178798 (627963), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Таблиця 2.1.

Показники, за якими відносять підприємство до СМП

В Україні малі підприємства — це не організаційно-правова форма, термін «мале» характеризує лише розмір підприємства, а критеріями віднесення підприємства до малих є численность працюючих і частка державної, муніципальної власності і власності суспільних об'єднань в статутному капіталі цих підприємств, яка повинна складати не більш 25%. Чисельність працюючих на МП визначається за середньосписочною чисельністю основного виробничого персоналу і співробітників, що працюють за договорами і сумісницею. До малого бізнесу відносяться підприємства з чисельністю працюючих не більше 200 чоловік в промисловості і будівництві, до 100 чоловік — в науці і науковому обслуговуванні, до 50 чоловік — в інших галузях виробничої сфери, до 15 чоловік — в невиробничій сфері.

III. Досвід розвитку малого підприємництва в зарубіжних країнах

3.1. Сучасне підприємництво: синтез дрібного і великого виробництва: зарубіжний досвід.

Мале підприємництво грає виключно важливу роль в економічному і соціальному житті промислово розвинених країн.

Однією з перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на роль малого бізнесу, була Великобританія. Дослідження, проведені там, показали, що найбільш ефективні фірми з числом зайнятих 1–19 чоловік. Такі фірми складали 96% від загального числа дрібних фірм Великобританії (2,4 млн.). На початку 90-х років на частку малого бізнесу доводилося 21% загального товарообігу, в ньому було зайняте 36% всіх найманих працівників.[1] Зараз у Великобританії кожний восьмий дорослий зайнятий власним бізнесом.

В США функціонує більше 15 млн. малих підприємств, які виробляють біля 40% ВВП і 50% валового продукту приватного сектора і забезпечують зайнятість майже половини працездатного населення.[1] Малий бізнес освоює в США удвічі більше нововведень, ніж крупні корпорації.

В Німеччині налічується близько 2 млн. дрібних і середніх підприємств (більш 99% всіх підприємств країни), які виробляють до 50% ВВП. У сфері дрібного і середнього бізнесу зайнято 2/3 всього економічно активного населення. За останнє десятиріччя на малих підприємствах (з чисельністю менше 20 чоловік) число зайнятих зросло на 600 тис. чоловік, тоді як на більш крупних (з чисельністю 21–100 працюючих) – лише на 90 тис.[2]

В Японії на початок 90-х рр. малі і середні підприємства в галузях виробничої і невиробничої сфери складали 99,1%, а чисельність зайнятих на них – 79,2%. На частку подібних фірм доводиться 78% річної виручки в роздрібній торгівлі і 62,1% - в оптовій торгівлі.[1] Малі підприємства грають важливу роль в механізмі саморегулювання ринкової економіки розвинених країн. Це обумовлено їх тісними зв'язками з крупним бізнесом як по лінії субпоставок, так і по лінії розробки нововведень. Серійне виробництво і організація збуту нового продукту, що вимагає крупних капіталовкладень, відповідних виробничих потужностей і ресурсів, не під силу малому бізнесу, і вони передають їх для в упровадження крупним фірмам. Підраховано, що малий бізнес США дав біля 50% всіх нововведень і більшість новітніх технологій, які визначають обличчя сучасного науково-технічного прогресу. 48 з 61 крупних відкриттів XX в. були зроблені в малих і середніх фірмах. Малі підприємства вперше розробили і упровадили: персональний комп'ютер, копіювальну техніку, крекінг нафти, кулькову ручку. За даними Національної наукової фундації США з розрахунку на 1 долар, вкладений в науково-дослідні роботи, малі підприємства дали в чотири рази більше новинок, ніж середні, і в 24 рази більше, ніж крупні корпорації. На одного співробітника малого підприємства за статистикою доводиться в 2,5 рази більше інновацій, ніж на працівника крупного підприємства.[3]

В ринковій економіці розвинених країн підприємництво побудовано на принципі кооперації крупних і малих підприємств, причому крупні підприємства орієнтуються не на придушення малого бізнесу, а навпаки, на взаємовигідну співпрацю з ним. Тому крупні і малі підприємства взаимодоповнюють один одного, особливо у сфері спеціалізації окремих виробництв і в інноваційних розробках. Якщо велике виробництво орієнтується на масовий відносно однорідний попит, випуск великих партій стандартної продукції, то малі підприємства функціонують на невеликих сегментах ринку, у вибраних ними нішах з обмеженою номенклатурою виробів. Ринкові ніші є ринками готової продукції, перш за все високої технології, які утворюються в тих випадках, коли попит на певному ринку не може бути задоволений крупним виробництвом через малу місткість самого ринку або через те, що виробництво не може досягти такого розміру, при якому воно покрило б весь попит на даному ринку. Тенденції сучасного виробництва і міжнародної торгівлі сприяють виникненню подібних ніш.

Наростає диференціація і індивідуалізація попиту. У сфері особистого споживання все більшу роль грають специфічні потреби порівняно невеликих груп покупців. Задовольняти такий попит можуть тільки невеликі фірми, оскільки для компаній-гігантів при випуску багатосерійної або навіть замовленої продукції це може бути малорентабельним. Якщо йдеться про ринок нового продукту, що розширяється, мала фірма може перетворитися на Крупну. Якщо попит відносно стабільний, вона може контролювати свою нішу протягом достатньо довгого часу, як наприклад, у випадку з виробництвом медичного устаткування фірмами Данії.

Для крупних підприємств необхідні і вигідні: ємкий ринок із стабільним і тривалим попитом; продукція масового виробництва, що відповідає вимогам ринку; акумуляція значних фінансових коштів; дешева робоча сила. Малі підприємства мають нагоду швидше і краще пристосовуватися до вимог ринку і конкретних споживачів завдяки простоті управлінської структури, що забезпечує швидке ухвалення рішень, у тому числі і з коректування цілей. Крім того, собівартість продукції в малих підприємствах нижче, ніж в крупних, при більш високій якості продукції і послуг.

Малі підприємства і їх технічне оснащення багато в чому залежать від крупних виробничо-господарських комплексів. По відношенню до них малі підприємства виступають як постачальники комплектуючих виробів, що дозволяє їм використовувати спеціалізацію і кооперацію не тільки в області виробництва, але і у сфері збуту продукції і її технічного обслуговування. Дрібні і середні підприємства — субпідрядники крупних компаній працюють на основі подетальної, модульної або іншої спеціалізації, де вони досягають високих результатів за рахунок ефекту технологічного розподілу праці. Вони часто беруть на себе виконання однієї-двох операцій в складному технологічному процесі, який в комплексі здійснюється крупною компанією. В рамках технічної співпраці крупні фірми-замовники, що випускають дорогу готову продукцію на базі комплектуючих виробів, надають своїм субпоставщикам-виконавцям в оренду приміщення, первинні засоби виробництва, поставляють їм на пільгових умовах сировину і матеріали, забезпечують реалізацію більшої частини комплектуючої продукції на своїх складальних заводах, дають дозвіл на використовування своєї торгової марки.

Широке поширення в співпраці крупних і малих підприємств набула в сучасних умовах система контрактних відносин на основі франчайзингу. Її суть полягає в тому, що крупна фірма надає малій фірмі виняткове право використовувати свій технологічний досвід і знання, а також торгову марку. Крупна фірма звичайно надає також кредит на пільгових умовах, надає різного роду консультаційні послуги і здає в оренду устаткування. Франчайзинг сприяє освоєнню малими фірмами нових технологій, розширенню сфери малого бізнесу.

Особливістю малого бізнесу в розвинених країнах в сучасних умовах є його інтеграція у виробничі мережі крупних промислових структур. Організаційними формами такої інтеграції є лізинг, франчайзинг, довгострокові контракти, що фінансується, на поставки комплектуючих виробів під певні фінансові гарантії. Число дрібних і середніх підприємств, охоплених такою формою господарських відносин, склало в США в кінці 80-х років 50 тис. з об'ємом продажів 632 млрд долл. За оцінками оборот фірм на основі франчайзингу може зрости в 2005 р. до 1 трлн долл.[3]

Малі підприємства в процесі технологічного і фінансового зростання, звичайно переходять в розряд середніх підприємств. Саме субпідрядні зв'язки малих підприємств служать неодмінною умовою їх подальшого виходу на арену самостійної конкурентної діяльності. Малі підприємства, що не пройшли етап субпідрядної діяльності , навпаки, не змогли піднятися до високого рівня механізації і випуску продукції. Малі підприємства, будучи мобільними, легко переміщаються в перспективні ніші економіки. Вони відіграють важливу роль у вирішенні проблем зайнятості і безробіття. Малі підприємства грають важливу роль в регіональній політиці розвинених країн, сприяючи розвитку промислово відсталих регіонів. Вони організовуються з метою розробки місцевих ресурсів, освоєння яких крупними підприємствами є нерентабельним. Малі підприємства створюються з урахуванням місцевих традицій, з використанням новітніх технологій і розвиненої інформаційної мережі.

3.2. Роль малого бізнесу в економіці зарубіжних країн

Малі підприємства в порівнянні з крупними мають ряд переваг.

Дрібносерійна виробництва малого бізнесу дає можливість швидко реагувати на зміну ринкового попиту.

Розвиток мережі малих підприємців дозволяє широко використовувати місцеві сировинні ресурси і відходи виробництва.

Малі фірми більш конкурентоздатні. Це пов'язано з відсутністю зайвого бюрократичного апарату, зниженням невигідних витрат. Крім того легше і з мінімальними втратами вирішуються трудові конфлікти між адміністрацією і робітниками.

Для малих фірм характерна простота управління, короткі терміни будівництва і освоєння проектних потужностей, швидка окупність.

Мале підприємництво сприяє розвитку людини, дає можливість кожному проявити себе. Тут можливе використовування фахівців високої кваліфікації, досвіду немолодих працівників, яким важко пристосовуватися до умов автоматизованого великосерійного виробництва.

Малі і середні фірми безпосередньо впливають на рівень безробіття.

Малі підприємства сприяють встановленню тісних контактів із споживачами.

На малих і середніх фірмах проходить підготовку велика частина контингенту майбутніх кадрів.

Малі підприємства більш гармонійно вписуються в екологічне середовище малих міст і селищ.

Малі підприємства сполучають в одних руках власність і управління.

Розвиток малих і середніх підприємств стимулюється пільговим оподаткуванням.

На малих підприємствах створюється сприятливий клімат для інтенсифікації праці: у великому колективі зрівнялівка в оплаті праці, тоді як в малих фірмах легше оцінювати внесок кожного і диференціювати оплату праці, внаслідок цього зростає рівень ефективності праці.

Розглянемо внесок малого бізнесу і створення валового національного продукту в Російській Федерації і в розвинених зарубіжних країнах : в РФ – 22%, в США – 40%, в Індії-60%, в Японії –79%.

Однієї з центральних проблем, пов'язаних з чисельністю дрібного бізнесу, є його виживання. Основною характерною рисою є висока вірогідність банкрутства МП. У Великобританії бізнес з оборотом менше 13 тыс.фунтов стерлінгів в 6 разів частіше терпить банкрутство, ніж крупний бізнес. Причому серед фірм, потерпілих катастрофу, 50% банкрутств доводиться на перші 2,5 роки, 33% — на наступні 2,5 роки і лише 17% — на наступні 5 років. Причиною цього західні економісти вважають недостатність капіталу при організації бізнесу і небажання або боязнь пошуків фінансування на стороні, оскільки широко поширена думка, що зовнішнє фінансування підриває або ослабляє контроль над фірмою її власників.

За даними Міжнародної федерації дрібних і середніх промислових підприємств, на частку дрібних і середніх підприємств в країнах - учасницях цієї організації доводиться 50% продукції і чисельності зайнятих і більше 30% капіталовкладень і експорту.

Характеристики

Список файлов курсовой работы