180583 (628712), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Застосовувані норми й нормативи мають бути прогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організації виробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розроблення та своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методика обчислення норм і нормативів залежить від виду нормативних ресурсів. Але, незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна відокремити три основних методи норм і нормативів:
Розрахунково – аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не можна застосовуватись усіма підприємствами самостійно.
Дослідно – аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.
Згідно з досвідно – статистичним методом норми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічних робіт у попередніх періодах. Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтується на минулій, іноді застарілий, досвід і не враховує прогресивних змін у техніці та організації виробництва.
Нормативна база підприємства – це складна система, що охоплює десятки, а то й сотні тисяч норм і нормативів. Цією системою слід ефективно управляти.
Непростим завданням тут є оформлення, зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основі єдиної автоматизованої системи Управління. Коригування й заміна норм і нормативів виконують систематично.
2. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю
2.1 Економіка формування виробничої потужності підприємства
Продуктивно-економічна ефективність функціонування основних засобів підприємства проявляється через використання його виробничої потужності. Виробничі площі, технологічне обладнання, його оснащення, які раціонально поєднанні живою працею інженерів і робітників, формують виробничій потенціал підприємства, зокрема його виробничу потужність.
Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість продукції (послуг) в одиницю часу(місяць, рік).
Формування виробничої потужності підприємства, його підрозділів ведеться під заздалегідь визначений плановий обсяг продукції та з певним випередженням в часі. Це тому, що така діяльність вимагає, як правило, додаткових витрат, а також, що немаловажне, - певного часу для практичного здійснення відповідних технічних і організаційних заходів.
Розглянемо детальніше процес «конструювання» виробничої потужності підприємства, а саме послідовність дій:
- по-перше, необхідно визначитися: що саме планується виготовляти, тобто яку продукцію (її номенклатуру, асортимент тощо).
- по-друге, які обсяги передбачається виробляти кожного її виду.
Конструктивно-технологічні особливості виробів(продукції), вузлів, деталей характеризується цілим рядом специфічних ознак (види матеріалів, геометричні форми, розміри тощо). Саме вони «диктують», які види робіт необхідно виконувати(наприклад: токарні фрезерні, шліфувальні і т.д.). одночасно планові обсяги кожного виду продукції економічно обумовлюють вибір обладнання з відповідною паспортною його продуктивністю. Так, при невеликих партіях різновидів виборів обладнання повинно бути в певних межах універсальним, щоби забезпечити можливість виконувати на ньому широкий діапазон споріднених робіт з мінімальними витратами часу на переходи з однієї операції до іншої. Якщо ж обсяги продукції мають масовий або великосерійний характер, тобто вона виготовлятиметься великими партіями, то економічно доцільно застосовувати спеціалізоване, високопродуктивне, швидкісне обладнання (напівавтомати, автомати). Таким чином, всі ці адаптаційні характеристики майбутньої продукції принципово визначають вибір технології її виготовлення.
В практиці роботи спеціалізованих проектних організацій і в повсякденній роботі підприємств виділяють три різновиди виробничої потужності, а саме: проектна, фактична і резервна.
Проектна (нормативна) потужність визначається в процесі проектування нових виробничих про об’єктів (цехів, заводів), їх модернізації, реконструкції тощо. Вона також формується підприємством на наступний плановий період (рік) під певну виробничу програму. За величиною вона буде граничною, тому що розраховується за певними нормативами. Лише в процесі використання потужності можуть виявитися суттєві її відхилення (нестача або зайвість), тому що заздалегідь складно врахувати всі можливі чинники, що проявляються в реальних умовах виробництва (зокрема необхідна синхронність роботи всіх підрозділів та ін.).
Фактична потужність відображає виробничу можливість підприємства в кожний момент його роботи.
Нормальна виробнича потужність – це очікувальний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства потягом кількох років або операційних циклів з урахування запланованого обслуговування виробництва.
Резервна – це існуюча потужність, але не задіяна. Така резервна потужність подекуди забезпечує підприємству відносну гнучкість, тобто можливість переходити на виробництво нової або модернізованої продукції. Як правило, така потреба диктується динамікою вимог ринку, зміною структури його попиту.
2.2 Методика обчислення виробничої потужності у різних видах виробництва
Виробнича потужність підрозділів виражена безпосередньо в обсязі продукції. За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення. Виробнича потужність підрозділів обчислюється для умов однопродуктового виробництва за формулою: Тр*М0/Т0 .
Виробнича потужність системи взаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом обчислюється: Nв.п. = Тр*60/Г.
На практиці використовується й обернена величина цього показника. Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності(виробничої потужності). Завантаження устаткування обчислюється на основі планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку: Т = І*А.
Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи визначається як добуток часу роботи одного агрегату на їх кількість:
Тр = Тн*(1-(р/100)). Це формула загальна. Якщо можна точніше передбачити тривалість потрібного ремонту в робочий час, то ця величина просто віднімається від Тн. Коли такий ремонт не припадає на плановий період, то Тр = Тн: Тн = (Дрt3 – Дсt2)*К3.
Виробнича потужність токарної групи верстатів дає змогу виконати виробничу програму, і при цьому ефективно використовується устаткування. Аналогічно виконується розрахунки по їхніх групах. Але, як бачимо, свердлильна група устаткування перевантажена. Тут треба шукати резерви для того, щоб виконати заплановану роботу: перерозподіл роботи між підрозділами, часткова робота в 3 зміну, зниження витрат часу тощо. Шліфувальна група устаткування, навпаки, недозавантажена. Щоправда, тут верстатів небагато, і, можливо, їх недостатня завантаженість тимчасова. Отже, такі обчислення дають підставу для більш широких міркувань і прийняття відповідних рішень й у тому числі інвестиційних.
Визначають інші види виробничої потужності, а саме: вхідна потужність, тобто на початок розрахункового періоду (року, місяця), вхідна – на кінець його.
Важливим також є, якими одиницями вимірюється виробнична потужність. Коли виготовляється один вид виробу, то застосовують, як правило, натуральні одиниці (штуки, тонни, метри тощо). Якщо ж продукція різноманітна, то можливо, а деколи і необхідно використовувати вартісні одиниці (грн.), що дає можливість визначати сумарну величину виробничої потужності.
Виробнича потужність на кінець року визначається за формулою:
Мк = Мn + Мв – Мл,
деМк - виробнича потужність на кінець року;
Мn - виробнича потужність на початок року;
Мв - ввід виробничої потужності в результаті нового будівництва і розширення підприємства, його технічного переозброєння, введення додаткового обладнання, організаційних заходів, що змінюють трудомісткість продукції;
Мл - зменшення потужності внаслідок ліквідації (вибуття) обладнання, виробничих площ.
Мср = Мn + ∑Мв * rв/12 - ∑ Мл * rл/12,
де Мв – потужність, введена протягом року;
rв – кількість місяців до кінця року ії введеної потужності;
Мл – потужність, ліквідації (вибуття) потужності протягом року;
rл - кількість місяців з моменту ліквідації (вибуття) потужності до кінця року;
12 - кількість місяців в році.
Наприклад: на початок року підприємством задіяні п’ять одиниць обладнання з річною продуктивністю 15тис. штук виробів кожний. 1 квітня дві одиниці обладнання були демонтовані, 1 травня було встановлену нова одиницю обладнання з продуктивністю 20 тис. штук, з 1 жовтня – ще одну аналогічну. Визначити середньорічну потужність (Мср) підприємства.
Мср = 5 * 15 – 2 * 15 * /12 + 20 * 1 /12 + 20 * 1 * 3/10 = 70,83 тис. шт. в рік.
Очевидним є те, що виробнича потужність підприємства як прояв використання можливостей значної частини його капіталу формується не тільки його активною частиною-обладнанням, яке бере безпосередню участь у виготовленні продукції, але сюди також відноситься і пасивна частина – вартість виробничих площ, на яких воно поставлене, а також вартість допоміжних об’єктів (складів, побутових приміщень тощо), які забезпечують виробничий процес.
Таким чином, якщо краще використовується обладнання, це означає, що і задіяні відповідні виробничі і допоміжні площі також дають більшу економічну віддачу. Виходить, що сумарна ефективність використання основного капіталу підприємства охоплює значно ширші границі.
2.3 Принцип виробничої потужності підприємства
Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість конкретної продукції в одиницю часу (рік, місяць). Вона формується через задіяння основних засобів і тому ефективність її використання одночасно відображає також і раціональність «віддачі» обладнання, виробничих площ, тобто всього основного капіталу.
Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.
Особливо важливим є «комплектування» виробничої потужності підприємства з мінімальними витратами. Це забезпечується тоді, коли виробничу потужність підприємства в цілому «нарощують» суворо послідовним «розблокуванням вузьких місць»,впроваджуючи техніко-організаційні заходи екстенсивного й інтенсивного характеру. Вони, відповідно, забезпечують краще використання потужностей в часі (скорочення пристроїв) і зменшення витрат часу (праці) на одиницю продукції. Таким чином досягається залучення резервних можливостей інших підрозділів (цехів, дільниць).
В практиці підприємств економічно доцільним є раціональне формування виробничої програми на плановий період. Для цього першочергово враховується величина і якість ринкового попиту, наявні виробничі потужності, а також фінансові можливості підприємства. Важливість такого завдання полягає в забезпеченні мінімальних витрат на одиницю продукції, тоді при активному збуті продукції одержують оптимальну масу прибутку.
3. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі
3.1 Напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства
Становлення ринково орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб’єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць – промислових підприємств – та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.
Отже, на практиці важливо знайти дійові напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства. Для розв’язання цього завдання певного значення набуває класифікація чинників його зростання. Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:
управління витратами і ресурсами;
напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;
напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.
До першої групи мобілізації чинників можна віднести такі заходи щодо підвищення поточної виробничої діяльності підприємства: зростання продуктивності праці, зменшення зарплатоємності виготовлення продукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальної ресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості, матеріаломісткості тощо). Все спонукає підприємство до раціонального використання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказаних факторів передбачає здійснення заходів, як: прискорення впровадження результатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльності підприємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління, форм і методів організації діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності. Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторів підвищення ефективності господарювання підприємства.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
