180785 (628801), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібне – через економічні кризи. Вони виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємний структурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися й еволюційно – без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночас можливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривої економічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того, що дія цих чинників об'єктивна і що вони обов'язково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-, так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність – властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Він органічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються.

Щоб зрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3–4 роки), середні (7–11 років) і великі економічні цикли (40–60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

2.2 Середні і короткі цикли

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8–10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15–20 років.

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

Спільні закономірності середніх та коротких циклів серед економічних циклів різних країн в різні роки:

1. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, які ми вже розглядали на Рис. 1., що йдуть у своєму розвитку одна за одною. Це фаза кризи, фаза депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальними у ціх фазах є криза і піднесення. Важливим є те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюється автоматично – на основі ринкових саморегуляторів.

2. За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу. Вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.

3. Матеріальною основою циклічності відтворбвального процесу цих циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.

4. Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов’язково призводить до кризового спаду виробництва. У принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам.

2.3 Довгі хвилі в економіці

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими – економістами ще у другій половині XIX ст.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку – низхідну і висхідну хвилі, або фази.

Низхідна фаза великого циклу – період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства – триває 20–25 років. Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтя для найвагоміших вкладень у технічне переоснащення. На цей час також припадає найбільше навантаження у вимірі перебудови економічної структури суспільства адекватно технологічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу – період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. Це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

3. Циклічність суспільного відтворення

Суспільне відтворення, як з’ясовано у попередньому питанні, об’єктивно включає формування таких структурних пропорцій (у виробництві, розподілі, обміні і споживанні), які забезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва. Проте об’єктивна необхідність у економічній рівновазі не означає, що остання, виникнувши. Залишається не змінною і не порушується. Закономірністю є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є циклічним. Нова рівновага – це рівновага більш складного порядку. Отже, циклічний характер суспільного відтворення виражає його динаміку.

Циклічність суспільного відтворення – складна теоретична проблема. Її складовим є дослідження видів циклів, їх структури, механізму проходження, функціонального значення окремих фаз тощо.

Слід наголосити також на тому, що цикл є об’єктом економічної політики держави. Тому теорія циклів має на меті запропонувати необхідні варіанти рецептів для макроекономічного регулювання, а також для діяльності окремих фірм.

Циклічність суспільного відтворення виглядає як періодичне коливання ділової активності, піднесення і спаду виробництва, коливання зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги значно загострюється економічні та соціальні протиріччя.

Порушення економічної рівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і стрибкоподібно. Перший випадок характеризується відсутністю глибокого кризового падіння виробництва, другий – відзначається наявністю гострих економічних криз, руйнівними диспропорціями економіки.

Важливо подолати спрощене розуміння циклічності як лише риси капіталістичного відтворення. Циклічність – це закономірністьекономічного розвитку. Існують об’єктивні основи загальності принципу циклічності. Вони кореняться в розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм пргресу продуктивних сил. Інші річ, що загальні принципи циклічності регулюються конкретно-історичними умовами. Тому, в залежності від цих умов. Циклічність суспільного виробництва приймає різноманітні прояви(види) і періодичність.

Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю і інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. З іншого боку, різноманітні цикли накладаються один на одного, взаємодією між собою, в зв’язку з чим їх функції переплітаються.

Економічні цикли мають профазну структуру. Кількість фаз залежить від циклу. Проте будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність виробництва знижується до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, зниження чи зростання виробництва, повнота і ефективність використання ресурсів, інтенсивність науково-технічного прогресу. В обов’язковому ж порядку циклічність відтворення, як бачимо, передбачає низхідну і висхідну фази як фази руху до протилежних точок циклу.

4. Циклічні коливання в умовах перехідної економіки

Ситуація, в якій опинилась Україна після отримання нею незалежності в 1991 році, інакше як системною кризою не охарактеризуєш. Економічну кризу в Україні протягом 90-х років XX – початку XXI ст. не можна трактувати як кризу. перевиробництва. За своєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки в ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням, загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією.

Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX – початку XXI cт.:

1. Різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991–1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції – на 42%, виробництво продовольства – на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво – на 18%;

2. Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.

3. Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у 6 разів.

4. Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих.

5. Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. – 3,8%; 1993 р. – 5,1; 1994 р. – 8,9; 1995 р. – 6,6; 1996 р. – 4,4; 1997 р. – 7,0; 1998 р. – 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП.

6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30–40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так у США в 1929–1933 pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.

Причини соціально-економічної кризи умовно можна поділити на три групи:

1. Причини, успадковані від колишнього СРСР:

• диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживанням;

• загальний дефіцит матеріальних засобів виробництва та невиробничого призначення;

• дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям;

• розвал споживчого ринку та грошового обігу.

2. Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України:

• значний розрив господарських зв"язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;

• зниження інтересу до української продукції через високу собівартість.

3. Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи. Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризові потрясіння.

Окрім звичайних процесів, які характерні для економічної кризи (зростання безробіття, спад виробництва, хвиля банкрутств), економіка країни опинилась під впливом специфічних кризових факторів, які ускладнювали проведення антикризової політики. Саме ці специфічні кризові фактори здебільшого обумовлюють перебіг економічної системної кризи в економіці України. З усіх специфічних факторів ми б виділили наступні:

Характеристики

Список файлов курсовой работы