179759 (628378), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Механізм на українських фондових біржах є аналогічним тому, який застосовується в багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передавання його своєму біржовому брокеру, виконання та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати.

Взаємини між клієнтом і брокерською конторою оформлюються письмовим договором на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки документів клієнтів та встановлення наявності в них цінних паперів та грошових коштів відкриває в кліринговій установі та депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.

Як на фондових біржах світу, так і в практиці українських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускається виконання таких операцій:

1) з готівкою (касових операцій);

2) строкових;

3) з премією;

4) з опціоном.

Операції з готівкою означають, що оплата куплених цінних паперів проводиться негайно або, через технічні причини, в установлені біржею мінімальні строки (наприклад, за облігаціями - на наступний день, а за акціями - на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.

Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х, проводиться в день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцю в день Х не потрібні гроші, а продавцю - цінні папери. Строкові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме вони краще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Для того щоб унеможливити масову спекуляцію, на фондових біржах строкові угоди дозволяється проводити тільки з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не меншій установленого мінімуму.

Операції з премією та опціоном побудовані за принципом термінових операцій, однак дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань за сплати клієнту раніше обумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, у першу чергу, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку воно дається на строк від 1 до 3 місяців, а в другому - від 1 до 9 місяців.

Висновки до розділу 1

Зміст цього розділу полягає в тому, що фондовий ринок – особлива сфера економічних відносин, яка має свою певну структуру, тому його вивчення передбачає врахування цих особливостей і структури. Фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Первинний – це ринок, призначений для сприяння новому випуску цінних паперів і їх первинного розміщення. Вторинний ринок – це такий, на якому відбувається обертання раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Фондовий ринок за своєю структурою складається з наступних компонентів: суб’єктів ринку, власне ринку (біржовий та позабіржовий фондові ринки). В структуру фондового ринку входять також органи державного регулювання та нагляду, такі як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Міністерство фінансів тощо.

До інфраструктури фондового ринку відносяться законодавче та інформаційне забезпечення, депозитарна, розрахунково-клірингова мережа. Всі вони спрямовують свою діяльність на функціонування фондового ринку, виконання їм функцій інвесторів та фінансових механізмів обслуговування ринкової економіки.

Поширені різні моделі фондового ринку, які відрізняються статусом фінансових посередників, а саме банківського чи небанківського характеру. Крім того, існують певні класифікації фондового ринку. У якості критерію може бути взятий регіональний, за видами цінних паперів, по емітентам, по строкам, по видам угод тощо.

На фондовому ринку обертається головний товар – цінні папери. У світовій практиці існує різне визначення цінних паперів, їх поняття та надання змісту механізмів їх дії, призначення, змісту економічних відносин, які вони відбивають. Основними агентами фондового ринку, які забезпечують його безперервне функціонування, є акції та облігації. Крім того, існують ще наступні види цінних паперів: векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати та інші, кожен з яких має певні особливості. Ці особливості стосуються перш за все обсягів і видів взаємних прав та обов’язків, виникаючих між емітентом цінного паперу та його власником.

Отже, на фондових ринках, як правило, продаються і купуються цінні папери авторитетних емітентів, які займають вагоме місце в функціонуванні економічного механізму країни і показники діяльності яких мають велике значення для багатьох господарюючих або фінансових суб’єктів і країни в цілому. Саме тому важливою умовою діяльності фондового ринку повинно бути забезпечення і підвищення його ефективності, що активно сприятиме загальному економічному зростанню.

Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України

2.1. Особливості організації фондового ринку України

Важливою складовою частиною фінансового ринку є фондовий ринок. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що в Україні фондовий ринок розвинений дуже слабко. Вторинний ринок, що є його основою, практично не функціонує. Однією з причин цього є відсутність комплексної, достовірної інформації про емітентів і про стан ринку в цілому. Така інформація є головним джерелом даних для потенційних інвесторів, кредиторів і партнерів, що керуються у своїй діяльності, як результатами фінансового аналізу підприємства, так і його рейтинговою оцінкою.

Останнім часом міжнародні дослідницькі центри і аналітичні інституції у галузі фінансів приділяють Україні особливу увагу. Про перспективність вітчизняного ринку для іноземних інвесторів, яка ґрунтується на поступальному нарощуванні фундаментальних показників економічного зростання в нашій державі дбає і Кабінет Міністрів.

Банківський сектор як складова фінансової системи країни залежить від розвину тості її інших сегментів. Асиметричність їх розвитку на певному етапі знижує ефективність діяльності фінансової системи, що, зрештою, може привести до ситуації, за якої вона стимулюватиме економічний розвиток в цілому. З огляду на це становлення фондового ринку в Україні є дуже актуальним, адже саме від нього залежить подальший поступ та зміцнення національної банківської системи, розширення можливостей Національного банку забезпечувати макроекономічну стабільність монетарними інструментами.

Сучасну номінальну капіталізацію ринку цінних паперів України можна представити наступною таблицею (таб.2.1) [12, с.8]:

Таб.2.1

Сучасний вітчизняний ринок цінних паперів значно відстає у своєму розвитку як від ринків промислово розвинутих країн, так і від ринків держав із перехідною економікою і не відповідає економіки країни. Так, капіталізація фондового ринку в Україні як часка у ВВП дорівнює 7,5% і порівняна з аналогічним показником у Латвії (8%) та Словаччині (7%) (Рис.2.1) [7, с.4]:

Рис.2.1

Операції із цінними паперами суб’єктів господарювання здебільшого здійснюються на неорганізованому ринку, частка обсягу торгів на якому в 2003 році становила 98,2%, збільшившись порівняно з 2002 роком на 4,2 відсоткового пункту. Обсяг угод, укладених упродовж минулого року на організованому ринку (на фондових біржах та ПФТС), дорівнював 3,53 млрд. грн., тобто зменшився порівняно з попереднім роком майже в 1,8 разів.

Неорганізована торгівля не дає змоги реально оцінити цінні папери, попит на них, обсяги їх реалізації, напрями руху капіталу. Можливість проведення «фіктивного» котирування призводить до викривлення цін. Унаслідок зростає ризик овість здійснення операцій із цінними паперами як комерційними банками, так і Національним банком України. Це знижує ефективність фондового ринку як елементу фінансової системи країни.

Досвід створення і розвитку фондових ринків у країнах із перехідною економікою свідчить, що швидкість їх становлення залежала передусім від макроекономічної стабільності, зокрема стабільності національної грошової одиниці і темпів інфляції. Проводячи виважену грошово-кредитну політику, Національний банк України створює умови для подальшого розвитку вітчизняного фондового ринку. Однак утримання протягом майже чотирьох років стабільного курсу гривні суттєво не вплинуло на його прискорення.

Нерозвинутість національного фондового ринку не лише стримує зростання обсягів інвестицій, необхідних для структурної перебудови економіки та підвищення конкурентоспроможності реального сектору, а й перешкоджає розвитку банківської системи, обмежує можливості Національного банку України щодо регулювання пропозиції грошей.

Незважаючи на те, що банки на українському організованому ринку є лідерами за обсягами торгів корпоративними облігаціями та державними борговими зобов’язаннями, частка цінних паперів у їхніх активах незначна. На 01.01. 2004 вона становила лише 6,5%, що значно менше від аналогічного показника в інших країнах Східної Європи (в Чехії – 17,5, Польщі – 22,3%) та євро зони – 34,6% [7, с.4].

Як емітенти боргових зобов’язань банки посідають одне з останніх місць. У2003 році ними випущено облігації на суму 329,2 млн. грн., що становить 8% від загального обсягу їх емісії. Тому частка цінних паперів у зобов’язаннях українських банків незначна. вона дорівнює лише 1,4%. Нагадаємо, що в країнах Євро зони цей показник сягає майже 58%.

Нерозвинутість вітчизняного фондового ринку позбавляє українські банківські установи можливості диверсифікації пасивів та ефективного використання активів, що значно знижує їх конкурентоспроможність порівняно з банками інших країн.

Для моніторингу, аналізу та ефективного регулювання валютного і грошово-кредитного ринків Національному банку України необхідна повна інформація щодо фінансових потоків, зокрема і на фондовому ринку. Проте на сьогодні вони є прозорими лише за державними цінними паперами, які обслуговує депозитарій Національного банку України. Щодо цінних паперів суб’єктів господарювання повної та достовірної інформації (ні за цінами, ні за обсягами продажу) немає, оскільки операції з ними здійснюються переважно на неорганізованому ринку та на умовах вільної поставки (без обов’язкового застосування принципу «поставка проти оплати»).

У сфері операцій із цінними паперами Національний банк застосовує державні цінні папери та боргові зобов’язання суб’єктів господарювання, вимоги щодо яких установлено Положенням «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій», затвердженим постановою Правління НБУ від 24 грудня 2003р. № 584. [7, с.4]

Стосовно державних цінних паперів, то в Україні, починаючи з 1998 року, спостерігається зменшення обсягів розміщення ОВДП на внутрішньому ринку. Винятком був лише 2002 рік, протягом якого ВАТ «Ощадбанк» виявляв інтерес до придбання ОВДП як найліквідніших і менш ризикових активів із постійним гарантованим доходом, чим сприяв значному зростанню обсягу емітованих державою цінних паперів (з 1,2 до 2,8 млрд. грн)

Обсяг торгів ОВДП на організованому вторинному ринку цінних паперів також мав тенденцію до зменшення – із 77,5% від загального обсягу торгів у 2002 році до 16,9% у 2003 – му (на цей час він становив 520,97 млн. грн). Зазначене зниження стало наслідком того, що в торгах не брав участі Національний банк України, оскільки державні цінні папери, якими він володів, мало приваблювали потенційних покупців.

Характеристики

Список файлов курсовой работы