Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.

Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування, пенсії тощо, є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.

В Україні є два види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти, охорони здоров'я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Основними ознаками СФС спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальною основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.

Другим видом СФС є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.

Головна функція такого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками СФС цього виду є: одержання благ, пов'язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.

Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо структуру СФС за економічним призначенням, способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на прикладі України.

За економічним призначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.

За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім'ям).

За джерелами формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії тощо).

За формами надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги..

СФС повинні забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку населення; пом'якшити об'єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищі окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.

Частина СФС у вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов'язана з розподілом за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість. Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністю зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут СФС повинні бути спрямовані на створення приблизно рівних умов у розвитку здібностей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні дошкільні та навчальні заклади. З'являється загроза появи нерівних умов у розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпечених сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні здібності до деяких професій, через брак фінансових коштів не одержують необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба використання коштів з СФС.

В Україні посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер. Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними, оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує матеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати, пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, організація безплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).

Диференціація розподілу суспільних фондів споживання повинна визначатись в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

4. Доходи від власності. Рентні доходи та сімейні доходи

Є доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток, власник землі - ренту, власник позикового капіталу - відсоток. Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Рента - доход земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій. Такі доходи від власності є основними і розглядаються у відповідних темах підручника.

Тут розглянемо, по-перше, доходи від власності працівників підприємств як допоміжної форми до їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації функціонування капіталів.

Доходи від власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяльності. "Демократизація капіталу" поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила командно-адміністративна система управління, що позитивно позначилося на результатах виробництва.

Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів України одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.

Виникає цілком закономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причин багато. Проте серед них головна - необхідність усунення відчуження працівника від засобів виробництва. Зрозуміло, розподіл від власності - не єдиний спосіб розв'язання цього складного завдання, проте він найдоступніший для розуміння працівника, оскільки органічно пов'язує особистий інтерес з колективним. Цей зв'язок здійснюється в тісному переплетінні особистої власності з розвитком і привласненням акціонерної форми власності на засоби виробництва. Крім цього, розподіл власності сприятиме відродженню малорентабельних і збиткових підприємств, активізації соціальної та трудової активності населення.

Проте доходи від власності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливі зловживання і порушення принципів соціальної справедливості.

Можна окреслити граничне припустимі межі дотримання соціальної справедливості у процесі розподілу від власності. Слід насамперед зберегти принцип, згідно з яким доходи від власності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний характер. Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільне корисну працю.

Нетрудові доходи можуть послабити ініціативу і стимули до трудової діяльності. Отже, небажано, щоб серед населення з'явився такий соціальний прошарок, який би існував тільки за рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала б соціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунок доходів від власності.

Для забезпечення соціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можна придбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акції трудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбавати за рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуження таких акцій підлягають обов'язковій реєстрації у встановленому законодавством порядку. Все це створює необхідні умови для здійснення певного контролю за такою формою доходів населення. Ігнорування цього правила може призвести до "відмивання" нечесних доходів, до створення особливого прошарку рантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.

Акції можна придбати також за рахунок приватизаційних паперів, які засвідчують право власності на безплатне одержання частки майна державних підприємств, державного житлового, земельного фондів.

У багатьох країнах ринкової економіки є акції на пред'явника, тобто акції, які вільно продаються і купуються на фондових біржах.

Громадяни можуть одержувати доход у вигляді відсотка на облігації. Останні є видом цінних паперів, які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосу при розв'язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігації випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю погашається протягом цього часу.

В умовах товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов'язаний з утворенням ренти - виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива передусім сільському господарству. Як уже зазначалося, землевласник отримує земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсолютної ренти, диференційної ренти та монопольної ренти. В багатьох країнах ринкової економіки рентою називають також відсотки, що виплачуються на облігації державних позик. Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний прошарок суспільства.

Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насамперед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або повній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним доходом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну картину дає не той доход, який нараховується як середній на душу населення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.

Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно користуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї.

Характеристики

Список файлов курсовой работы