178783 (627952), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

∆Х2

ГНЗ = ---------. (1.2)

∆Х1

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.

Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова. Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Экономика, принципи, проблеми и политика". Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?

Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати ступінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис.1.3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення:

Ціна першого блага

ГНЗ = --------------------------------. (1.3)

Ціна другого блага

Рис.1.3. Оптимальний план споживання домогосподарства

План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витрачений на споживання без залишку;гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо[36].

1.2 Основні фактори впливу на попит та пропозицію домогосподарств

На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.

Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі; в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.

Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.

Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залежно від зміни доходу.

∆Хі ∆М

∑Хі,м =--------- : ---------. (1.4)

Хі М

Очевидно, що для вищих благ ∑Хі,м> 0, тоді як для нижчих ∑Хі,м <0. Проте не можна абсолютизувати цю класифікацію споживчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподарства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявляти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.

Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку[26].

Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

Рис. 1.4. Виведення функції попиту домогосподарства

Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 1.4). Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них[22].

Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче[11].

Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:

∆Хі ∆Рі

∑Хі,р =--------- : --------- (1.5)

Хі Рі

Відповідно, якщо ∑Хі,рі 0 – з гіфенським. Якщо ж еластичність нульова, то кажуть, що попит на це благо нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай[16].

Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток. Якщо ∑Хі,рі > 0, то благо х1 знаходиться у субститутивному зв’язку з благом хі; якщо ж ∑Хі,рі < 0, то у комплементарному.

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 1.1.

Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.

Таблиця 1.1

Класифікація благ відповідно до реакції попиту

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму[17]. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд:

W(T-F) = Pxi, (1.6)

де W - ставка заробітної плати;

Т - загальний фонд часу;

F - вільний час;

Р - ціна споживчого блага;

Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).

Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз:

W W

X=-----------T - ------------. (1.7)

P P

Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається наступним чином, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час. Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо)[19]. Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.

Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 1.6).

Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, оскільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у вільний час[18].

Рис.1.6. Крива індивідуальної пропозиції праці

Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стимулює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення заробітної плати призведе до протилежних результатів - пропозиція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах індивід все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає потреби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує задоволення потреб домогосподарства[2].

Характеристики

Список файлов курсовой работы