179914 (628424), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Таким чином, в умовах великого розриву індексів ІСЦ та ІСВ, розрахунок дефлятора ВВП є суперечним та повністю залежить від інформації Держкомстату по росту цін для всього обсягу номенклатури робіт та послуг, вартість яких враховується для розрахунку індекса інфляції для дефлятора ВВП.
РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА ПОКАЗНИКА ЕКОНОМІЧНОГО ДОБРОБУТУ МАКРОЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1 Сутність показника економічного добробуту макроекономіки
Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як ґрунтовна характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні обмеження:
- від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробу-ту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищен-ня, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується;
- до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вчено-го, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загально-прийнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП;
- у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.
Водночас, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП. З метою максимального “покращання” показника ВВП необхідно з офіційного обсягу ВВП:
- відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;
- додати вартісну оцінку неринкових операцій;
- додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;
- додати вартісну оцінку дозвілля та покращання якості товарів.
Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році американські економісти з Єльського університету
В. Нордгауз і Д. Тобін.
Проблема полягає в тому, як необхідно розподіляти показник ЧЕД в суспільстві. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – дотримуються протилежної точки зору; тобто вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва та призводить до кризи економіки. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца.
Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.
Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 3.1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).
Рис. 3.1 - Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)
Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20, 40, 60% сімей отримує відповідно 20, 40, 60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д.
Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.
З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач нерівності доходів – коефіцієнт Джінні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника , що утворюється лінією абсолютної рівності та координатними осями. Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулеві) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).
З метою зменшення нерівності у розподілі доходів держава здійснює примусове переміщення ресурсів у вигляді пропорційного оподаткування доходів (за процентними ставками від рівня доходу), яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та соціальних трансфертів.
На рис. 3.2 наведені дані результатів розрахунку кривої Лоренца.
Рис. 3.2 - Крива Лоренца оцінки нерівномірності доходів населення України, побудована за даними 2005 та 2006 років
Розрахункова оцінка коефіцієнта Джіні показує, що його величина поступово підвищується від рівня 0,32 (2005 рік) до рівня 0,34 (2006 рік), що свідчить про збільшення доходної диспропорції груп населення в Україні.
3.2 Вплив тіньової економіки на реальний показник економічного добробуту макроекономіки України
У 2007 р. виробництво тіньового валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні складе 443,1 млрд грн. Такі висновки містяться в дослідженні Державного науково-дослідного інституту інформатизації і моделювання економіки (ДНДІІМЕ) Міністерства економіки [17 -19].
Експерти ДНДІІМЕ дійшли висновку, що сумарний ВПП в Україні у 2007 р. складе 1 трлн 135,5 млрд грн. Зокрема, 692,4 млрд грн – офіційний ВПП і 443,1 млрд грн – тіньовий ВВП. При обчисленнях експерти використовували комплексний макрометод оцінки розміру тіньового ВВП, до якого включаються аналіз попиту на готівку, дослідження зайнятості, аналіз різночитань офіційної статистики і подібне.
Водночас експерти зазначили, що за результатами 2006 р. питома вага тіньової складової у виробництві доданої вартості склала: у промисловості – 132%, в сільському господарстві – 72,5%, в будівництві – 70,8%, у сфері послуг – 31,5%.
У дослідженні також наголошується, що такий високий рівень тінізації української економіки обумовлений невиправдано високим навантаженням на доходи населення і бізнесу. "Є незбагненний парадокс: чинник виробництва, який більше всього експлуатується, - праця, одночасно є основним наповнювачем прибуткової частини бюджету", - зазначають експерти ДНДІІМЕ.
У той же час, за даними експертів, тіньова частина середньої зарплати по економіці складає 2,7 тис. грн на місяць. За їх розрахунками, сумарна середня зарплата по економіці в Україні складає до 4 тис. грн на місяць, тоді як офіційна - 1,3 тис. грн Таким чином, середня зарплата у 3,1 разу відстає від оптимальної. Найбільший розрив між середньою та оптимальною зарплатою спостерігається у сільському господарстві – різниця у 4,4 рази, середня зарплата по промисловості в 3,9 разу менше оптимальної, в будівництві – в 2,5 разу, у сфері послуг – в 1,8 разу. При цьому експерти відзначили, що низька зарплата і висо-ка питома вага тіньової економіки є "сполученими посудинами".
Динаміка валового внутрішнього продукту - основного макроекономічного показника, що характеризує економічний розвиток країни, починаючи від 2000 року є позитивною. На жаль, вітчизняна економіка все ще має такі негативні риси, як тінізація, структурні диспропорції національного виробництва, експортне спрямування з переважанням продукції невисокого рівня валової доданої вартості (тобто кінцевої продукції), критична залежність від імпортних енергоносіїв, несприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, недоскона-лість, неузгодженість та непрозорість законодавства, і насамперед податкового, нерозвиненість внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності фізичних та юридичних осіб, недосконалість механізмів регулювання цін і тарифів, застаріла технологічна база промисловості та її повільне оновлення, відтік висококваліфікованих кадрів, тривала парламентсько-політична нестабільність тощо.
За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеці-ненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів вироб-ництва. Протягом цього періоду (1990-1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2%. У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.
Завдяки зазначеному зростанню обсяг реаль-ного ВВП у 2004 році дійшов до рівня 60,8 % реального показника ВВП базово-го 1990 року та до рівня 75,6% станом на вересень 2007 року (рис.3.3). При цьому аналіз графіку рис. 3.3 показує, що темп росту інфляційного дефлятора номінального ВВП практично в 1,8 раза перевищує темп росту реального ВВП України.
Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх років, Україна зможе вийти на рівень офіційного реального ВВП базового 1990 року тільки у 2015 році (рис. 3.3).
Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання. Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.
Рис. 3.3 – Динаміка базових індексів росту реального ВВП та базового індексу інфляційного дефлятора номінального ВВП України відносно рівня 1998 року (мінімум кризиса економіки України)
ВИСНОВКИ
Розглянувши основні макроекономічні показники ВНП та ВВП, можна зробити висновок про те, що вони відіграють важливу роль у визначенні економічного здоров’я суспільства. Вони створюють базу дослідження та аналізу макроекономіки.
За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. Протягом цього періоду (1990-1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2%. У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.
Завдяки зазначеному зростанню обсяг реального ВВП у 2004 році дійшов до рівня 60,8 % реального показника ВВП базового 1990 року та до рівня 75,6% станом на вересень 2007 року. При цьому проведений аналіз показує, що темп росту інфляційного дефлятора номінального ВВП практично в 1,8 раза перевищує темп росту реального ВВП України.
Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх років, Україна зможе вийти на рівень офіційного реального ВВП базового 1990 року тільки у 2015 році.
Для адекватного реаліям показника ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно характеристикою економічного добробуту, з офіційного обсягу ВВП потрібно:
- відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;
- додати вартісну оцінку не ринкових операцій;
- додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;
- додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.
Ці перетворення дають показник - чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету. ВВП показує надмірний матеріалізм суспільства, відображаючи лише вироблені товари і послуги.
ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але ЧЕД – це найкращий показник , який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.
Так, експерти ДНДІІМЕ дійшли висновку, що сумарний ВПП в Україні у 2007 р. складе 1 трлн 135,5 млрд грн. Зокрема, 692,4 млрд грн – офіційний ВПП і 443,1 млрд грн – тіньовий ВВП. При обчисленнях експерти використовували комплексний макрометод оцінки розміру тіньового ВВП, до якого включаються аналіз попиту на готівку, дослідження зайнятості, аналіз різночитань офіційної статистики і подібне.
Водночас експерти зазначили, що за результатами 2006 р. питома вага тіньової складової у виробництві доданої вартості склала: у промисловості – 132%, в сільському господарстві – 72,5%, в будівництві – 70,8%, у сфері послуг – 31,5%.
Тобто, тільки врахування «тіньової економіки» в показнику ЧЕД для України підвищує показник національного добробуту більш, ніж на 50% відносно рівня офіційних розрахунків ВВП Держкомітетом статистики України за офіційно затвердженими методиками.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
