179747 (628374), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит – це економічні, кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань, благодійних взносів, страхових взносів, спонсорських взносів.

Спонсор – юридична або фізична особа, яка фінансує ті або інші заходи.

1.3.Сутність та структура власного капіталу підприємства

Капітал — одна з фундаментальних економічних категорій, суть якої нау­ковці вивчають упродовж століть. Термін "капітал" походить від латинського "capitalis", що означає основний, головний. Можливо, у зв'язку з цим при аналізі суті капіталу часто згадують основний капітал. Такий підхід не завжди виправданий, тому що капітал має різні форми вияву і механізми функціону­вання та обороту. Термін "капітал" з'явився ще у XII—ХШ століттях і означав засоби, склади товарів, суми грошей, гроші, позичені під процент. Поступово цей термін починає вживатися у вужчому значенні — як грошове багатство ви­робника або купця.

Відомо, що відповідно до принципів наукового світогляду меркантилістів ка­піталом вважали золото, гроші. При цьому основним джерелом формування ка­піталу в цьому його розумінні меркантилісти визнавали позитивний торговель­ний баланс. Фізіократи під капіталом, як основним багатством, розуміли землю і вкладені в неї кошти. Представники класичної політекономії поглибили дослід­ження суті капіталу. Так, Адам Сміт констатував, що капітал людини — це та час­тина її власності, з якої вона розраховує мати дохід.[18] Видатний економіст ствер­джував, що накопичення капіталу є головною рушійною силою економічного прогресу.

У системі марксистського економічного вчення дослідженню категорії капі­талу відводиться центральне місце. Карл Маркс у своїй праці "Капітал" стверд­жує, що товарообіг є вихідним пунктом капіталу. За його словами, кожен новий капітал при своїй першій появі на товарному чи грошовому ринку неодмінно з'являється у формі грошей — грошей, які шляхом визначених процесів повин­ні перетворитися в капітал.

От­же, можна зробити висновок, шо капітал являє собою накопичений шляхом за­ощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних това­рів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і чинник виробництва з метою отримання доходу.

Участь у капіталі підприємства неминуче приводить до виникнення відпо­відних прав власності. Тому поняття "капітал" часто ототожнюється з поняттям "власність". Таке трактування цих понять - неприпустиме. Влас­ність відображає певний тип відносин, а капітал може відображати наявність пев­них активів на відповідну дату (основний капітал, оборотний капітал) або дже­рел їх формування (власний, позичений, залучений капітал), які є породженням відносин власності. З огляду на це поняття капітал є вужчим, ніж поняття "власність".

У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, учасниками та асоційованими члена­ми, і є вартістю майна підприємства. Сума власно­го капіталу асоційованого підприємства — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточ­ної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впли­вають усі умовності обліку, що були застосовані при оцінці активів і креди­торської заборгованості, й вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів.[17]

Водночас власний капітал є основою для початку й продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливі­ших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансуван­ня, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ри­зику, забезпечення самостійності й влади організаторів бізнесу, бо, крім статутного, пайового капіталу, до нього ще входить і додатковий, резервний ка­пітал та нерозподілений прибуток¹².

Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки цілком за­лежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства. Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним із найвагоміших показників, котрі використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки пока­зує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалеж­ності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого — ступінь кредитоспро­можності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників). Збереження власного капіталу є одним із головних показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дає змогу власникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власно­го капіталу упродовж періоду, за який сплачується дохід.

У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між ва­лютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величина мо­же вважатися ідентичною власному капіталу¹³.

У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базових у те­орії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які треба запла­тити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибутку ін­вестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.[13]

Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремих суб'єк­тів господарської діяльності. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує необхідну їм норму дохідності на вкладений капітал. Для суб'єктів господарювання, які формують капітал з метою виробничого чи івестиційного використання, рівень його вартості характеризує питомі витрати щодо залучен­ня і обслуговування використовуваних фінансових ресурсів, тобто ціну, яку во­ни платять за використання капіталу.

Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структу­рування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в нау­кових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційова­ні підприємства для встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]

Поняття "структура капіталу" у найзагальнішому вигляді закордонними та вітчизняними економістами характеризується як співвідношення усіх форм влас­них і позичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві ос­новні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за раху­нок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних про­порціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства (статутний, пайовий, резервний, додатковий, нерозподіле­ний прибуток).

При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недоліки джерел фінансування. Переваги власного капіталу:

— власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства;

— формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням по­зикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням ка­піталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди ін­ших суб'єктів господарювання;

— власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності

Недоліки власного капіталу:

— обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення опе­раційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його жит­тєвого циклу;

— висока вартість;

— неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабель­ності підприємства над економічною рентабельністю.

Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а фор­мування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників, як ди­віденди, трансакційні витрати.

Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає на прогнози ре­зультатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рі­вень економічної та фінансової рентабельності підприємств), на систему коефі­цієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінан­сових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]

Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі дже­рел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерел фінансування під­приємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо — власного. На кінець 2003 року вартість власного капіталу під­приємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн. грн., тоді як по­точні зобов'язання — 497209,7 млн. грн.²² Таке співвідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власного капіталу підприємств сформу­валась стихійно у процесі приватизації та подальшої індексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основних засобів практич­но без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковий капітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація та дооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Організація фінансової діяльності на підприємстві.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]

1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Характеристики

Список файлов курсовой работы