 + Ен х К1) – (С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.
де С1, С2 – собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;
К1, К2 – питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.
Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):
сум = Ев + Ес
У ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу.
3. Оцінка економічно обгрунтованих меж підвищення якості продукції
У сучасній економічній науці співіснують два підходи до оцінки ефективності підвищення якості продукції. Один з них розвивався в умовах командно-адміністративної системи господарювання і ґрунтувався на тезі про можливість централізованого управління процесами підвищення якості продукції і пріоритеті народногосподарських інтересів. У рамках другого підходу, характерного для економічно розвинутих країн із ринковою економікою, віддається перевага інтересам окремих суб'єктів господарювання і ринковим механізмам стимулювання підвищення якості продукції. Еволюція економічної думки йде в напрямку раціонального сполучення народногосподарського і мікроекономічного підходів до аналізованої проблеми.
У рамках обох підходів недостатньо дослідженою залишається проблема вибору оптимального рівня якості продукції й практично не вивченим є питання оцінки економічно обґрунтованих меж підвищення якості продукції як комплексної характеристики ринкової кон'юнктури, виробничо-технічних можливостей підприємств і економічних умов реалізації заходів щодо підвищення якості продукції.
Еволюція теоретичних уявлень про якість продукції йде в напрямку розуміння того, що якість продукції - це ступінь задоволення всієї сукупності суспільних потреб у цієї продукції, пов'язаних із кожним етапом її життєвого циклу, починаючи від стадії зародження ідеї продукту й закінчуючи стадією його утилізації. З урахуванням цього підвищення якості продукції розглядається як зміна властивостей продукції, що забезпечує збільшення ступеня задоволення відповідних потреб.
Проблема підвищення якості продукції є багатоваріантною і має оптимізаційний характер. Її окремим випадком є проблема обґрунтування оптимального рівня підвищення якості. Такий характер даної проблеми обумовлений: (а) множинністю властивостей, що визначають якість продукції, і їхньою взаємозалежністю; (б) різним сприйняттям тих самих властивостей виробу різноманітними споживачами; (в) спроможністю одного і того ж продукту задовольняти різноманітні потреби споживача; (г) проявом наслідків підвищення якості в різноманітних сферах діяльності й у різноманітних суб'єктів економіки; (д) впливом на якість продукції численних чинників, вплив на які, в свою чергу, формує якість продукції опосередковано й також являє собою діяльність по підвищенню якості.
Необхідність зіставлення негативних і позитивних наслідків зміни якості продукції висуває в розряд базових проблеми визначення системи показників якості, кількісного виміру рівня якості й рівня зміни якості, виявлення і виміру всіляких прямих і непрямих наслідків підвищення якості продукції, зведення отриманих оцінок у єдиний інтегральний економічний показник.
У вітчизняній економічній науці донедавна домінували народногосподарський принцип і народногосподарський підхід до оцінки економічної ефективності господарських заходів, що засновані на тезі про можливість планування народного господарства з єдиного центру й можливості досягнення глобального (народногосподарського) оптимуму економічного розвитку. На другий план при цьому відходили економічні інтереси виробників і споживачів продукції підвищеної якості й практична здійсненність планованих заходів.
Сучасна економічна теорія якості не дає вичерпного рішення ряду ключових питань, необхідних для економічної оцінки ефективності підвищення якості продукції в рамках традиційних підходів. Зокрема, є принципові методологічні й методичні складності на шляху: (1) кількісного виміру різнорідних показників якості продукції; (2) порівняння рівнів якості різноманітних об'єктів за багатьма ознаками (проблема побудови узагальнених показників якості); (3) виявлення, кількісного й економічного виміру всіх наслідків здійснення заходів щодо підвищення якості продукції; (4) інформаційного забезпечення складних і трудомістких розрахунків (включаючи прогнозні), проведення яких передбачає більшість існуючих методик.
Наявність таких труднощів ставить під сумнів обґрунтованість і точність одержуваних економічних оцінок, а також саму можливість одержання достовірних оцінок у рамках традиційної методології.
Істотним методологічним недоліком відомих підходів є також припущення про те, що альтернативні заходи щодо підвищення якості продукції та їхні виробничо-економічні характеристики відомі на момент проведення оцінки ефективності таких заходів. Саме це припущення теоретично дозволяє розкрити всю гаму можливих наслідків підвищення якості продукції, зробити економічну оцінку кожного з них і на підставі цього одержати комплексну оцінку всієї їхньої сукупності в цілому.
У ринкових умовах господарювання підвищення якості продукції здійснюється тільки тоді, коли воно економічно вигідно виробнику, що, у свою чергу, можливо тільки при наявності платоспроможного попиту на таку продукцію. Незадоволений попит на продукцію підвищеної якості безпосередньо свідчить про економічну зацікавленість споживача даної продукції в її придбанні й використанні. Отже, економічне обґрунтування доцільності підвищення якості продукції повинно базуватися насамперед на оцінці стану ринку, можливості і доцільності для виробника випуску продукції, затребуваної ринком.
Саме на такому базисі будується сучасна теорія інвестиційного планування, що володіє великим арсеналом методичних засобів оцінки ефективності інвестиційних проектів із позицій інвестора - суб'єкта економіки, безпосередньо зацікавленого в економічному результаті планованих заходів. Використання ідеології і методів інвестиційного аналізу здатне збагатити методичний інструментарій оцінки ефективності заходів щодо підвищення якості продукції.
В умовах невизначеності можливих наслідків підвищення якості продукції, невизначеності їхніх економічних оцінок і невизначеності самих заходів щодо підвищення якості продукції на першому етапі рішення проблеми підвищення якості продукції необхідна оцінка економічного потенціалу альтернативних напрямків (по суті, потенціалу різноманітних сегментів ринку продукції визначеного виду) і його зіставлення з можливостями (потенціалом) виробника.
В економічній літературі питання оцінки економічно обґрунтованих меж підвищення якості продукції практично не розглядаються. У той же час знання таких меж повинно бути основою для вибору найбільш перспективних напрямків підвищення якості продукції і формування техніко-економічних вимог для розроблювальних заходів, що гарантують ефективність заходів щодо досягнення планованої якості продукції.
1.4 Стандартизація і сертифікація якості продукції
Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.
Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.
Державна система стандартизації складається із комплексу державних,галузей стандартів підприємства. Вони розробляються установками Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Державний стандарт – затверджується урядом на необмежений термін або на термін не більш п’яти років. Стандарти діляться на діючі і перспективні.
Об’єктами державної стандартизації є конкретна продукція, норми, правила, методи, терміни, призначені для користування в різних сферах народного господарства.
Сертифікація продукції — один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу — сертифікату. Сертифікат — це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації. Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.
За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:
60% — у державний бюджет;
30% — у позабюджетні фонди місцевих органів влади;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
